Для тих, хто досі не збагнув справжньої мети помаранчевої революції, пояснюємо: вона в тому, аби привести до влади Павла Барнацького. Бодай у галицькому масштабі, а там буде видно. Причому до влади абсолютистської, типу демократичного монархізму.

Хто такий Барнацький? Головний консультант комітету Верховної ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, голова Львівської обласної організації партії захисників Вітчизни. Після помаранчевої революції Барнацький особисто здійснив кілька вояжів на Львівщину, започатковуючи тотальну політичну зачистку в Українському П’ємонті, де, виявляється, звило кубло новітня контрреволюція.

Програму мінімум Барнацького в новорічні дні 2005 року —”Нова радість стала!“ — широко озвучували львівські мас-медіа, а ”Львівська газета“ (ЛГ) 10 січня вмістила розлоге інтерв’ю з самим під заголовком: ”Не для того ми боролися, щоб Суркіса, Медведчука та Пінчука замінити Димінським“. Хто ”ми“? Якщо короля, як відомо, робить свита, то й у Барнацького є своя ”команда“, персональний склад якої до повної перемоги він не розкриває.

І все ж: хто санкціонував прибуття Барнацького до Львова? Тут і надалі цитуємо ЛГ. «Він зазначає, що візит у Львів з »валізою компромату" узгодив з Юрієм Кармазіним, його керівником у Партії захисників Вітчизни, яка є складовою частиною блоку Ющенка, та Степаном Хмарою від БЮТ.

Оприлюднення закидів узгоджено в Києві. За його словами, до цього спонукав кадровий «переділ» на Львівщині.

Юрій Кармазін у розмові з «Газетою» підтвердив узгодженість візиту. А серйозні шанси пана Кармазіна обійняти посаду генерального прокурора України спонукають по-особливому сприймати слова його помічника...“

Барнацький у ролі термінатора ймовірного генпрокурора? На непосвячених це може справити майже паралізуюче враження. Що ж витворятиме Барнацький у разі призначення Кармазіна генпрокурором? Чи не скасують тоді взагалі закони України на користь ”революційної необхідності“? Але ж погляньмо на пересмикування. Згаданий комітет ВР очолює народний депутат Володимир Стретович. У львівської ж громади, до якої Барнацький зі своїми викриттями апелює як ”старший радник комітету“, виникає враження, що він віщає від імені комітету, а відповідно — такою ж є і позиція Верховної ради. Однак сам Барнацький уточнює, що узгоджував свої дії з Кармазіним, який працює в цілком іншому комітеті, та з Хмарою, який категорично відмежувався від дій Барнацького. Яким же чином останній є ”помічником“ Кармазіна? По лінії партії? Партії, яка налічує на Львівщині хіба трохи більше представників, ніж партії, які взагалі не існують! Як бачимо, маємо маленькі хитрощі дуже в дусі Барнацького, коли партійні розборки, а точніше — несанкціонована боротьба за владу підміняються наче б позицією парламенту держави.

Звідки у Барнацького ”валіза компроматів“? Він повідомляє: «У нашій »Партії захисників Вітчизни« дуже довго створювали потужний інформаційно-аналітичний центр. Це не лише стосовно Львівщини, ми маємо інформацію майже щодо всіх областей, посадових осіб. Тому коли подивилися, як розкладається пасьянс, то стало страшно. Страшно, що на Львівщині на зміну одному злочинно-олігархічному клану прийде інший.»

А нам ще страшніше! Карликова громадська організація претендує бути МВС, СБУ, Генпрокуратурою та Верховним судом в одній іпостасі, рішення якої остаточне й оскарженню не підлягає. Є така партія?! Згідно закону будь-які порушення чи зловживання службових осіб з дотриманням відповідних процедур повинні стати предметом розгляду в компетентних органах, до юрисдикції яких ті порушення віднесені, і щойно згідно рішення суду, яке вступило в законну силу, можна вести мову про наявність злочину чи його відсутність. Якщо ж вердикт виноситься на підставі підкилимної ”аналітики“, то се і є новою формою партійної криміналізації суспільства, яку ми вже проходили в часи СССР. Мало того. Діяльність про збирання і накопичення інформації щодо певної особи регламентується законом про оперативно-розшукову діяльність, яка становить компетенцію органів ВС, СБУ, прокуратури, податкової та прикордонних служб. До того ж, повинні існувати вагомі підстави для ініціювання збирання інформації: особа має бути причетною до скоєння злочину, виношувати намір про злочин, або стосуватися тих, хто ухиляється від слідства і суду. В усіх інших випадках стаття 182 ККУ забороняє втручання в приватне життя громадян, яке охороняється законом. Тим паче, слідчо-оперативними функціями не наділені будь-які партійні осередки. Звісно, існують так звані журналістські розслідування, однак і їх проведення регламентоване законодавством про ЗМІ. Публікації журналістів не є документами прямої дії (на підставі викладених матеріалів при потребі проводяться перевірки компетентними органами), а в разі неправдивої інформації винні в її поширенні несуть відповідальність у судовому порядку.

