Ахілесовою п’ятою нової української влади є кадрова проблема: вести країну в світле майбутнє їй належить із людьми, що є поріддям як не совка, то Кучмистану. Вишукати з-поміж них плеяду діячів, водночас досвідчених і креативних, „заслужених” і високоморальних – майже надзавдання. Під час одного з візитів до Львова Юлія Тимошенко запевняла численну аудиторію, що кадровий ресурс БЮТу становлять особи, які пройшли найретельніший відбір. Попри ці запевнення, ситуація в ЛОО БЮТ уже довший час змушує сумніватися в ефективності кадрової політики структури, яка віднедавна стала прем’єрською...
Партієтворча діяльність Юлії Володимирівни починалася вдалині як від національно-демократичних галицьких теренів, так і від тієї частини політичного спектру, яка опанувала ці терени. Лазаренківська „Громада” мало чим відрізнялася від інших владно-олігархічних політпотуг і народження з її лона „Батьківщини” виглядало як „класичний” процес дроблення партії, що в ній двом могутнім лідерам стало затісно. Не секрет, що „Батьківщину” на Львівщині початково відносили до ряду таких формацій, як СДПУ(о), Демсоюз тощо й ставлення до неї місцевого політикуму було відповідним – себто впереваж негативним.
„Невідповідною” виявилася проте діяльність „леді Ю” на віце-прем’єрській посаді, яка чимдалі, то радикальніше відходила від стереотипів поведінки олігарха при владі. Єдина жінка в плеяді наймогутніших українців виявила залізну волю до подолання олігархічного „бєспрєдєла” й такий потужний потенціал політичного та духовного зростання, який не снився „ображеним” нею бакаям, пінчукам та суркісам... Від початку акцій „Україна без Кучми” Ю. Тимошенко – яскравий і послідовний опонент кучмівського режиму. Відповідно, постала проблема перебудови її політичної опори, яку розв’язати вдалося лише частково. (До речі, подібну ситуацію спостерігаємо й у СПУ, де склад місцевих осередків та їх традиційна орієнтація вже давно не відповідають масштабові та характеру діяльності чолівки.) Завадила та банальна обставина, що „Батьківщина”-БЮТ від початку й дотепер розбудовувалися не навколо проблеми чи програми, а виключно „під лідера”...
Першим серйозним „проколом” БЮТу на львівському рівні стала підтримка кандидатури Любомира Буняка на посаду львівського міського голови. (Подейкують, що за часів бізнесової кар’єри п. Юлії її стежки не раз перетиналися з кар’єрними шляхами головного виконроба проекту „Одеса-Броди”.) На той час чарівна „східнячка” вже встигла полонити серця чималої частини патріотичного львівського загалу, тож її заклик голосувати за п. Любомира додав останньому чимало голосів. „Подяка” новообраного мера виявилася своєрідною: дистанціювавшись від БЮТу, – як, утім, і від решти політичних потуг, – він забрав значну частину місцевої бютівської чолівки до себе в Ратушу, де ті швидко „перевиховалися” на аполітичних бюрократів пересічного штибу...
Утім, до невтішних висновків спонукала тоді й підтримка з боку „б’юті” балотування в нардепи уерпіста Ростислава Новоженця. „Міжпартійні домовленості – річ свята, - розмірковували обізнані львів’яни, - проте висувати у велику політику діяча щонайбільше районного масштабу...” Обізнаних виявилося чимало – п. Ростислав нардепом не став, та й на місцевому рівні чи не єдиним здобутком бютівців стало депутатство у ЛМР їх голови Івана Деньковича. Натомість спричинений внутрішніми чварами відхід від партійної діяльності Зорислави Ромовської – знаного правника, невтомного законотворця у ВРУ каденції 1998-2002 рр. – був для ЛОО серйозною втратою, якої львівські соратники Ю. Тимошенко не спромоглися, а чи й не дуже намагалися уникнути.
Автор цих рядків не належить до кола втаємничених у „кухню” місцевої бютівської політики, проте не може не пригадати характерний епізод. Важко сказати, кому саме в ЛОО належала ідея „об’єднати інтелігенцію”, щоб у спільній корисній справі формувати резерв партійних кадрів для заміщення розмаїтих посад. (Як аргумент, до речі, посилалися на невдале висування від імені партії „неперевіреного” Любомира Буняка.) Думка сама по собі слушна, проте провадити її в життя узялася недосвідчена людина, яка до того ж слабо володіла українською мовою. Замість відпрацювати заздалегідь порядок денний першої зустрічі, цей добродій почав невдало імпровізувати; до того ж присутні не побачили ні керівників партосередку, ні партійних документів, на основі яких мала б розвиватися їх діяльність у рамках БЮТу. Не дивно, що на друге подібне зібрання прийшла лише мала частина учасників першого (на око – якраз ті з них, хто охочіше послугувався російською мовою...), а третє, здається, просто не відбулося...
А де тонко – там рветься. Не секрет, що на львівському обласному рівні й нижче національно-демократичні сили часто представлені посередніми службістами з обмеженим світоглядом і переважно підкилимними методами політичної діяльності. В момент довгоочікуваного розподілу портфелів їх кланові інстинкти та особисті амбіції спрацьовують із такою силою, що міркування високої політики відходять на дуже далекий план. Й ось уже, на радість „недобитим” кучмократам, Мостиський осередок БЮТу поринає у чвари, а на рівні ЛОО спалахує конфлікт між її головою І. Деньковичем та бориславським мером М. Тустановським...
То може, марно тоді керівництво місцевого БЮТу спустило на гальмах справу кшталтування кадрового резерву? Питання риторичне – адже портфелів та посад на всіх охочих партійців і без того не вистачає...
ІА "Вголос": НОВИНИ