Революція перемогла! Та сама, якою снив наш загумінковий „П’ємонт” і до звитяги якої він доклав стільки зусиль. Проте панорама політичного життя післяреволюційної галицької столиці не тішить яскравими барвами. „Помаранчевий” мер знов свариться з міськими депутатами того ж таки кольору... „Летять голови” представників старої влади... Вчителі готуються відновити акції протесту в зв’язку зі старими боргами... Оголошено про плани чергової масової приватизації об’єктів комунальної власності... Нудьга одним словом. І це тоді, коли на донецьких майданах вирують багатотисячні натовпи, співаючи (контр)революційних пісень та скандуючи „Нас много, мы едины – и мы непобедимы!”

Але ж ми не згадали про головне – дійшло нарешті до розподілу портфелів у новому керівництві області! Це найцікавіше „для декого” питання зі стадії напівабстрактних „розмов про принципи” перейшло в площину обговорення (традиційно закулісного!) конкретних прізвищ. Як кажуть, відчуйте різницю. Тим більше що оновлення кадрів обіцяє бути справді масовим, а особа нового губернатора області визначилася однозначно. Натомість посади його заступників та керівників управлінь ОДА досі перебувають у розіграшу. З-поміж імовірних кандидатів називають В. П’ятака, Т. Батенка, В. В’язівського, О. Канівця, Я. Пітка, Р. Новоженця... В поінформованих середовищах можна почути й деякі інші прізвища – проте зосередьмося на названій шістці й спробуймо визначити відтак певні тенденції.

Мабуть, перший висновок, який можемо зробити: чутки про радикалізм кадрової революції істотно перебільшені. Практично всіх згаданих осіб ми вже бачили на керівних посадах і свій діловий потенціал вони вже мали змогу розкрити.

Свого часу В. П’ятак прийшов в апарат міськради з посади керівника Центру підтримки бізнесу „Нью-Бізнет” (як подейкують, дітища В. Пинзеника). Призначення п. Валерія мотивувалося тоді потребою підтримки підприємництва на рівні муніципальної влади. Як у нас часто буває, „представник бізнесового середовища у владі” хутко перетворився на типового представника... самої влади. Вибороти мандат обласного депутата в 2002-му Валерію Альбертовичу не поталанило, проте в будинку на Винниченка він таки опинився – силою дії законів номенклатурної циркуляції. Займався там, як і в міськраді, економікою; особливих лаврів ні на цьому поприщі, ні в лавах ПРП-„Нашої України” не здобув. Утім, бути активістом пасивної партії –непроста справа для будь-кого.

Тараса Батенка ми добре знаємо як одного з найвідоміших львівських політичних аналітиків. За похмурих часів кучмізму явною співпрацею з режимом себе не заплямував, проте в облраді та деяких інших владних структурах не був чужою людиною. Працював там „за фахом”, себто здібностей господарника, керівника соцсфери абощо не мав змоги виявити...

Володимир В’язівський – особа маловідома у львівському політикумі. Як можемо судити – типовий представник „команди”; людина, в своїй кар’єрі великою мірою залежна від лідера, на якого працює. Зв’язки „Олійник – В’язівський” та „Сендак – Канівець” (останній є наразі головою „нашоукраїнської” фракції в облраді) загалом виглядають доволі подібними; в обох „другі номери” здійснюють зараз своє перше сходження на вершини обласного владного Олімпу.

До святої справи відродження рідного слова доклали чимало зусиль Я. Пітко та Р. Новоженець. На шкоду для цієї справи, обидва діяли виключно в рамках хибних концепцій часів „оксамитової революції” й були та є до того ж типовими національно-демократичними номенклатурниками. Підсумки відомі: аудіо-, відео- та великою мірою інформаційно-видавничий простір Галичини, як і побутова лексика самих галичан, дощенту заповнені словом нерідним...

Я. Пітко відомий львів’янам насамперед як голова ЛОО „Просвіта”, де більш-менш успішно „позначає присутність” на офіційних заходах та в інформаційному полі. Втім, особа держслужбовця на чолі громадської організації сама по собі є промовистим свідченням правдивої природи цієї організації та її громадянського потенціалу...

Р. Новоженця можна назвати „політиком із народу” – за фахом він інженер, а в політику прийшов за доби національного піднесення початку 90-х... Однак рівень його громадсько-політичного обдарування важко назвати високим. Не були особливо успішними ні його діяльність на посаді директора ЛОФТА, ні мажоритарне балотування до ВРУ за підтримки БЮТу, ні очолена ним кампанія проти русифікації торговельної мережі. „Спеціалізація” п. Ростислава – віча та інші масові заходи, які зазвичай не відзначаються велелюдністю. Проте місце у львівському політикумі він „застовпив” надійно й не промине нагоди підвищити свій скромний наразі статус.

Інтрига боротьби за посади вимальовується доволі вже чітко, проте за нею годі розгледіти перспективи успішного розвою проблемного регіону. Нагадаємо, що кризове падіння виробництва на Львівщині було найвищим в Україні; промисловість тут досі не відновила повноцінну роботу, тисячі людей подалися на заробітки, туризм розвивається мляво, „західна брама” практично стоїть зачинена. „Спантеличені й одурені брати на Сході” (вислів Ю. Шухевича) заробляють вдвічі більше від наших краян і сприймають нас як амбіційних злидарів, що прагнуть насадити по цілій Україні помаранчеву жеброту... Між тим очікувані кадрові ротації не обіцяють кардинальних змін на краще у долях Львівщини. Одна радість – міжпартійних угод про квоти представництва цього разу, схоже, таки буде дотримано...

ІА "Вголос": НОВИНИ