Зараз у світі набирає популярності тест ДНК, за допомогою якого можна визначити, а ким за національністю були твої предки. Адже, як виявилось, кожен народ має свою унікальну генетичну складову, яка вибудовувалась тисячі років.

То, хто ж такі українці? Чи у нас свій унікальний генетичний код, який поєднує нас? Про це ІА Вголос поспілкувався із доктором біологічних наук, професором, доцентом кафедри генетики та цитології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Ольгою Утєвською.

Що таке генофонд? Як він формується?

Генофонд – це сукупність генних варіантів, які розповсюджені серед певного населення (тобто популяції), яке мешкає на території в обмежений період часу доволі ізольовано від інших відповідних груп. Генофонд формується протягом тривалого часу – тисячоліття. Тому що поступово, завдяки популяції, залишаються генні варіанти, які адаптують людей до певних умов, залежно, де ці люди мешкають. Це можуть бути природні умови – клімат, рослинність, їжа. Також це можуть бути якісь специфічні інфекції, як-от: генофонд українців адаптований до інфекцій, які розповсюджені на цій території, наприклад – туберкульоз. А генофонд жителів Азії адаптований уже зовсім до інших інфекцій. Генофондом можна назвати сукупність генів, які пристосовують людей до  умов, у яких вони мешкають тривалий час. Це монолітність генів, які відрізняються на різних ділянках земної кулі.

Як ви досліджували генофонд українців?

Ми вивчаємо генофонд українців дуже давно, як тільки з’явилась можливість це досліджувати. Наш Харківський національний університет співпрацював у рамках міжнародного проекту, який був ініційований у 2005 році National Geographic. У них тоді була амбітна мета дослідити генофонди усіх існуючих народів для того, щоб скласти картину того, як розповсюджувалось людство. І наш університет відповідав саме за роботу в Україні. Ми дуже довго над цим працювали: шукали регіони, районні центри, досліджували корінне населення, яке вважає себе українцями та розмовляє українською мовою. Потім все це ми перевіряли лабораторно, а далі аналізували результати. Ці дослідження тривали 10 років. Це було дуже цікаве дослідження. Для мене, як науковця, було майже чудом побачити цікаві закономірності, відкрити щось для себе, про що ніхто не знав.

Ми працювали із різними видами генетичних маркерів: це були, як батьківські Y-хромосоми, вони дуже зручні і за допомогою них можна чітко простежити міграцію – як розповсюджувались жінки або чоловіки. Також ми досліджували аутосомний фонд, оскільки під час шлюбу дитина отримує генетичний мікс від батьків. І він дуже цікавий з точки зору дослідження генофонду взагалі, оскільки дає можливість встановити, який відсоток генофонду належить до європейських, східних народів і так далі.

Про що вам вдалось дізнатись?

Ми виявили, що по-перше: сучасний генофонд українців є дуже багатокомпонентним. Різноманіття за лінією Y-хромосом серед українців вище, ніж подібне різноманіття серед інших слов’ян. Ми належимо до тих націй, у яких найбільше генне різноманіття у Європі. Це означає, що є багато компонентів, які додавались у наш генетичний код століттями. У той же час було дуже цікаво, що коли ми порівнювали різні регіони України між собою: Лівобережжя, Правобережжя, лісову зону, степ. Ми побачили дуже низьку диференціацію того генофонду.
«Між українцями не залежно від географічної складової фактично немає генетичних відмінностей»
А це означає те, що між українцями не залежно від географічної складової фактично відмінностей немає. Тобто, незважаючи на те, що наш генофонд різноманітний, є багато генетичних ліній, але водночас вони так майстерно перемішані, що де б ми не взяли зразки – на заході, сході, півночі чи півдні, виходить так, що всюди вони однакові або практично ідентичні. Ми характеризуємось найменшою внутрішньою диференціацією серед усіх східнослов’янських народів. І в цьому наша особливість. Тоді, як росіяни чи ті самі білоруси мають генетичні відмінності значно вищі.

Таким чином у нас і виробився народ, який відрізняється генетично від інших народів. Згідно із законами генетики, кожен народ представляє окрему популяцію, яка має дуже багато спільного між собою і відрізняється від інших народів. Це – так звані «замкнуті» генофонди.

