Останнім часом львів’яни неодноразово чули розповіді мера Андрія Садового про «негідника, комсомольського діяча Холодила», про нібито російські коріння компанії “Галінвест”, яка «грабує» львівську громаду і яка «обманом захопила землі міста» тощо.
Саме для того, аби розкрити іншу думку з приводу давнього конфлікту журналісти «Вголос» поспілкувались з Генеральним директором спільного українсько-австрійського підприємства «Галінвест», власником і директором австрійської групи фірм Ost-Invest und Bauprojektmanagement.G.m.B.H. Валерієм Холодило.
Розкажіть, будь ласка, про себе, адже про Вас майже нічого до останнього часу не було відомо?
Я — непублічна особа, яка працює 47 років. Все життя я був виробничником: майстром, начальником цеху, директором. Потім став власником австрійської компанії, яка займається будівництвом.
Ми працюємо нон-стоп і маємо багато міжнародних проєктів та фінансування. Наша компанія багато зробила у Львові та в Україні.
Наприклад, ми будували чотири з п’яти ресторанів МакДональдз у Львові, Кока-колу, мережу АЗС «Укрнафти», трикотажну фабрику, ресторан «Пузата Хата», хвилю біля пам’ятника Шевченка.
Наші спеціалісти працювали в Ірані, Іраку, Саудівській Аравії. Займатись політикою та популізмом просто не було часу. З першого дня війни я та мій син, якому 20 років, ми лишились в Україні і не збирались нікуди виїжджати.
А тут раптом я став відомим, бо одна людина написала президенту, прокуратурі, НАБУ. Погрожує судом Лінча, потім разом з виконкомом приходить в суд. Серіал можна створити, як не треба працювати.
Ким було створено СП «Галінвест» і чому воно було зареєстровано в Москві?
СП «Галінвест» було засновано в 1990 році, тобто ще в радянські часи. Я не був числі його засновників. Мені на момент заснування цієї компанії було 32 роки. На той час я був вже відомим менеджером, тому мені запропонували очолити це підприємство.
Засновниками були: австрійська компанія ABV, а з української сторони — міськвиконком Львова в особі Богдана Котика, а згодом — Василь Шпіцер. Другий засновник – Львівський облвиконком в особі В’ячеслава Чорновола. То я називаю тих, хто підписував документи. Далі — це управління Львівської залізниці в особі Георгія Кірпи, Промінвестбанк — Володимир Матвієнко, об’єднання Маяк — Ніна Борачек.
Всі вони були засновниками Галінвесту до 2000 року.
Австрійська компанія мала 35%, місто — 28%, обласна рада, якщо не помиляюсь, — 10%. Тобто це були відомі люди, з величезним управлінським досвідом. Спільні підприємства реєструвались тоді виключно в Москві, в радянському Мінфіні. То так виходить, якщо слухати мера Львова Садового, то Чорновіл – московський?
Хто з засновників компанії ініціював будівництво готелю у Львові?
Австрійська компанія ABV мала домовленості з компанією, яка володіла міжнародною мережею готелів Марко Поло.
В часи Радянського Союзу Львів вважався західними воротами. Туристи виїжджали через Львів і повертались через це місто додому. Тому будівництво готелю тут вважалось очевидним. На початку 90-х років, коли ми зробили пропозицію Львову, таких готелів ніде не було, навіть в Києві.
Як львів’янин, я це лобіював і хотів це зробити. Згадайте 90-роки, це завершальний етап перебудови. Тоді місцева влада старалась активно сприяти розвитку інновацій, розширенню виробництва. І це була просто дань, така стандартна модель роботи.
Австрійська компанія запросила місто, область, щоб вони сприяли реалізації проєкту в межах Радянського Союзу.
Що таке 5-зірковий готель? Це зміна економічного простору міста, де він буде побудований, а не просто місце проживання 200 людей. Такі проєкти створюють робочі місця для понад 5 тис. людей: їжа, логістика. Чому в Україні, в тому числі у Львові немає таких готелів. Тому що для їхньої успішної роботи потрібна відсутність корупції. Тому що це — прозорі структури. Репутація понад усе.
