Сьогодні народний депутат України Тарас Чорновіл вийшов із депутатської групи «Центр» і вступив до фракції «Регіони України». Дуже послідовний вчинок: „Наша Україна” – позафракційний – „Центр” –„Регіони України. Історія Тараса бачиться мені як історія про те, як послідовність у відстоюванні якоїсь ідеї може завести людину в такі дебрі, що вона би жахнулася, якби у вихідній точці шляху, показати їй той кінцевий пункт до якого ця людина дійде. У даному випадку – будемо називати речі своїми іменами – до зради. Я розумію, що це дуже сильний вислів, але саме так кваліфікували позицію Чорновола-юніора його виборці, які розпочали збір підписів за його відкликання із Верховної Ради.

Попри все, я переконаний, що Тарас Чорновіл залишається суб’єктивно чесною людиною, або як казав, здається, Володимир Винниченко (до речі, є щось спільне у біографіях цих людей з їх „великим але недужим духом”) він залишається „чесним із собою”. І звинувачення народного депутата Олійника про те, що Тарас буцімто отримав якусь матеріальну винагороду за перехід у табір Януковича є звичайною для Олійника демагогією.

Очевидно Тарас – одна із найяскравіших фігур руху „Україна без Кучми” – так і не зміг пробачити Ющенкові те, що той не тільки не очолив антикучмівського зриву, але й виступив вагомим чинником вгамування цього руху. По-людськи Тараса можна дуже добре зрозуміти. Мабуть, у кожного могло би назбиратися до Ющенка чимало претензій: він і нерішучий, і непослідовний і т. ін. Але хто-хто, а політик мав би розуміти, що боротьба сьогодні ведеться не за Ющенка чи проти Ющенка, а за те, яким шляхом іти дальше Україні. Чи прислухатиметься влада до народного волевиявлення, а чи чинитиме з нами так як це здавна повелося у цій частині земної кулі: заганятиме до хліва і ламатиме через коліно.

Саме невміння розпізнати вимогу часу і небажання розмежувати особисті образи і ті виклики, які ставить історія перед нацією (звучить дуже пафосно, але я справді так думаю) привели Тараса Чорновола до зради. Зради своїх виборців і зради самого себе.

Цікаво, що при ближчому розгляді зрада виявляється не різким одномоментним вчинком, не чимсь на зразок злочину, вчиненого у стані афекту. Зрада – це повільний і поступовий процес на перших порах обмежений багатьма умовами. Тут і бажання не допустити угоди з існуючим режимом, і „підстрахувати” лідера опозиції на випадок замаху на нього, і...

Але краще надамо слово самому Тарасові:

- „Діяльність фракції, штабних структур “Нашої України”, штатних провокаторів призвели до того, що я мусив поставити для себе якусь грань. Приймаючи таке рішення (про вихід з фракції «НУ” – авт.), я виходив виключно з політичних і моральних засад. У »Нашій Україні” є люди, які роблять усе, щоб Ющенко не зміг стати президентом і не мав можливості виправдати покладені на нього сподівання... Що далі? За жодних обставин я не можу піти у котрусь із фракцій більшості, бо це суперечить моїм моральним засадам”....
«Як на мене, це буде (Ющенко – авт.) дуже хороший »перехідний” президент, який може відкрити шлюзи для того, щоб у майбутньому в Україні була ефективна європейська політика. Я не маю ілюзій з приводу того, що президентство Ющенка буде прекрасним: виникне чимало проблем, пов’язаних як з особистісними факторами, так і з людьми, які можуть прийти разом з ним до влади. Але це той перехід, який необхідний Україні” («Високий замок», 02. 03. 04)