Якщо елементарних речей про верховенство закону і права не знає старший консультант профільного Комітету ВР і поширення правового свавілля санкціонує ймовірний генпрокурор, то це не просто проблема їх професіоналізму та компетентності профільного комітету ВР, а й загроза національній безпеці держави. Загроза відкату в комуністичне минуле. Чи в Галичині небавом з’являться опричники від Барнацького?!

Зачистка від Барнацького здійснюється по всіх головних службових площинах та персоналіях Львівщини. Влада представницька, виконавська, органи міліції, прокуратури... З точки зору Барнацького — всі винні, але є й найбільш винні. Цитуємо: ”3 достовірних джерел інформації вирахували, що цим усім керує «сірий кардинал» Петро Димінський, який ще 2002 року планував створити на Львівщині приблизно такий самий клан, як Рінат Ахметов на Донеччині.

Сендака призначали — не обирали, а призначали на посаду голови Львівської обласної ради в ресторані готелю «Тустань», де перебували він, Димінський, і ще двоє народних депутатів, прізвища яких ще оприлюднюватиму, я з ними ще сам переговорю. Велике здивування викликало те, чому Сендак став головою обласної ради.“ За Барнацьким — М. Сендак не був обраний головою на сесії обласної ради переважною більшістю голосів, як було насправді, а сесія — і це в найдемократичнішому Львові! — просто продублювала «рішення», ухвалене «змовниками» в ресторані! Чи, бува, Барнацький не переплутав способи закулісних ігор, видаючи власні гріхи за чужі?! Мало того, М. Сендак — один з найактивніших діячів ”Нашої України“ і палкий прихильник В. Ющенка, що він довів усім своїм перебуванням на посаді голови облради.

Далі — розлоге звинувачення Димінського. ”Є готові матеріали, порушено справу щодо 500 мільйонів. Окрім цього, ще стосовно мільярда гривень Димінський і компанія викрали документи. Моя команда знає, де вони.“ Як на нас, у Димінського є набагато більший гріх, ніж наведено. У 2002 році він мав необачність висунутися кандидатом у депутати ВР по Дрогобицькому в. о., звідки ж балотувався й Барнацький, і — перемогти. Самого Барнацького! Звісно, НПК ”Галичина“ яким керує Димінський, з його оборотами — це привід. Якби свого часу Димінський правильно зорієнтувався й збагнув, хто мав би стати новим Галицьким Ахметовим (звісно, під шумок розмов про нещадну боротьбу з корупцією та оргзлочинністю), то, може, й не потрапив би під нищівний удар самого Барнацького. А на носі ж — нові вибори у парламент, зразка 2006 року. Потенційного суперника годиться заздалегіть публічно дискредитувати і розтоптати.

Взагалі, що витворяє цей Димінський, ”розказують усім на Дрогобиччині“. На зустрічі з журналістами Барнацький повідомив наступне: ”На Львівщині (...) ситуація доволі напружена. Пан Барнацький заявляє, що Петро Димінський сформував в обласній раді лобі, кожному членові якого щомісяця виплачує від 100 до 300 доларів США. До лобі не входять лише четверо депутатів. Посередником, як стверджує Павло Барнацький, найбільшим лобістом інтересів Димінського є голова ради Михайло Сендак. ”Він веде розкольницьку політику, — переконаний пан Барнацький, — і це дуже небезпечно. Через М. Сендака Димінський хоче ”розставляти“ кадри на Львівщині, хоча обласна рада не має таких повноважень“.

Зокрема, на посаду голови ЛОДА Димінський буцім планує призначити Леоніда Мельника, а на голову Західної регіональної митниці претендує екс-прокурор Львівської області Богдан Ринажевський, який, за словами Барнацького, є ”найкращим другом Димінського“.

