Софія Яблонська - справжня українська перлина, багатогранна особистість. Письменниця, журналістка, фотографка, кінооператорка, мандрівниця - людина, чиї роботи проймали до найглибших струн душі. Жінка, що обрала шлях свободи та самореалізації, твердо трималась власної думки, не піддавалась тиску іншої статі, ба більше - навіть сміла перечити державним працівникам чужої країни.

Я - життя

Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в селі Германів (сьогодні Тарасівка) на Львівщині у сім’ї священника. Дитинство припало на Першу світову війну. На початку 1915 року батько, будучи впевненим москвофілом, вивіз свою сімʼю до росії. Там Софія прожила 6 років, відвідувала гімназію в Таганрозі, а згодом батько змінив свої погляди та переконання, отримав парафію на Львівщині та повернувся із сімʼєю на Батьківщину. 

Софія старанно навчалась, відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в “Труді”, де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.

1922 року вступила на перший курс учительської семінарії. Далі відвідувала курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie). 

1924-1925 роках навчалось в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром Романом Турином.

Покинула жінка Галичину 1927 року й подалась до Парижа, де планувала підкорити акторство. Підробляла миючи вікна, працювала натурницею для художників, але вірила у свою мрію.

Я - мандри

З 1927 року навчалась у Парижі техніки знімання документального кіно. Потоваришувала зі Степаном Левинським, українським письменником і дипломатом, захопленим культурою Сходу. Мрії друга-українця зацікавили й саму Яблонську, їй вдалося отримати працю кінорепортерки, й після цього Софія вирушила до екзотичних країн.

Бажання вивчати культуру інших країн захопило галичанку. На фоні подорожей, здійснених Яблонською понад 80 років тому, сучасні тревел-шоу здаються не такими вражаючими. Вона ігнорувала популярні туристичні маршрути, натомість обирала унікальні й ризиковані напрямки. Наприклад, у Марокко Софія мала можливість потрапити до резиденції каїда, виграти у нього партію в шахи і навіть уникнути неоднозначного подарунка у вигляді молодої арабки.

Яблонська вирушала у подорожі до місць, які були поза контролем не лише французької колоніальної влади, але й місцевих племен. У Китаї вона відвідала регіон Юнань, відомий як “країна піратів”, де її зустріли з ворожістю, кидаючи камені у спину. Під час перебування в країні рижу, українка зазнала багато небезпек: опинилася під дулом пістолета, переодягалася в місцеве вбрання, спостерігала екзекуцію, пробувала опій, ночувала в антисанітарних умовах, стикалася з жорсткими культурними реаліями, де на неї мало не нападали з кулаками через “чорну коробку, яка забирала душі” (мова йшла про камеру, якої страшенно боялись тубільці). До того ж вона вирішила перетнути Сахару, чим викликала подив навіть серед своїх знайомих.

Я - творчість

Тематика творів охоплює широкий спектр питань: від етнографічних деталей до глобальних проблем людства. Природа, архітектура, взаємини людей, питання моралі й духовності - усе це переплітається в яскраву текстову палітру, де кожен елемент є частиною цілісної картини. Таким чином, творчість Софії Яблонської вражає своєю універсальністю та здатністю зачепити як інтелектуальну, так і емоційну сфери читача.

Усі враження та переживання змогла передати у своїх подорожніх романах “Чар Марока”, “З країни рижу та опію”, “Листи з Парижа. Листи з Китаю”. Софія Яблонська публікувала свої подорожні репортажі у виданнях “Діло”, “Жіноча доля”, “Ми і Світ”, “Назустріч”, “Нова Хата” та “Нові Шляхи”. Після подорожі до Марокко вона прибула до Львова, де організувала зустріч з аудиторією. Ці заходи викликали значний інтерес, адже для багатьох відвідувачів подорожі це недосяжна мрія. Учасники події стояли у проходах і слухали виступи Яблонської з великою зацікавленістю.

У 30-ті роки в Західній Україні, окрім “Нової хати”, видавалось з десяток якісних різнотематичних жіночих часописів й активно розвивався феміністичний рух, а Яблонська стала його своєрідним символом - мандрівниця, письменниця, самостійна, вільна від упереджень жінка, яка освоїла нову професію кінооператора (ручна камера, якою вона послуговувалась для зйомки репортажів із мандрівок, з’явилась у продажі лише 1928 року). Софія втілювала всі ті риси, які видавчині хотіли розвинути у своїх читачок-українок, що й стало одним із компонентів ролі її творів для національної ідентичності.

Христина Яким, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

ІА "Вголос": НОВИНИ