Чому перехід до ринкової економіки виявився для Україні руйнівнішим, ніж світова війна? Чому неодноразово обіцяний політиками „інвестиційний бум” у нашій державі все не настає? Чому в нас на зміну „ручному” керуванню господаркою ніяк не прийде сталий, єдиний для всіх Закон? Чому, попри декларування новою владою європейських пріоритетів, знов посилюється „східний вектор”? Чому...

Десятки драматичних, позірно зовсім різнопланових питань нашого буття мають багато в чому спільну відповідь. Вона не сказати щоб була геть незнана... Співставмо два загалом відомих факти: 1) енергоємність вітчизняного ВВП в 3-5 разів перевищує показники розвинених країн світу, і 2) левову частку споживаних енергоносіїв, особливо найбільш технологічних (нафта, газ, твели), Україна завозить іззовні... В цьому сполученні обставин – смертний вирок нашій економіці. Як взагалі в такому випадку може існувати в природі феномен української господарки? Відомо як: за „парнікових” умов ізольованого від європ та америк „єдиного економічного простору” та граничної економії підприємців на вартості робочої сили (себто на зарплатах українців). При тому за своєю негативною чутливістю до економічних, політико-адміністративних чи будь-яких інших збурень цей парніковий екзот співставний хіба з найслабкішими господарками світу.

Наше енергетичне марнотратство має розлоге історичне коріння. Два відмінних типи господарської ментальності почали формуватися в Європі ще за середньовіччя, коли Захід континенту став відчувати брак природних ресурсів, яких Сходові вистачало з надлишком завдяки малій густині населення, сталому розширенню кордонів та освоєнню незагосподарених теренів (Сибір, „Новоросія” тощо). Із 1917 р. потужним каталізатором марнотратства стає планова господарка з її гаслом „План за будь-яку ціну!”... Проте довший час зріст споживання енергії повсюди в світі вважали індикатором поступу. Цю аксіому Захід мусив переглянути в середині 70-х, коли безповоротно скінчилася ера дешевих енергоносіїв. Почалася „революція енергозбереження”, яка майже не заторкнула СРСР, де Москва руками українців саме освоювала західносибірські нафтогазові родовища... Протягом 1975-90 рр. енергоємність ВВП скоротилася на 46% у США, на 35% - в Японії (котра й перед тим не знала енергетичних розкошів) й лише на 16% - у СРСР.

Початково скрутну ситуацію в царині енергозбереження незалежна Україна примудрилася ще погіршити. В 1990-1997 рр. енергоємність її господарки зростала прискореним темпом – з 0,76 до 1,07 кг умовного палива на кожен долар ВВП (в цінах 2002 р.). Потім цей показник дещо знизився – до 0,83 в 2002 р., але згодом зниження призупинилося, ба навіть намітилося нове зростання...

„Аномальна” енерговитратність української господарки має кілька складників. Аби їх оцінити наочно, пропонуємо дані про енергоємність ВВП (в кг у.п. на долар США продукції) в деяких країнах світу:

Франція, Німеччина - 0,26
Угорщина - 0,30
Польща - 0,34
Білорусь - 0,50
Росія - 0,84
Україна - 0,89
Світ у цілому - 0,34



По-перше, високу енергоємність українського ВВП зумовлює структура вітчизняної господарки з високою питомою вагою енергомістких галузей (металургія, основна хімія, переробка гірничої сировини, виробництво будматеріалів та ін.). Попри очевидну несприятливість такої структури, сьогодні названі галузі є найпотужнішими в країні працедавцями, платниками податків та експортерами, що робить неприпустимим штучне обмеження їхнього розвою. Якби ж цей розвій супроводжувався випереджальним зростанням мікроелектроніки, інформаційних послуг, туристичного сервісу та інших малоенергоємних галузей!.. На жаль, особливого вміння скеровувати ринкову стихію в річище такого розвитку чинна влада досі не виявляла.

Проте структура господарки вирішує далеко не все. Приміром, за своєю галузевою структурою польська господарка досить близька до української, а угорська – радше до білоруської. Однак за показником енерговитратності поляки, як бачимо, лише трохи поступаються мадярам, тоді як сябри обійшли нас майже вдвічі... Наші бацькафільні сусіди працюють впереваж на застарілому, ще совєтському обладнанні й мислять при тому теж по-совєтськи, але бурхливого розквіту тіньової економіки вочевидь не знають. Між тим значна частина спалюваних українцями калорій та кіловатт припадає саме на виробництво „тіньових” товарів та послуг.

Пропозиції про „детінізацію” господарки шляхом встановлення нормативів споживання енергіі (див., приміром, „Дзеркало тижня” від 13.08.05 р.) звучать майже в дусі „соцреалізму”, та все нове, як відомо, є добре забутим старим... Крім збільшення доходів бюджету, ефективна „детінізація” могла би поліпшити інвестиційну та технологічну привабливість країни, довівши, що енергетичне марнотратство українців не є аж зовсім катастрофічним.

Тепер про адміністративно-правові важелі. Нині чинний Закон України „Про енергозбереження” прийнято ще в 1994р., себто в розпалі економічної руйнації. Тоді ж, у 1995-му, було створено Держкомітет з енергозбереження, а роком пізніше – Державну інспекцію з енергозбереження. Існують суперечливі думки щодо ефективності названих закону та інституцій, проте видається безсумнівним, що на сьогодні їх потенціал вичерпано й для радикального поліпшення ситуації ці важелі є малопридатними. Наразі не бачимо очевидного зросту зацікавлення ділових кіл проблемами енергозбереження, а отже, державна політика в цій царині лишає бажати кращого.

І, зрештою, базовий рівень енергозбереження – фірма, завод, установа... Існує стале переконання, ніби тут усе впирається у високу вартість модернової енергоощадної техніки, що її придбання є зазвичай непідсильним для вітчизняних суб’єктів господарювання. Між тим підраховано, що до 40% енергетичних утрат можна ліквідувати без жодних капіталовкладень, лише здолавши лінь, нехлюйство та усталені стереотипи виробничої поведінки! Справді-бо, нема жодного сенсу витрачатися на якісь імпортні агрегати, коли слюсар чи сантехнік розкручує бойлер „на повну котушку”, а як у цеху стає парко – навстіж відчиняє вікна...

Якщо китайці та індійці почали масово сідати на власні авта, енергія мусить подорожчати для цілого світу. Зарадити цьому лихові не годна найвідчайдушніша гонитва наших державних мужів по засвітах за дешевими енергоносіями. Погамувати гостроту проблеми здатне лише наближення України до світових стандартів енерговитратності – з одночасним віддаленням від усталених стереотипів економічної поведінки. Чи подужаємо?..




ІА "Вголос": НОВИНИ