Попри це, найбільш імовірним кандидатом на губернаторське крісло, за версією Барнацького, є Петро Олійник. На посаду начальника УМВСУ у Львівській області, за словами Павла Барнацького, розглядають кандидатуру його самого та Михайла Курочки, хоча сам би він не дуже зрадів такому призначенню.“

Чи не запізнився Барнацький з викриттям повальної ”скупленості“ облради Димінським, як Віктор Янукович запізнився з виплатою доплат пенсіонерам напередодні президентських виборів? Хоча вражає скромність Барнацького в оцінці його перспектив яко ймовірного начальника УМВСУ у Львівській області. Річ у тім, що Барнацький — колишній майор міліції. Старший дільничний. Готовий кандидат у начальники УМВСУ? Дуже просто: до звання відставного майора постфактум додаємо звання генерала міліції! Так би мовити, фарс-мажорні обставини. Викриття Барнацьким усіх і вся голова облради Михайло Сендак прокоментував наступним чином: ”Нехай би краще ознайомив із віхами власної трудової біографії. Про те, як його неодноразово виключали з юрфаку за академічну неуспішність, як був звільнений з органів внутрішніх справ за вчинки, які дискредитують звання працівника міліції. В гонитві за високими показниками матеріалів про притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності п. Барнацький систематично порушував вимоги законодавства, вдавався до фальсифікацій, а будучи дільничим в районі Галицького ринку був затриманий працівниками внутрішньої безпеки МВСУ за отримання хабара. Та про ”геройства“ цього інспектора по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності ще й досі ходять легенди серед львівських міліціонерів та базарних продавців! ”Поінформований“ головний консультант комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю заявляє, що ввезення контрабанди у Львівську область досягнуло у минулому році 10 мільярдів доларів! Це ж фантастична цифра — половина бюджету України. Або майор володіє якимось матеріалами, які чомусь не потрапляють до відповідних органів, або бреше, або рахував ту контрабанду особисто.“

Що сказати? Якби свого часу Барнацького не витягнули з хронічного пасиву (до чого дуже приклався один журналіст — «Золоте перо»), нині, будучи на пенсії, він міг би успішно тримати ятку з помаранчами десь у районі Галицького ринку у Львові, який обслуговував дільничним міліціонером. А так — Фортуна жартівлива! — виникла нагода від імені Києва поспекулювати плодами помаранчевої революції. Ставки найвищі!

Цікаво, чи є в ”валізі компроматів“ Барнацького матеріали про бурхливу діяльність самого Барнацького? Про них згодом. Наразі під удар Барнацького потрапив і прокурор Львівської області Євген Блажівський, який, бачте, не ”посадив“ Сендака. А все тому, що ”на світ Божий з’явився Богдан Ринажевський, колишній прокурор області“, а той — людина Димінського, котра допомагала йому ”отримати НПК ”Галичина““. Якщо бути ще точнішим, ”на світ Божий“ Ринажевський з’явився приблизно тоді ж, коли й Барнацький. Галицький нафтовий промисел Галичини на той час уже успішно діяв. У цей же світ ми всі приходимо голими-босими і такими ж його залишаємо. Геть усі — і прокурори, і генерали, і бізнесовці. Правда, не всі в житті долають планку головного консультанта. Але й ця посада — тільки трамплін!

З поміж нелюбих осіб Львівщини Барнацькому винятково осоружний начальник УМВСУ у м. Львові полковник міліції Михайло Курочка, якого і колеги полковника, і представники громадсько-політичних організацій вважають найбільш професійним, законочинним і перспективним працівником ОВС. Саме чітка позиція Курочки в дні помаранчевої революції сприяли її мирному розвоєві в столиці Українського П’ємонту і не дозволили втягнути працівників міліції в силові розборки. Але це — до слова. Згідно Барнацького: ”Курочка збив із пантелику Хмару, Кармазіна, Шухевича, мене“. Так і кортить запитати: ”А ти хто такий?“ Чому примазуєшся до відомих осіб? До речі, Юрій Шухевич, багаторічний політв’язень й громадсько-політичний також заявив, що не уповноважував Барнацького виступати від його імені.
За Барнацьким — Курочка ”знову преться до влади“. Не говоримо про мовні перли головного консультанта. Натомість самі звинувачення Барнацького відгонять криміналом. Приміром, такий пасаж: ”Курочка ”кришує“ угруповання Юри Рибака, яке нині з нульового злочинного угруповання перетворилося на одне з найпотужніших. З Рибаком він ще 1996 року побив працівника міліції“.