Висновок: український генофонд різноманітний, але він цілісний із середини та відрізняється від сусідніх народів.

У цьому немає нічого екстраординарного чи дивовижного. Ця картина характерна для геногеографії та тих народів, які живуть на рівнинах, у яких немає географічних бар’єрів. А тому наш генофонд за батьківськими генетичними лініями дуже різноманітний, однорідний всередині та відрізняється від сусідніх народів.

А як тоді він формувався?

«Європейське населення походить від давніх жителів українських земель»
Наш генофонд формувався тисячі років. Все починається ще з кроманьйонців, які жили тут. Далі -  на цій землі, зокрема на території Чорномор’я протягом Льодовикового періоду жили люди. Вони генетично схожі до мешканців Балкан та корінних народів Іспанії. Тобто це – стародавні мешканці Європи. Згодом з цієї території йшло повторне заселення Європи. Тобто лід відступав і народ просувався на північ. Тут можна сказати, що європейське населення походить від давніх жителів українських земель.

Далі – пізній палеоліт, тобто десь приблизно 8 тисяч років тому, тут ми бачимо в Y-хромосомі гаплогрупу І, яка тривалий час тут домінувала. Під час неоліту населення із Близького сходу почало проникати у Європу через Балкани. На території України відбулась неолітизація. І ми дуже чітко за генетичними даними можемо це відстежити. Бо у цю добу дуже різко змінився генофонд населення: тут домінують східні гаплогрупи, розповсюджені у Південній Європі – Італія, Сардинія. Це Y охлогрупа G-2.

Потім почався бронзовий вік і все знову змінилось. Він характеризується масштабною міграцією населення з Північно-Євразійських степів. Це «міграційні коридори», які починаються аж з Алтаю і закінчуються у Карпатах. Це, якщо дивитись на карту – рівнинна територія, по якій було зручно пересуватись. Тоді на території України, а саме Причорномор’ї, була поширена «катакомбна культура». Таким чином тоді тут з’явилась ще одна охлогрупа Y-хромосоми R1b1а. Це – охлогрупи, які були розповсюджені у Центральній Євразії дуже широко. Вони були зафіксовані навіть в Індії. Ці охлогрупи дуже поширені, але вони не однорідні: все залежить від території, на якій жили люди. Наявність цієї охлогрупи вкрай змінила ситуацію в Причорномор’ї: R1b1а стала становити більше, ніж 60% чоловічих ліній. Щодо жіночих ліній, то вони дуже серйозно змінились у неоліті і до цих пір дуже повільно еволюціонували. Саме у цей період і склався генофонд українців.

Люди часів катакомбної культури

А як же часи Київської Русі, зокрема була ще і монгольська навала та інші завоювання?

За часів Київської Русі ні готи, ні гуни, ні монголи не мали масштабного впливу на генетичну складову нашої території. Це може свідчити про те, що на території України була велика кількість населення і ці міграції не змогли поміняти наш генофонд. Тобто ймовірно тут були дуже сприятливі умови для землеробства, населення тут почувалось чудово і не залежно, які тут були держави, вони не хотіли покидати ці території. От дуже цікавий приклад: у генофонді українців ми не можемо знайти сліду монголо-татарської Золотої орди.

Тобто наш генофонд формувався у європейському контексті?

Найцікавішою з точки зору, України є території Причорномор’я, оскільки саме вони були «міграційним» коридором. І саме через це ми мали своєрідний «генетичний котел» - туди все скидалось та змішувалось. Цей регіон грав дуже важливу роль у заселенні Європи та формування генофонду західної та північно-західної Європи. Як я уже казала, у післяльодовиковий період населення з сучасної України пішло на захід. І зараз ми можемо у Європі знайти країни, наприклад, Данія, де охлогрупа R1b1а, може мати дуже великий відсоток, навіть 80%, у ДНК місцевих жителів. Те саме стосується країн Балтії, Німеччини. У 2014 році було дуже цікаве дослідження про компоненти древнього генофонду в сучасних європейців. Так-от, їхнє ДНК включає основні компоненти – європейські стародавні мисливці-збирачі, близькосхідні землероби і північні мисливці. Тобто генофонд Європи формувався за рахунок місцевих жителів, далі – на Півночі Європи була така цікава смуга народів, які прийшли з Сибіру та дійшли аж до Естонії, Фінляндії, Угорщини, тобто – це фіно-угорська мовна група. І третій – це близькосхідні землероби.