Потім прийшов 1991 рік, рік Незалежності України. Але з радістю, якою ми всі були переповнені, наступила економічна криза 1993 року. Це були роки фантастичного хаосу, викликаного зламом старої системи і початком будівництва нової. Інвестиції при таких речах просто не робляться.
Ми встигли зробити нульовий цикл, не будували більше нічого, хоч гроші були. Питання було в іншому — в самій політичній та економічній ситуації, бо не було зрозуміло яким шляхом піде Україна. Тому ми заморозили цей об’єкт в серпні 1993 року.
Конструктивно і технологічно він збережений, не пропав й не розвалився. І фірма «Галінвест» за це відповідала згідно з контрактом. Потрібен був постійний нагляд за цим об’єктом, щороку «Галінвесту» це все обходилось у 80 тис. дол. в рік. Тоді це були шалені кошти: гідроізоляція, відвід води, оплата роботи, електрики, тобто ми підтримували будову в стані будівництва. Роботи можна було відновити в будь-який момент. Ми чекали, коли настане відповідний момент. Так ми дочекались 1999 року.
Що сталось в 1999 році?
Не австрійський засновник СП «Галінвест» виступив ініціатором будівництва ринку, а влада Львова. Нашої ініціативи не було. Але ми погодились, бо видатки були великими. В той період часу по всьому місту створювались такі ринки. Єдине, що сказали, що побудуємо збірно-розбірні конструкції, щоб це не було капітальне будівництво, аби в будь-який момент можна було це все ліквідувати.
Тому й перше рішення влади Львова про створення торговельно-промислового ринку було видано на три роки. Ми оптимістично думали, що через три роки продовжимо будівництво готелю.
На управління ринком СП «Галінвест» оголосило конкурс, який виграла компанія «Галицьке перехрестя», і ми передали ринок в оренду. «Галінвест» ніколи не займався ринком самостійно.
Станом на 1999 рік всі ринки у Львові були збиткові. Добробут став першим ринком, який почав прозоро працювати, сплачувати податки. І після того підтягнулись всі інші.
З 2000 року всі ринки у Львові стали прибутковими. Це приклад, коли одна дія привела до низки інших позитивних дій. Ніколи в «Галінвест» не було заборгованостей перед будь-яким бюджетом.
Саме в той час ми переїхали до Києва, почали працювати на об’єктах по реконструкції приміщень дипломатичних установ, посольств в Україні, в тому числі Японії, ЄС, Франції, Узбекистану, Македонії, В’єтнаму. Якщо б ми були корупціонерами, то нам би ніхто не надав можливості працювати з такими клієнтами.
Чи пробували Ви відновити будівництво готелю?
У 2000-х роках наступив період відносної стабілізації. Ми зібрали засновників СП «Галінвест» і запитали, що робимо далі? Саме тоді народилась ідея проєкту на площі Міцкевича, 9 у Львові. Цей будинок ніколи не був нашою власністю. Ми лише виграли конкурс на найкращий проект, щоб там побудувати готель. Почали демонтажні роботи, завершили їх. Також нам запропонували реконструювати будівлю колишнього готелю Україна, він також був повністю знищений, технічно не придатний до експлуатації. Але в нас не будо достатньо оборотних коштів. Тому знову зібрали засновників і запитали їх чи можуть вони нам знайти західних інвесторів або, можливо, вони самі профінансують ці об’єкти, наприклад Промінвестбанк. Матвієнко і Кірпа погодились.
На першому етапі ми взяли кредит, щоб викупити приміщення колишнього готелю Україна. Другий етап, ми розробили всі заходи. Але тут з’ясувалось, що місто вже не зацікавлено в розвитку цих проектів, Кірпа також відмовився від участі у проекті будівництва готелю на Міцкевича. Ситуація пояснювалась просто. Бо ми на 100% були не корумпованими. У Шпіцера в мемуарах є спогад про те, Холодило сказав: «Я ніколи не давав хабарі, давати не збираюсь».
