«Вголос» відвідав персональну виставку Богдана Салія «Мої Карпати», яка урочисто відкрилася 15 вересня у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка (Дім Франка).
Від математики... до мистецтва
Богдан Теодозійович Салій — митець, родом зі Львова. Народився у 1971 році в місті Львові у родині художника та математикині. Творчий шлях Богдана розпочався ще з малечку: батьки одразу побачили у сина хист до малювання та віддали його у художню школу.
Його батько, Теодозій Салій, — відомий львівський художник та професор Львівської національної академії мистецтв. Пан Богдан зізнається, що саме тато допоміг йому встати на творчу стежину. Каже: у нього він вчиться усе своє життя.
«Мама пильнувала математику, а тато вчив малювати», — пригадує дитинство Богдана Салія його матір.
Час ішов. Богдан дорослішав, творчо розвивався та пішов навчатися у Львівську національну академію мистецтв на спеціальність «Художнє скло». А згодом — 20 років викладав у рідному навчальному закладі на кафедрі «Реставрація творів мистецтва».
Останні декілька років Богдан Салій мандрує та творчо працює. В основному, художник працює у галузі станкового живопису, графіки та комп’ютерної графіки.
Крім цього, митець бере участь у різноманітних художніх виставках як в Україні, так і за її межами. Невід'ємною частиною творчості Богдана Салія — персональні виставки. Серед них — виставка «Мої Карпати», відкриття якої відбулось учора, 15 вересня у музеї Дім Франка.
Барвисті Карпати Богдана Салія. Високе мистецтво
Виставка живопису «Мої Карпати» Богдана Салія — мотивуюча, яскрава, жива. Вона неначе спонукає: нумо, збирай наплічник та вирушай у гори. Тільки-но глянь, яка там краса!
Персональна експозиція художника, яку відкрили у Домі Франка, включила в себе біля 20 яскравих полотен, створених у різні періоди його творчості. В основному, тут представлені роботи за останні два роки. Утім серед них є й невеличка частина таких, що написані раніше.
Мандри — ще одна пристрасть, без якої Богдан Салій не уявляє свого життя. Зазвичай, чоловік подорожує разом із коханою дружиною Лесею.
«Я дуже люблю гори. Ходжу туди своїми ногами, з наметом. А поруч зі мною майже завжди моя дружина Леся, співучасниця моїх походів. Часто я вирушаю у довгі експедиції. Зокрема, моя найдовша експедиція була 18 днів без перерви. І, власне, оті всі враження від гір я намагаюсь втілювати у свої живописи», — розповідає автор.
Дружина Леся пишається працовитістю та талантом чоловіка. За її словами, він зовсім не підпадає під стереотип про те, що художник — це лише богемна, несистемна, вільна людина.
«Богдан дуже працьовитий і системний. Так, як ми ходимо на роботу, він встає і сідає малювати. Неважливо: дощ, сніг, є настрій чи його немає. Богдан малює. І скільки я живу з ним, стільки вчуся цього у нього. А ще, мене вражає, як він розуміється у горах, як їх сприймає. Ми можемо його пейзажі бачити як красиву картину, а він детально розкаже про кожну вершинку, кожен хребет. Це треба вміти так добре орієнтуватися в горах, це унікальна властивість. А ще... він стільки відтінків кольорів бачить. Художники... вони, напевно, трішки по-іншому цей світ сприймають, фіксують. І я так само десь вчуся у нього цьому і радію тихенько, що також можу доторкнутись до чогось прекрасного», — каже вона.
Гуляємо просторими залами експозиції. Пан Богдан показує свої барвисті полотна та сяє від щастя. Каже: усі картини з цієї серії — відображення його настрою. Таким митець хоче бачити настрій і тих, хто їх споглядає. Звертаємо увагу на дві схожих, але й, водночас, різних картини — «Десь у Чорногорі. Ранок» та «Десь у Чорногорі. Вечір».
