У багатьох наших колег, побратимів-журналістів, які висвітлюють музичні події, простежується така поведінкова тенденція: особливо не насмілюючись критикувати дощенту вітчизняних музикантів (так можна і по фейсу получити за образливі словеса), наш брат, не побоюючись відповідної реакції, дає собі волю в критиці іноземних артистів, описуючи концерти потусторонніх зірок.

Особливо тих, які сьогодні відіграли, а завтра виїхали. Та ще й російської не розуміють. Хто із суперстарів стане ритись в сонмі постфактичних російськомовних репортажів? Так ніхто. Їм, зазвичай, вистачає реакції фанів на концерті, що відбувся, і усвідомлення того, що його статус – залізобетонний.

Але конфлікт, що стався між Кітом Річардсом і шведським журналістом, який написав не дуже хвалебний звіт про концерт The Rolling Stones у Готенбурзі, показує, що коректність і такт потрібно дотримувати стосовно всіх музикантів без винятку. Інакше може й міжнародний конфуз мейкнутись. Що й сталось з кореспондентом газети Aftonbladet.

Він написав у своїй статті, що Річардс вийшов на сцену "мегап'яним" і "погано шарив" під час гри. Але варто було перевести ці рядки і показати безпосередньо Річардсу, як той зажадав відновлення справедливості: написав відкритий лист у газету, де працює цей журналіст.

"Ніколи! Ніколи я не опускався до обговорення негативного репортажу. Але зараз я повинен встати на свій захист в ім'я всіх наших фанатів у всій Швеції і зажадати вибачень на нашу адресу і на адресу наших шанувальників. На нашому концерті було 56000 глядачів, які чесно заплатили за квитки, і вони чомусь побачили зовсім інше шоу, ніж те, яке було описано у вашому репортажі.

Як Ви смієте позбавляти цінності їх враження від почутого і позбавляти об'єктивного погляду на цю подію сотні тисяч шведів, які не потрапили на концерт? Пишіть правду. Це було гарне шоу."

Однак серце Маркуса Ларссона (Markus Larsson), якому був адресований цей лист, не пом'якшилось. "Я не збираюсь вибачатись. Це Кіт повинен вибачатись. За 1000 крон ($145) дивитися на людину, яка ледь тримає гітару в руках і ледве справляється з рифом "Brown Sugar" – дороге задоволення."

У принципі, якщо воно так і було, Ларссон також правий. Ось вона, дилема: кому ж все-таки довіряти? Журналісту, який "право має" голосно заявити, що король голий, чи обкритикованому з ніг до голови, але все ж схильному до випивки музиканту зі світовим ім'ям і сумнівною репутацією?

Звуки.ру

фото: www.crimerant.com

ІА "Вголос": НОВИНИ