А хто тоді ми? З ким у нас є генетична близькість?

Європейське положення України обумовлює переважну присутність у мітохондріальному генофонді українців західноєвропейських гаплогруп. Їх загальна частка становить понад 98%. Тоді як африканські та східноєвроазійські гаплогрупи зустрічаються з мінімальними частотами 1% та відповідно 0,14%. Області генетичної схожості українців за маркерами мітохондріальної ДНК охоплюють території Польщі, Німеччини та інших країн Балтійського та Північного морів, зокрема і Західну Скандинавію та Британські острови.

Також цікаво, що 20% мітохондріальної ДНК властиві лише українцям та рідко розповсюджуються на інші території. 25% українських мінотипів відноситься до головного географічного кластеру, широко поширеного у межах Європи, 9% мінотипів поширені серед слов’янських народів (південних білорусів та східних поляків). Близько 6,7% мітохондріального генофонду українців показує спорідненість з північноєвропейськими фіно-мовними популяціями, незначні 2-3% поєднують нас із західно-сибірськими та північно-кавказькими народами.

Компоненти аутосомного генофонду українців: 75% - європейські, 20% - близькосхідний, 3% - сибірський, 2% - південноазійський.

За складом Y-хромосоми українці генетично близькі до народів слов’ян, тобто це обмежується Центрально-східними регіонами Європи. Усі східні, західні, північні та південні слов’яни – генетично схожі, у нас спільна мовно-лінгвістична група. Українці генетично найбільш схожі до білорусів Полісся. Особливо це стосується жителів Рівненської та Житомирської областей. Тобто якщо трактувати не етнічно, а територіально, то білоруси Полісся – по суті це такі самі українці. Мабуть, це не політкоректно, але десь так і є. Щодо північних та центральних білорусів, то вони вже мають більшу схожість до поляків та жителів північного заходу європейської частини Росії.

Далі близькі – словенці, хорвати, словаки, східні поляки, північні та центральні білоруси. Є у нас і спільність із жителями південно-західних областей європейської частини Росії.

Одразу поясню щодо південно-західних росіян із європейської частини Росії, то справа тут полягає у тому, що це – сусідні з нами території. І з точки зору генетики та і логіки було б дуже дивно, якби у нас були принципово різні генофонди. З росіянами з інших територій – інша історія. Ми схожі просто, як сусіди, які мешкають на рівнині. Але ми відрізняємось генофондами від росіян так само, як від поляків чи інших. Ми – це ми. Це не означає, що ми братні народи, аналогів яких немає. Ні, ми – це українці, а росіяни – це росіяни. І все.  У цьому немає ніякого дива. Все пов’язано із географією.

Але в плані географії дуже цікаве те, що в українців є багато спільного із жителями Адріатики, а саме – з хорватами. Ми думали, що це пов’язано із розселенням слов’ян, але дослідження показали, що це відбувалось раніше.

Віддаленішими від генофонду українців є північні поляки, серби, кашуби, центральні росіяни, молдавани. Генетично далекими від українців є народи, які заселяють Кавказ, Близький Схід, Прикаспійський регіон, Сибір, Казахстан.

Що буде далі, чи зможемо ми отримати ще чіткіші дані про те, хто наші предки?

Генетика, як наука швидко прогресує. Навіть, коли ми у 2009 році почали вивчати генотипи українців у нас була можливість вивчати все по батьківській хромосомі, а далі наука прогресувала і з’явились нові методи. Зараз взагалі немає проблем, щоб дослідити древню ДНК. Тобто еволюція відбулась буквально на очах. Саме це дозволяє нам отримувати дуже цікаві дані про нашу історію. Думаю, у майбутньому буде ще цікавіше.

Марія Бойко, ІА Вголос

До слова:

Мапи ХХ століття свідчать про те, що сучасні території південно-західної Росії раніше були заселеними етнічними українцями, які спілкувались українською мовою. Відтак, у спільності генотипів немає нічого дивного. Схожа ситуація була практично із усіма сусідами України. Про це свідчать старі карти.

ІА "Вголос": НОВИНИ