«Озеро, зображене на цих двох полотнах – це місце, куди ніхто не ходить. До нього треба досить далеко йти і про нього мало хто знає. Одного разу, ми з Лесею прийшли туди, поставили намет. Вечір був надзвичайно гарний, а на другий день — неймовірний ранок. Це місце — світле, чисте. Там немає слідів людини: ні обгортки від цукерки, ні місця, де розпалювали вогнище. Є лише сліди тварин, які ходять воду пити. Тут чиста, незаймана природа. І от у мене було бажання передати, яка вона, коли вона без людей», — зізнається митець.
Усі свої картини художник малює у власній майстерні. Жартує: у горах високо, часом, туди й себе «занести» складно. А що вже говорити про етюдник та полотно...
«Я мандрую, багато що фіксую на камеру. У пам'яті також зберігаю якісь моменти, враження. А потім, у якийсь холодний період, коли моя пам'ять починає нагадувати мені як тоді було добре, стараюсь відтворити усі емоції на полотні», — пояснює Богдан Салій.
Привітати Богдана Салія з відкриттям виставки прийшли його колеги, друзі та родина. Деякі з присутніх були приємно здивовані: фотографії полотен бачили у соцмережах, але навіть не здогадувались, що їх буде так багато.
«Деякі роботи Богдана ми в інтернеті бачили: якісь були на іноземних сайтах, якісь він сам викладав. Але... щоб так багато, так яскраво, так красиво — не знали. Ми дуже пишаємось сином!» — зізнається матір художника.
Яскравими враженнями від експозиції «Мої Карпати» ділиться директор музею Соломії Крушельницьої Михайло Кобрин.
«Мабуть, найбільше естетичне задоволення ми отримуємо, коли споглядаємо на те, що створив Бог. Коли ти на лоні природи, бачиш усю цю красу, ти розумієш: кращого нема. За часів Ренесансу казали, що художник, митець є співтворцем з Богом. Тобто він, неначе доєднується до творення цієї божественної краси. Я думаю, Богдану вдалося доєднатися до божественного і передати це на своїх полотнах»,— підкреслює він.
Богдан Салій, можливо, хоч і надихнувся батьком, але зміг створити власну манеру та пішов власною творчою дорогою. Це, на думку головного художника Дому Франка Олександра Дворського, дуже важливо.
«Було дуже приємно мати справу з Теодозієм Салієм, а зараз, — ми бачимо зовсім інші роботи його сина. Він не наслідує манери батька, має свою власну «мову», йде своєю дорогою. Тут навіть важко щось сказати, тому що слів не вистачить, аби описати хоч одну його роботу. На них слід дивитися і кожен у них знайде щось своє. Карпати, які ми бачимо на його полотнах — дуже суворі та серйозні гори. Він ж побачив у них свято і це свято передав нам», — каже він.
Богдан Салій та Іван Франко. Спільне
«У процесі організації виставки у нас виникло запитання: а що у неї є спільного з Домом Франка, — розповідає художник, — і я тоді задумався, зрозумів, що воно є. Я так само починав своє знайомство з горами з Бойківщини. Долина річки Стрий, Урич, Опір, Тухля. Це все — Франкові місця: він там був, вони описані у його творах».
Із привітальним словом на відкритті виставки виступає заступник директора з наукової роботи музею «Дім Франка» Ігор Медвідь. Він нагадує усім присутнім про те, що Іван Франко так само дуже любив подорожі і часто організовував різноманітні студентські мандрівки Українськими Карпатами.
«І пан Бондан також любить мандрувати. З його картин можна побачити, що, дійсно, кожна його подорож залишає дуже яскраві враження в його памяті. Кожна картина насичена кольорами, враженннями. Відразу дивишся на них і хочеться поїхати ще раз в гори», — каже він.
Під час споглядання полотен Богдана Салія пригадуються вірші зі збірки «Зів'яле листя» Івана Франка. Завідувачка експозиційного відділу музею Дім Франка Віола Чернієнко цитує рядки одного із них: «Глядиш на неї і очам приємно. Впивається її красою зір».
І, справді, естетичне задоволення від цієї виставки отримали усі присутні. А ще, ми дійсно покинули залу із гарним настроєм. Про що і мріяв пан Богдан.
Фото: ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