Звинувачення надто серйозне, оскільки йдеться про зрощення керівних правоохоронців з криміналітетом. Як! Ви не знаєте про злочинне угруповання Юрія ”Рибака“ (саме так — у лапках — уже повідомляв про нього Барнацький, гадаючи, що йдеться про ”погонялу авторитету“, а не про прізвище)?! І ніхто не знає! Річ у тім, що поняття ”злочинне угруповання“, як і належність до нього, має чіткі юридичні визначення. Новий ККУ визначає категорію осіб належних до злочинних угруповань чи бандформувань. Це особи, які були судимі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, які входять у стійку кримінальну структуру, що займається злочинним промислом і т. п. Вердикт щодо належності до таких угруповань може винести тільки суд на підставі фактів злочинної діяльності. Так вимагає стаття 28 ККУ. Громадянин Рибак, якого Барнацький наділив злочинним тавром, не судимий. Жодне злочинне угруповання ”Рибака“ в силових органах не значиться. Подібне стосується й звинувачень так званого «побиття» працівника міліції. Такого факту просто не було. Йдеться про найбрутальніший наклеп. Як шкода, що статтю ККУ за відповідальність про наклеп скасували. Потішили?

Барнацький звинувачує львівську міліцію в тому, що в 2004 року, коли нею керував М. Курочка, вона спрацювала гірше, ніж у 2003 році, і для переконливості наводить ”цифірь“. Або крутого тіньового «аналітика» живить хибне джерело, або він чув дзвін, та не знає, де він. При зростанні валу загальної злочинності (фіксують усі злочини, які раніше укривалися) помітно знизилася тенденція тяжких і особливо тяжких злочинів. За минулий рік міська міліція скерувала до суду на понад сто кримінальних справ більше, ніж в позаминулому. Зокрема завдяки застосуванню комплексних заходів значно скоротилася кількість викрадень приватного автотранспорту, а якщо раніше показник розкриття цієї категорії злочинів становив 28%, то за минулий рік — 50%. Просто Барнацький не орієнтується в питанні, що, знову ж, вказує на його непрофесійність. Звісно, у міліції проблем вистачає, але це — інше питання, і саме Курочка все робить для їх вирішення. Хоча більшість наболілих питань (чисельність служб, їх матеріально-технічна оснащенність, забезпечення працівників житлом, стан службових приміщень і т. п.) виходять за межі компетентності власне міського начальника УМВСУ. Їх можна вирішити тільки спільно з міністерством ВС і владою. Звісно, Барнацького вкрай обурює той факт, що у полковника Курочки склалися конструктивні стосунки з керівниками міськради, зокрема з міським головою Любомиром Буняком, які, в свою чергу, обіцяють допомагати міліції у вирішенні її проблем. Той же Барнацький, мабуть, і діючу міську владу, зліквідував би одним помахом руки. Такий вже крутий масштаб!

Порівняно з наведеними звинуваченнями інші сенсаційні ”викриття“ Барнацького видаються анекдотичними. Приміром, він запевняє, що призначення Курочки на посаду начальника міського УМВСУ відбулося за участі відомої журналістки Ганни Стеців, яка ”тоді вже працювала в Януковича“. Себто на посади призначає не міністерство ВС, а знайома ”пані Ганна“. Не вловлюючи алогізму сумбурних думок, Барнацький пов’язує призначення Курочки й з впливами Медведчуків, хоча він з ними не знайомий і навіть по службовій лінії ніколи не зустрічався. Подібним видається і закид Барнацького про дострокове присвоєння Михайлові Курочці звання полковника міліції. Якраз зі званням не поспішали, хоча у нього й підійшла вислуга років. Мало того, М. Курочку не ввели до складу колегії УМВСУ у Львівській області, як це передбачає його посада, в чому також є ознака службової дискримінації полковника, який завше служив законові і державі, а не догоджав начальству.
Можна послідовно спростувати кожну інсинуацію Барнацького. У стилі стрімкого кавалерійського наскоку він кинув виклик усій Львівщині, безпідставно звинувачуючи всіх і вся. Негараздів на Львівщині, звісно, не бракує. І корупції вистачає, і підупала економіка, і триває доволі відверта гризня за владу, в якій на роль головного ”кадровика“ стрімко самовисунувся Барнацький. Так би мовити, новий ”смотрящий“ в краї. Відповідно з поваги до посади головного консультанта комітету ВР та партії, яка входить у блок ”Нашої України“, а також зваживши на громадський розголос ”політичного візиту на Львівщину“ Барнацького (останнє перебування тут В. Ющенка не мало аж такого розголосу) годиться дати оцінку згаданим діянням — моральну, правову, політичну і ...

