«Я не почула жодного хамства чи різкої відмови», - ділиться враженнями від спілкування журналістка.
Першим співрозмовником був 20 річний хлопчина з Херсонщини. Він розповів, що в колоні хлопці стоїть по 45 хв., інколи 2 або 3 години.
На питання чи тепло оділи солдат він відповідає: «Та, так собі. Не дуже зручний одяг. Та ще й мокрий».
«7 місяців одслужив… і не думав, що тут буду. Це не те чого хочу і на що сподівався. Ви думаєте я проти людей на майдані. Ні. Мене тут просто поставили і я не можу зараз нічого зробити. Я ще на службі. А, що батьки, переживають! Вони як і усі тут, хочуть аби краще жилося. Не хочуть аби я тут стояв, але розуміють. Мама кожного дня плаче і дзвонить у сльозах і каже, що вже не може дождатися коли я повернуся», - розповів він.
«А як до вас люди ставляться, ображають?», – питає журналіст.
«Та по різному буває, хтось плює, мало, що не в очі. Хтось словесно ображає, а хтось і сміттям кидається, європейці! А ось недавно, підійшла жінка і почала кричати на мене і питати, яка ж то у мене мама, що такого народила», - відповів він.
Хлопчина, що стояв поруч додав поки той витирав сльози: «Ми усі тут такі, мусимо терпіти, ми ж навіть не мєнти. Зігнали і пригрозили! Нам бардак теж надоїв. І на гражданських не піду якщо будуть заставлять. Просто стояти буду, але не хочу!».«З іншими трьома парубками я спілкувалася десь з годину часу. За цей час до нас підійшло з десяток майданівців з агресивними погрозами та не дуже приємними побажаннями. Бойці ж у відповідь посміхалися і ввічливо відповідали, що не є проти народу», - розповідає далі журналіст.
«Я контрактник, добу стою тут, а коли у мене вихідний виходжу сюди на майдан до людей і підтримую інтеграцію. Не можу дивитися як мої батьки лікарі місяцями без зарплати сидять, як друзі та родичі по закордонах їздять аби хоч якихось грошей заробити», - розповів інший контрактник.
Джерело: Тексти
ІА "Вголос": НОВИНИ