У Харкові з почестями поховали 62-річного міського голову Геннадія Кернеса, котрий помер закордоном у клініці «Шаріте» від ускладнень, спричинених коронавірусом.

Прощання із міським головою супроводжувались «живою» чергою у понад кілометр до Оперного театру, в якому проходила громадська панахида. За даними поліції, на похорон мера Харкова прийшло понад 110 тисяч людей.

Це спричинило скандал у мережі, адже Кернес після Революції Гідності був доволі неоднозначною персоною. Він захищав пам’ятники радянським діячам, а у 2014 році виступав на проросійських акціях протесту в Харкові.

Можливо, саме і через те на його похорон не приїхав ніхто із вищої державної влади: ні президент Володимир Зеленський, ні прем’єр-міністр Денис Шмигаль, ні спікер Верховної Ради Дмитро Разумков. На церемонію прощання із Кернесом прибули його друзі-політики із проросійського табору, як-от: брати Добкіни, Євгеній Мураєв, Юрій Бойко, Вадим Новинський, Віталій Хомутиннік та мер Києва Віталій Кличко.

Геннадій Кернес відомий також і своєю одіозною поведінкою. Так, він часто лаявся просто на сесіях Харківської міської ради, погрожуючи противників «помножити на 0».

Місцеві активісти звинувачували мера Харкова розтраті міського бюджету. Як наприклад, реконструкція скандального туалету в парку Горького за 200 тисяч доларів.

Попри це Кернеса ховали з усіма почестями, а його соратники вирішили поставити пам’ятник покійному ексмеру Харкова чи навіть назвати одну із вулиць у місті на його честь.

У чому «феномен Кернеса» та чому його похорон нагадував прощання із радянськими вождями? Про це ІА Вголос запитав у політологів.

Дмитро Корчинський, громадський активіст:

З усього цього ми повинні зробити висновки, що в Україні потрібно влучніше стріляти та пошвидше саджати. Кернес мав бути ув’язнений на наступний день після перемоги Революції гідності. Натомість тоді йому дали можливість хизуватися та очолювати місто, яке є стратегічно важливим та знаходиться на кордоні із країною-агресором.

Кернес – це людина, котра за державні гроші створювала для себе позитивний імідж, встигала красти та паралельно проводила антиукраїнську діяльність в Харкові.

Тобто усе, що відбувалось під час нікчемного життя Кернеса та на похоронах, сталось тільки через те, що не працюють спецслужби, антикорупційні органи. Також це доводить, що українська влада і досі не взялась за захист національних інтересів.

Олесь Доній, політолог:

Я все таки дотримувався б принципу про те, що про мертвих говорять або добре, або ніяк. А тому зараз некоректно обговорювати те, ким для України чи Харкова був мер Геннадій Кернес.

Щодо похорону, то нам варто зрозуміти, що українці дуже різні. І у нас є ілюзія про те, що українець – це обов’язково позитивний персонаж, – чесний, безкомпромісний і так далі. Але на жаль, це не так. Українці бувають і дуже жадібними та меркантильними. При цьому ми помічаємо це лише у тому випадку, якщо він стосується протилежного табору. Те, що за часів Кернеса переплачувалось у кілька разів більше навіть за лавочки – ми це зауважуємо і на цьому загостюємо свою увагу. Але не варто забувати про не меншу корупцію із боку проукраїнського табору. Хоч зараз люди, які критикують жителів Харкова за прощання із Кернесом, не факт, що так само не вийдуть на схожі заходи, коли щось станеться із політиком, якого вони підтримують.

«Еліти в Україні насправді не ідеологічні, вони – меркантильні»

Хоча нагадаю, що ще у 2004 році, під час Помаранчевої революції Кернес був прихильником демократичного та проєвропейського табору. Я це веду до того, що еліти в Україні насправді не ідеологічні. Вони меркантильні, їхня орієнтація залежить від ситуації та від настроїв населення конкретного регіону. Ми бачимо, що більшість харків’ян Кернес влаштовував, для нас це прикро, бо він займав іншу позицію в часи Революції Гідності. Але Кернеса вже нема, а тому зараз у Харкові потрібно шукати альтернативних  демократичних політиків. А з Кернесом потрібно було воювати за життя.

Андрій Смолій, політолог:

У Харкові стояли, як до мавзолею. Це все демонструє нам те, що  «совок» живий і невмирущий, а суспільство далі живе вигаданими пропагандою «героями» і «хазяйствєннікамі», що не мають нічого спільного з Україною та українським.

Як на мене, то у Харкові скоро і пам‘ятники встановлять, і вулиці назвуть, і метро, і може й сам Харків перейменують на Кернес. А далі придумають нових «героїв». Замість тих хто гинуть на сході країни, замість тих хто захищали країну від окупанта. Замість тих, хто боровся за Україну у ХХ столітті. До них немає натовпів бажаючих чи зігнаних комунальників та чиновників.

Андрій Міщенко, політолог:

Те, що відбулось у Харкові – це і є відповідь на те, чому наші сусіди постійно мають до нас претензії та, чому в нас зараз триває війна. Бо протистояння відбувається не за територію, а за ясир, який з радістю та покірністю облизуватиме ворогу руку.

Цю історію із похороном Кернеса, коли приходить сотня тисяч бюджетників і як колись за катами Леніним чи Сталіним, вони дуже сумують, -  можна пояснити хіба що по-філософськи чи по-біблійному. Мабуть, ми ще не відходили своїх 40 років по пустелі та не навчилися цінувати свободу. Похорон Кернеса показав наше моральне дно. Можливо, у людей, яких обкрадав Кернес, уже виробився «стокгольмський синдром». Можливо, для людей, котрі не ходять у театри, кіно та інші культурні заходи, похорон Кернеса – це «культурне дійство». Складно пояснити, що керує людьми.

Після цього всього, що ми побачили у Харкові, я боюсь, що це місто може стати черговим плацдармом для відпрацювання російського сценарію зі створення фейкових республік. А тому центральна влада мала б попрацювати над цим містом, щоб ми його не втратили, бо середовище там сприятливе.

Марія Бойко, Вголос

ІА "Вголос": НОВИНИ