- „В мене був один колосальний політичний шанс, який я не використав мабуть через те, що я дійсно політик не тієї країни. Це був 2001 рік, опозиційні акції. Коли Ющенко злякався підтримати опозицію, підписав заяву трьох, тоді в мене була можливість нахрапом брати ініціативу на себе, брати на себе національно-демократичний табір і підставляючи, обганяючи, з підніжками, з ударами в спину вириватися в лідери і брати своє. Я думаю, зовсім інакше тоді б виглядала розкладка на парламентські вибори, мабуть інакше би виглядала і розкладка на ці президентські вибори. Я не вмію так грати і, кажучи по правді, не хочу. Мабуть це є втрата, тому що другого такого шансу як тоді, коли за рейтингами згадуваності я виходив на друге-третє місце, а бувало і на перше, я ніколи в житті не буду мати. Але сказати, що я сьогодні шкодую, що тоді нахрапом не використав той шанс - не можу. Мабуть, я був би сьогодні трохи інший, якби це зробив. Мені було би соромно перед собою, а я не хотів би так жити....

До мене були дві пропозиції з боку Ющенка та Януковича.

Пропозиція від Віктора Ющенка була неприйнятна з тактичних міркувань. Коли створені структури на місцях, координувати діяльність тих структур, очолюваних людьми, з якими я відмовлюся сісти просто за один стіл, координувати їх роботу і нести пряму особисту відповідальність за їх роботу я не можу.
Пропозиція Віктора Януковича була дуже приваблива. Не так з боку Януковича, вона поступила від інших людей, які були зацікавлені в проходженні провладного кандидата. Тоді, коли мені запропонували, ще не було певності, що цим кандидатом буде Віктор Янукович. Ця пропозиція несла в собі хаос, політичне розчарування і багато негативу. Тому я змушений був, очевидно, стати десь збоку...
Мені теж пропонувалося висуватися на цих президентських виборах. В мене є багато застережень щодо оточення Ющенка, щодо середовища Ющенка. Я не дуже вірю, що піде кардинальна зміна після його приходу до влади. Його я оцінюю як нормального достойного хорошого перехідного президента. Не більше. Не молюся на нього.
Попри це є якісь моральні моменти. Я не переступив їх. Я відмовився.”... („Вголос”, 11.08.2004)

- „Щоб закінчити з цією темою „радництва” я просто розкажу що було і яким чином мене фактично заштовхнули в якусь жорсткішу, ідеологічну і передвиборчу ситуацію, в яку я не мав наміру йти.
В червні відбувалася зустріч членів депутатської групи „Центр” з прем’єр-міністром на його прохання. Зустріч відбулася. Про вибори ми не говорили, а говорили про внесення змін до бюджету, про загальноекономічну ситуацію. Я зробив кілька критичних випадів. Дещо по кадровій роботі, по позиції окремих міністерств, зокрема, це стосувалось деяких речей, пов’язаних з регіональною політикою в бюджетній сфері. Відповідь була проста і однозначна в цій ситуації: „Ти не згоден ― запропонуй щось краще”.
Ми домовились, що я буду передавати на ім’я прем’єра свої якісь уявлення бачення тих чи інших речей. Щось з цього почали використовувати, щось ні. Мені здається, що в певний момент, буквально до цієї грані ― до Франківська, мені вдалося його переорієнтувати на ті якісь певні моральні, національні, ідеологічні цінності, які сповідуються в нас в Галичині” („Львівщина тиждень”,27 вересня 2004 р.).

- «Я дуже добре знаю по Західній Україні, тому що я сам, будучи членом фракції »Наша Україна« підписував і оголошував заяви про ті мільйони, яких ця влада викинула за кордон, а тут раптом виявляється, що ці люди вернулися. Коли в тому селі на Львівщині, яке я дуже добре знаю, реально 40–45% людей лишилося на місці і на голосуванні явка - 85–90%!» (www.pravda.com.ua , 13.11.2004).

Остання цитата взята з інтерв’ю, у заголовок якого винесена фраза Тараса Чорновола про те, що він „... очевидно є гіршим за Януковича християнином”. Пане Тарасе, в мене для Вас погана новина: „Христос не любить Януковича!”. Якщо, звичайно, не помиляються отці Церкви, котрі переконують, що голос народу – це голос Божий.

ІА "Вголос": НОВИНИ