Як не крути, а все чомусь виходить, що найважливішим набутком кожної революції є оті 10 000 державних вакансій. А зовсім не права й свободи, які дістаються всім громадянам, отже – нікому конкретно. Хоча нібито й зрозуміло, що не може бути революції без гучних відставок і поламаних кар’єр, іменний перелік відставлених та поламаних визначають не лише міркування „революційної доцільності... Гільйотина терору завжди „позапартійна”, тож їй однаково, шия Людовіка чи Робесп’єра потрапить нині під її трикутне лезо.
Читач можливо пам’ятає, як пару місяців тому, аналізуючи післявиборні перспективи найвищих посадовців Львівщини, ми дійшли були висновків, що тріумф ющенківців може виявитися бажаним для голови ОДА, натомість створить непрості проблеми для мера обласного центру. Хоча тріумф, власне, наразі тільки очікується, бачимо вже тепер, що не так сталося, як гадалося. Стрімке самовизначення п. Буняка вивело його з-під вогню критики (тимчасово?), натомість обласний посадник пережив низку непростих розборів на рівні обласного політикуму і, врешті-решт, гідно подав у відставку після винесення йому вотуму недовіри з боку обласної ради.
Порівняння з поведінкою в подібній ситуації деяких найвищих державних посадовців напрошується саме собою, й це порівняння – на користь п. Сендеги. Однак чи принесе ця відставка користь обласній громаді? Адже навіть непримиренні опоненти визнають високий професіоналізм екс-губернатора й альтернативну кандидатуру на цю посаду такого ж фахового рівня назвати наразі не годні. Адже момент для того, щоб позбутися першокласного адміністратора „батьки регіону” обрали саме тоді, коли вирішується непроста доля обласного бюджету, а на енергетичних обріях грізно скупчилися грозові хмари...
Якою була офіційна мотивація рішення облради? Мовчазне потурання порушенням, незаконний розподіл коштів, відсутність реакції на зловживання податківців... Ці звинувачення не витримують посуттєвої критики. Найвища влада мала достатньо можливостей чинити порушення й без участі, ба навіть без відома львівського губернатора. Ситуацію на львівських теренах варто співставити з повним „бєспрєдєлом” в переважній більшості регіонів, а також із тією обставиною, що, попри всі порушення „на користь одного з кандидатів”, його опонент спромігся зібрати на Львівщині близький до теоретичного максимуму елекційний ужинок. Зловживання податківців та незаконний розподіл коштів теж почалися не від учора й спричинені радше політикою владного режиму, ніж потураннями з боку п. Сендеги.
Чи не був би правильнішим висновок, що в рамках тієї антидемократичної практики, яка неподільно панувала в „коридорах влади” ще вчора, львівський губернатор докладав можливих зусиль, аби вберегти в регіоні бодай відносну демократію? Й докладав їх не безплідно – співставимо бодай львівську пресу з будь-якою іншою регіональною або ж умови праці опозиційних штабів на Львівщині та деінде... Як на металургійному комбінаті не всі поголовно варять сталь (є ще комірники, сантехніки, санітарки в медпункті...), так і під час революції не можуть геть усі ходити в помаранчевих одностроях і скандувати „Разом нас багато...”. Хтось конче мусить залишатися „над сутичкою”, постачати революціонерам одяг та харчі, дбати в цей час про старих та убогих тощо. Хай п. Сендега не виявив явних політичних симпатій – у тому, що керована ним область стала надійним запіллям опозиції ми вбачаємо і його безперечну заслугу.
Зрештою, голова обласної ради прямо називає „чисто політичні” мотиви висловленої губернаторові недовіри. „На Львівщині Віктор Ющенко набрав 93% голосів, тому той, хто не з народом, повинен відмовитися від обов’язків йому служити... Депутати ухвалили таке рішення, оскільки його думка (п. Сендеги – В.В.) розходиться з волевиявленням громади міста”. Отакої! Лишається хіба позакривати тепер збудовані під керівництвом п. Сендеги школи й медпункти та позвільняти з праці тих 7% львів’ян, чия думка так само фатально розійшлася з волевиявленням громади...
Втім, хоча харківський губернатор запросив був до свого краю галичан, які „зазнають переслідувань” через прихильність до синьо-білого кандидата, ажіотажного попиту на залізничні квитки до Харкова наразі не спостерігаємо... Натомість попит на владні посади існував та існує завжди. Політичні потрясіння створюють слушну нагоду для задоволення кар’єрних апетитів, а кланово-корпоративні інтереси „природно” набувають за цих обставин партійно-ідеологічного забарвлення. Порядні люди – „за визначенням” є позаклановими і виявляються в таких випадках найбільш вразливими (згадаймо бодай відставку В. Ющенка з прем’єрської посади). Допоки всесильний режим міг щомиті призначити на Львівщину „донецького” чи медведчуківського посадника, готового „мочити в сортирі” тутешніх володарів життя, останні мусили терпіти губернаторство місцевого й позапартійного О. Сендеги. Тепер режим відходить, тож регіональна „умовно помаранчева” олігархія воліє поставити біля керма свою людину. Ну, типу як „дони” колись поставили собі на область В. Януковича...
До честі власне політичного представництва „Сили народу” на Львівщині мусимо зазначити, що воно фактично засудило дії „революціонерів” з обласної ради. „Війни за булаву” не раз спричинялися до поразок українських національних змагань. Уже нині з деяких „проющенківських” регіонів надходять тривожні сигнали про конфлікти на ґрунті перерозподілу владних повноважень. Ой, панове, завчасно ми взялися ділити шкуру невбитого ведмедя! Не пропиймо свободи й не покладімо її зосліпу на вівтар хуторянських амбіцій наших зажерливих, прости Господи, еліт – хоча б і перебраних нашвидкуруч у принадні політичні кольори!
ІА "Вголос": НОВИНИ