Властиво, з якої почати? Безсоромний блеф, помножений на такий же авантюризм, здатні забезпечити вибух скандальної сенсації, але ж час усе розставляє на свої місця, і виявляється, що ”король звинувачень“ чи то голий, чи то в самоскроєному маршальському мундирі ”головного правдоборця України“. Не нам належить теза про те, що ”дослідженнями поведінки та висловлювань пана майора (Барнацького. — Авт.) повинні займатись не політологи та журналісти, а психологи та психіатри“. Власне, власне! Новітніх пророків та прокураторів у цивілізованих суспільствах — для безпеки цих же суспільств — утримують у закладах для хроніків, де їм ніхто не заважає одноосібно керувати світом. До повного одужання. У Львові ж ситуація явно вийшла з-під контролю. Що не робить честі тому ж П’ємонтові. Проте Барнацький наче б діє не сам, а ”за дорученням“, до того ж — він у ”команді“. А що ця ”команда“ може чимало, заявив сам Барнацький: ”Не приховую, що в нас у Києві потужна команда, і можна було витягнути з під Олійника декілька цеглин, що допомогло б ”завалити“ його чужими руками“. Цікаве свідчення в стилі шантажу. Чи не підходить визначення цієї ”команди“ під кваліфікацію ККУ дуже небажаних стійких угруповань? Може, і з цього приводу годиться провести вже правову експертизу? З під кого ще Барнацький може витягнути ”декілька цеглин“? Може, й з-під нового президента? Якщо не догодить Барнацькому! Адже він з усієї відповідальністю заявляє: ”Звісно, ми не для того робили цю революцію, не для того ми ж боролися“, аби на зміну одним неугодним прийшли інші. Розумієте? Не народ, а Барнацький і ”команда“ зробили помаранчеву революцію! То хто ж ця всевладна ”команда“, якій варто перекласти ”декілька цеглин“ і — політична диспозиція в Україні кардинально зміниться?! А, може, й справді, ”цеглини“ геополітичних залежностей довільно плавають в окремо взятій голові?!
Час од часу не легше. У такому разі професійна необізнаність старшого радника і його ”команди“ увиразнюється стійкими симптомами клініки, що взагалі заводить ситуацію в глухий кут. Ні комітети ВР, ані партійні осередки, звісно, не годиться перетворювати в філії закладів для блаженних. А за прилюдні наклепи на посадових осіб усе ж доведеться відповідати у встановленому законом порядку, хоча довільне переміщення означених ”цеглин“ у півкулях розпеченого мозку й може послужити пом’якшуючою обставиною. Знаємо, що реакція на звинувачення Барнацького була вельми гострою й від'ємною. Інсинуації різко засудила обласна рада. З відповідним зверненням надати правову оцінку закидам Барнацького у прокуратуру звернувся полковник М. Курочка. Відреагував і Ю. Рибак, який звернувся з позовом у суд.

Як на нас, вкрай важливо довести справу до судового розгляду й розставити крапки над ”і“ — не у формі газетної полеміки та публічних баталій, а в правовому полі з визначенням міри відповідальності за скоєне. У даному разі ”цеглини“, довільно розкидувані Барнацьким, повинні повернутися до нього ж. Принциповості слід домогтися з наступних причин. Не вперше Барнацький здійснює вояжі на Львівщину, не вперше піддає остракізмові службових осіб, не вперше влаштовує неугодним психологічний терор, не вперше фальшує, блефує й погрожує, і — досі йому все сходило з рук. Має бути сказана правда і про ”команду“ Барнацького. Що це за ”держава в державі“, яка на свій розсуд викриває, судить і карає, переставляє кадри і лякає?! Як то: ”Ні я ні моя команда не допустять, аби ця людина (полковник М. Курочка. — Авт.) керувала обласною міліцією. Він не лише не керуватиме в області, він не працюватиме в органах внутрішніх справ. У мене є матеріали щодо підготовки та здійснення провокацій проти свого ж підлеглого. Хлопця мало не ув’язнили на два з половиною роки“. Це заява не старшого радника, а принаймні міністра ВС. Але це ще питання, хто вищий!

