Для мене велика честь уперше в цім прекраснім соборі, посвяченім Благословенній Діві Марії, Вознесеній на небо, назвати дорогого архієпископа Львівського для латинників Мар’яна Яворського «Ваша Еміненціє». Дійсно, цей титул належить йому після того, як Святіший Отець Іван Павло II [1928/1978-2005] дарував йому червоний убор і 22 лютого – кардинальський перстень під час урочистої служби на площі Святого Петра у Ватикані. Це дуже красномовні символи. Кардинальський убор є знаком кардинальської гідності, але разом з тим він вказує на обов’язок того, хто його носить, робити все для укріплення християнської віри, не шкодуючи навіть власного життя чи пролиття своєї крові. А перстень символізує вірність кардинала Святішому Отцю Наступникові Святого Петра, центрові й гарантові єдності Католицької Церкви.
Ваша Еміненціє, ми всі пишаємося Вашим іменуванням як кардинала. Наша радість ще більша від того, що Святіший Отець йменував кардиналом також і Верховного Архиєпископа м. Львова для греко-католиків (йдеться про Блаженнішого Любомира (Гузара) – авт.). Таким чином уперше за всю історію Україна має двох кардиналів. Це також велика честь для міста, єдиного у світі, де водночас діють два кардинали, представники двох великих католицьких традицій – східної і західної.
(Між іншим, того року чимало мас-медіа писали, що наявність в одному місті кардиналів східного і західного християнського обряду своєрідно засвідчує правомірність слів Понтифіка: християнство дихає двома легенями, а живе одним серцем – авт.).
Еміненціє, Ви стали кардиналом найбільшої в історії Консисторії, тому що Святіший Отець підніс до кардинальської гідності одночасно кардиналів із 27 країн (титул кардинала отримали 44 католицькі достойники. Тоді ж було завершено формування конклаву – церковного органу з виборів Глави католиків усього світу. Кардинальська колегія Ватикану налічувала 135 осіб. Це – найбільша одночасна кількість їх за всю історію Католицької Церкви – авт.). Це один із зримих плодів Великого Ювілею Святого Року, що відзначався на честь 2000 років від народження Господа нашого Ісуса Христа. Ця важлива подія пов’язана з історією Вселенської та національної Церкви. В той же час вона спонукає нас дивитися у майбутнє.
Як сказав Святіший Отець, вітаючи рідних і друзів Вашої Еміненції, який є також і Головою Конференції єпископів, «у пурпуровім кольорі вбрання кардинала слід вбачати знак вдячності Вселенської Церкви всім священикам і мирянам України, які власними стражданнями, а нерідко й власним життям, заплатили за любов до Христа і прагнення єднання з Петром» (Папська аудієнція 23 лютого 2001 р.). Католицька Церква, особливо греко-католицького обряду, довгі десятиліття була переслідувана і дала рясні плоди християнського свідчення великодушності, прощення, любові навіть до ворогів. Найціннішими, проте, є плоди святості, що їх дарували, насамперед, численні мученики. Ці плоди залишаються назавжди.
Славне минуле повинно бути фундаментом нового духовного зростання. На початку Третього тисячоліття християнства Ісус Христос каже Своїй Церкві: «Duc in altum» («Відпливи на глибину» (Лука 5:4), як про те нагадав нам Святіший Отець в Апостольськім листі «Novo millennio ineunte» («На початку нового тисячоліття»).
Цей самий знак «відпливи на глибину» звернено також і до Католицької Церкви в Україні. Він кличе всіх нас і спонукає об’єднати зусилля у звіщенні Доброї Новини нашим сучасникам. У цій вимогливій, але конче необхідній праці нової євангелізації нові кардинали займають позицію керманичів. «Пурпуроносні мають унаочнити своїм життям любов до Христа, яка не зупиняється перед жодною жертвою. Їхній приклад буде для всіх християн заохоченням самовіддано служити Божественному Учителеві, відчуваючи себе живим членом Його єдиного містичного Тіла, що ним є Церква» (Іван Павло II, «Angelus», неділя, 25 лютого 2001 р.).
Безперечно, нова євангелізація є завданням усіх християн. Тому Католицька Церква молиться за те, щоб вона торкалася і наших православних братів. Їх теж кличе Господь передавати новим поколінням нестаріючий скарб своєї великої християнської Традиції. Євангелізаційна діяльність підсилить надалі діалог між нашими Церквами-сестрами, як можуть себе називати помісні Католицькі й Православні Церкви, між якими вже існує єдність, хоч, поки що, на жаль, неповна.
Еміненціє, ми зібралися, щоб подякувати всемогутньому Богові за благодать, що у Вашій Високошановній Особі Він дарував усій Церкві-паломниці в Україні. Дякувати Богу, сьогодні в Україні існує релігійна свобода і Католицька Церква, як і інші релігійні конфесії, має змогу вільно організовувати і здійснювати в нормальних умовах свою душпастирську діяльність. Знаково, що десяті роковини відновлення структур Католицької Церкви латинського обряду (16 січня 1991 р. Святіший Отець Іван-Павло II (1920/1978-2005) відновив діяльність Римсько-Католицької Церкви в Україні – авт.) співпадають з десятиліттям незалежності України. І цей факт також є приводом, щоб воздати хвалу Господу. Він стає молитвою за те, щоб питання, досі невирішені (як повернення деяких культових місць та церковних споруд ), знайшли задовільне вирішення в діалозі між компетентними представниками Католицької Церкви та Української Держави.
Подякуймо Господу також і за радісне чекання приїзду в Україну і, зокрема, до Львова, Святішого Отця Івана Павла II (пастирський і державний візит в Україну відбувся 23-27 червня 2001 р. – авт.). Його Апостольський візит стане віхою, від якої візьме новий початок шлях Католицької Церкви. Вона має глибокі коріння в цій країні. Але, як і в інших країнах, вона покликана на початку Третього тисячоліття християнства «відплисти на глибину» під проводом своїх душпастирів і, передусім, двох достойних кардиналів.
Молимо Бога Отця, доброго й милостивого, щоб Апостольський візит Святішого Отця зміцнив Церкву, яка прагне славити свого Господа з оновленою наснагою і сповнена палкої любові, хоче служити ближньому, насамперед тим братам і сестрам, які найбільш потребують її духовної та матеріальної допомоги. Молімося, нарешті, за те, щоб за заступництвом Преблагословенної Діви Марії, Цариці Апостолів, звершився Божий замисел у всьому світі, зокрема, в Україні, яка є Батьківщиною багатьох католиків.
Ваша Еміненціє! Нехай Господь благословить Вас і Ваше служіння Церкві й суспільству. Ad multos annos!
Довідка: Кардинал (від лат. cardinalis – головний) – другий за значенням чин після Папи у Католицькій Церкві. Кардинали – найближчі радники Папи. Після відходу у вічність Понтифіка вони обирають зі свого середовища на конклаві нового Папу. Призначає кардинала Папа після узгодження з духовною консисторією – радою кардиналів. Кардинальський титул серед українців отримали митрополити Ісидор Київський (кін. XIV ст.–1463), Михайло Левицький (1774/1816-1858), Cильвестр Сембратович (1836/1885-1898), Йосиф Сліпий (1892/1944-1984), Мирослав-Іван Любачівський (1914/1984-2000).
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