Отож, мали ситуацію: було три незавершених об’єкти у «Галінвесту». Були засновники, які в 2000 роках вже займались власними справами. Їм стало це нецікаво. Місту також стало не цікаво.
На той момент «Галінвест» був активною компанією, наш оборот на той час був разів в 10 більшим, ніж оборот області по будівництву.
Австрійський учасник СП звернувся до засновників, сказав що їм потрібно виконувати свої зобов’язання. Але то нікому не було цікаво, все було відпущено на самоплив. Тому з’явилась заява про банкрутство СП, ініційована австрійським засновником.
Ні місто, ні область жодної копійки «Галінвесту» ніколи не передавали. Було лише сприяння. Інші засновники, комерційні структури робили свій внесок.
Але ж місто виділило землю для будівництва готелю за оперним театром, а також квартири, які, нібито, за словами Садового, були приватизовані «Галінвестом»?
Садовий різні проєкти прив’язав до Добробуту, навіть мій приватний будинок. Хочу запевнити, вертолітного майданчику в ньому нема. Але я зараз подумаю над цим. Однак спочатку потрібно купити вертоліт.
Дійсно, місто в 1990 році виділило 28 квартир для відселення людей з чотирьох будинків. В Радянському союзі іншого способу купити квартири не було. Всі квартирі, надані містом, були оплачені «Галінвестом».
Питання землі. Земельна ділянка, на якій планувалось збудувати готель і знаходився Добробут, є у власності міста і ніколи не міняла свого власника.
«Галінвест» має лише право на користування цією землею. Це нормальна практика, адже ми на цій землі збудувати ринок. Ми не вкрали 500 млн, ми вкладали гроші.
Хто ініціював банкрутство СП «Галінвест»?
Банкрутство – ініціатива австрійської сторони. Саме вона давала можливість «Галінвесту» працювати, міжнародні контакти, гарантії.
Банкрутство — це була справедлива вимога до інших засновників виконувати свої зобов’язання, адже частка австрійців на той момент становила лише 35%. Всі об’єкти ми брали не для перепродажу, а для того, щоб працювати.
Банкрутство було ініційоване лише після декількох спроб знайти нових іноземних інвесторів і врятувати в такий спосіб компанію. В процесі пошуку інвесторів відбулись певні зміни серед засновників, що призвело до консолідації в руках австрійської сторони часток компанії в сумі 55%.
Останнє дозволило австрійській компанії виступити санатором, заплатити всі борги та продати частину об’єктів. Всі рішення були публічні. Після цього австрійська компанія стала 100% власником СП «Галінвест». Після того компанія передала мені права власності за 1 Євро.
Тобто Ви отримали у власність СП «Галінвест», а відтак і ринок Добробут за 1 Євро?
Так, це типове управлінське рішення європейців. Воно було ефективним для них. Вони сказали мені: ти тепер всім цим займаєшся і не дозволиш це знищити. Я лишився їхнім партнером. В договорі було записано, що коли все стане добре, готель буде збудовано, то я поверну всі втрачені кошти австрійській компанії.
Приблизно після 2014 року в економіці почався спад неймовірний. Добробут остаточно на той час перетворився на «Шанхай», я це бачив і розумів. Тому десь чотири-три роки назад я викликав орендаря і запитав що він збирається робити?
Я розумів, що ми планували, що ринок буде тимчасовим, а він вже існував 20 років, але не вкладати зовсім грошей в його розвиток, такого не буває. Орендар сказав, що не має грошей, йому це не цікаво.
Ми перервали договір з ним, знайшли іншу компанію, яка погоджувалась на реконструкцію. І я вже персонально зайнявся пошуком інвестора. Ми знайшли таку компанію. Самі розпочали демонтажні роботи за власні кошти. І от саме в цей момент, коли ми почали зносити, почалась війна. З іншого боку саме в той час почались безпідставні претензії з боку влади міста.