Щодо ”хлопця“, то, очевидно, йдеться про лейтенанта міліції Р. Мельника. Працівники відділу внутрішньої безпеки УМВСУ у Львівській області затримали його на гарячому при отриманні хабара за ”залагодження“ справи з ДТП. Слідство провадить обласна прокуратура, яку Барнацький також ”пресує“. М. Курочка ж до справи Р. Мельника відношення взагалі не мав. Хоча ні, мав! Не взяв його під своє крильце, напевне знаючи, що лейтенант пасинок... самого Барнацького. Що ж це за кадрова політика?! Усі хабарі беруть, а родичам — не можна?!

Мало того. Львівська організація партії захисників Вітчизни на чолі з Барнацьким має офіс у будинку культури працівників торгівлі. Десять років аварійний будинок очолює Євген Дядьо, приятель Барнацького. У Галицькому районному суді м. Львова призначено слухання кримінальної справи за звинуваченням Дядьо за зловживання службовим становищем та нанесення державі збитків у великих розмірах. Схема наступна: при давно збанкрутілому будинку культури діє торгова гуртівня, яка орендує значні площі, і працівники будинку культури, офіційно всі ці роки не отримуючи зарплати, живуть приспівуючи. В очікуванні суду Дядьо розгулює з помаранчевим шаликом. Теж ”робив революцію“?! Знай наших!

А чи є у ”валізі компроматів“ Барнацького матеріали про те, як свого часу один працівник міліції збив на власному лімузині жінку, яка стала інвалідом, а відтак кримінальна справа взагалі кудись зникла? Чи є матеріали про фальщування кримінальної справи проти громадянина К., якого навіть вже засудили, а потім виявилося, що документи слідства сфальшовано? Пікантна деталь: свідком по справі проходив Барнацький, а матеріали слідства готував працівник міліції — чоловік родички Барнацького. Чи є матеріали про переслідування директора СШ села Довге на Дрогобиччині Дарії Павець, яка, будучи головою сільської виборчої комісії, ”завинила“ тим, що не влаштувала стовідсоткової перемоги Барнацького на виборах до ВР у селі, де він ”з’явився на світ Божий“. І т. п. Чи у ”валізі компроматів“ Барнацького ”цеглини“ тільки для когось?
Запитання, може, найперше до Володимира Стретовича, який очолює комітет ВР, від імені якого діє Барнацький. Особи, потерпілі від свавілля Барнацького, цілком слушно звертаються зі скаргами до Стретовича. Мовляв, розберіться зі своїм підлеглим, дайте правову оцінку, наведіть лад. Стретович же пересилає скарги на Барнацького до керівника апарату ВР В. Зайчука. І — жодної реакції. Хто «дахує» вседозволеність і безкарність Барнацького? На якому рівні? Риба, як відомо, гниє від голови. Голови комітету чи голови апарату ВР? Чи голови партії?

Навіть якщо по партійній лінії Барнацького опікає Ю. Кармазін, мусимо нагадати, що існують такі речі як мораль, право, Конституція України і принцип рівності всіх громадян перед законом. Якими б наполеонівськими комплексами хтось не страждав і як би вправно від чужого імені не жонглював «цеглинами» особисто зібраного компромату, «цеглинами», що падають на неугодні голови, це ще не є підставою для визнання когось понад законом. За виключенням умов лікувальної ізоляції. Якщо Барнацький та члени таємничої «команди» справді становлять кадровий «золотий капітал» партії захисників Вітчизни, то в самий раз ініціювати скликання громадського об'єднання захисників від таких захисників. Які безсоромно лобіюють власні інтереси, паплюжать людей, баламутять громадськість. Ми ж дотримуємося тієї перевіреної думки, що кожна особа повинна діяти в межах своїх службових повноважень. Міліціонер — стояти на сторожі правопорядку, лікар — лікувати, нардеп — ухвалювати закони, а радник (навіть — старший) — радити. Але не керувати краєм, який він обрав за вотчину для втілення непомірних амбіцій. Чи ми помиляємося?
І як влучно обрано момент! Стара влада вже відходить, нова ще не утвердилася. Треба захопити ініціативу, нав'язати думку, підсунути себе і свою «команду» в ролі рятівників України.

Ми ж „робили революцію“! Настав час диктатури від Барнацького? Чи допустимо, аби помаранчева революція згнила на корені?! Не послизнутися б новій владі з перших же днів на помаранчевій шкоринці.

ІА "Вголос": НОВИНИ