З чим Ви пов’язуєте претензії, які висуває мер Садовий до компанії «Галінвест»?
Я ніколи не зустрічався з Андрієм Садовим з моменту його обрання мером Львова. Чому? Тому що ще в час першої його каденції, десь через три місяці після обрання, нам прозоро натякнули, що не варто бути «білими і пухнастими», а потрібно бути як всі, тоді в нас не буде проблем.
Всі ці роки мер Садовий не цікавився ні нами, ні, як він стверджує, «майном громади». Попри це не було року, щоб місто не судилось з нами. Ми зрозуміли, що при такому мері ми нічого не побудуємо, бо коли з ним зустрічались наші потенційні інвестори він їм казав: «Холодило крадій, фірма нелегальна».
Які інвестори будуть з нами після такого працювати? Якщо ти бачиш зло, відійди в сторону, почекай, нехай це зло закінчиться само собою.
Це типове рейдерське захоплення. Воно сталось тому, що людина захворіла на гординю, але забула, що потім буде боляче падати. Бо крила мають лише ангели. Ця поведінка негідна. Для людини з великим досвідом, яка керує місто майже 16 років, негоже писати на пенсіонера Холодила президенту.
Ми з мером натомість ніколи не судились. В нас не було причин конфліктувати з містом, бо ми від початку не бачили можливості завершення об'єкта. Але ситуація склалась так, що і в теперішньому вигляді об’єкт вже не міг існувати. Тому було ухвалене проміжне внутрішнє рішення про реконструкцію торговельного центру.
Можна було побудувати готель. Ми тричі виходили з інформацією про будівництво готелю. Всі пропозиції відкидались. А без згоди міста ми навіть і не збирались будувати. Ми просто чекаємо, коли ситуація нормалізується. Дай бог, завершимо війну, вступимо в ЄС, тоді ситуація нормалізується.
Які в СП «Галінвест» плани щодо подальшої долі Добробуту?
Мені завжди подобались ідеї архітектора Юліана Чаплінського. Хочеться, щоб у Львові на цьому місці з’явився знаковий об’єкт. Львів — туристичне місто. Разом з Києвом і Одесою він визначає розвиток туризму в Україні. Тому варто поставити високу за рівнем задачу, на рівні Ейфелевої вежі, яку всі критикували, але згодом вона стала символом Парижу.
На нашому майданчику можна зробити канатну дорогу на Високий замок, як це запропонував Юліан Чаплінський, з організацією простору для розвитку не лише комерції, але й транспортних розв’язок, культурних центрів і туристичної Мекки.
Готель там буде?
Там також може бути й готель. Тоді майданчик для канатки буде на його даху. Наприклад, в Києві є міст Кличка, його багато критикували, але він став окрасою столиці.
Фантастична ідея, я завжди туди ходжу, коли відвідую Київ. У Львові під такий проєкт землі достатньо. Готель спроєктований так, що може витримати ядерний вибух. У львів’ян достатньо потенціалу, щоб це гарно зробити. Але при цьому мері все це просто не реально реалізувати.
Тимчасова перебудова приміщення колишнього Добробуту відбувається законно?
«Галінвест» — професійна будівельна компанія, ми б ніколи не порушили інструкцій чи законів України. Ми не поміняли внутрішній простір, ми не порушили жодної капітальної стіни, тому спеціальних дозволів на такий формат реконструкції не потрібно.
Плануємо, що нагорі модернізованої будівлі, в якій вже працює мережевий супермаркет, з’явиться фуд-корт і павільйони для торгівлі, в які повернеться частина підприємців, котрі раніше торгували на Добробуті.
Натомість підприємці, які зараз ведуть торгівлю поблизу нового супермаркету, роблять це, наскільки мені відомо, без дозволів і без сплати податків на території, яка належить місту, а не є у постійному користуванні «Галінвест».
Мене, якщо чесно, дивує, що владу Львова ця ситуація задовольняє і вона не реагує на те, що підприємці провадять свою діяльність в такий спосіб.
ІА "Вголос": НОВИНИ