Малюнок Олега Коваленка
Але навіть це ще можна було б стерпіти. Ми ж «європейці», люди терплячі, толерантні і, місцями, глибоко релігійні. Принаймні на Різдво і на Пасху. Але нині двотисячолітня християнська спадщина десь зникла в моїй свідомості, а в душі прокинулись гени язичницьких предків. Захотілось взяти в руки бойовий топір і піти на штурм Ратуші. Бо я дужжже пожалкував, коли вийшов з напханої маршрутки. Подумалось, що й ту ароматизовану цьотку б на коліна посадив, аби лиш не виходити на вулицю. Бо там сніг по коліна, калюжі, двічі потрапив під «хвилю» від маршрутки, що з розгону влітала у чималі калабані. Люди на зупинках місили снігову кашу.
Де ж та клята снігоочисна техніка? Романа досі святкує? Цілу ніч падав сніг – невже не можна було передбачити наслідки цього «стихійного лиха»? Так виглядає, що справжнім стихійним лихом для львів’ян є наше відкрите для світу «європейське» керівництво міста. Бо словом «зима» львів’яни скоро неслухняних дітей лякатимуть. Щороку з першим снігом Львів хворіє на транспортний колапс. Уже й бруківку переклали, мерія б’є копитом в груди, мовляв зливні системи працюватимуть як годинник, автомобільних корків не буде, громадський траспорт ходитиме за графіком, а випаде більш-менш рясний дощ, чи, як нині – захурделить, і місто буксує в заметах, тоне в калюжах, забрьохане, мокре і заталапане. З дахів падають брили мокрого снігу, тротуари в калюжах і намерзлих надовбах, автівки рясно поливають перехожих талою водою.
Нє, я розумію, що у нас все для туристів. І страшенно тішуся з того. Стаємо цивізізованішими. Нібито. Кажуть, що кожен турист щодня залишає в місті щонайменше 50 євро. А туристів у нас щорічно – два мільйони. Сума набігає чималенька. Але де ж вона? Зрозуміло, що хто платить, той замовляє музику. Себто туристи платять – їм і Моцарта слухати. А нам що – похоронний марш? Тисячі львів’ян, як я нині, наче шпроти мандрують на роботу в переповнених розбитих автобусах. І добре, коли когось притисне до симпатичної юнки. А якщо зовсім навпаки? До речі, навпаки буває значно частіше. Перевірено на собі.
Пригадалась кругленька сума, яку назвав під час пленарного засідання Львівської міської ради голова фракції ВО «Свобода» у Львівській міській раді Маркіян Лопачак. Виявляється, ще у 2013 році місто не освоїло 30 мільйонів гривень на закупівлю нової снігоприбиральної техніки. Тим часом міський голова Андрій Садовий ухилився від відповіді на пряме запитання, хто саме із його підлеглих винен у провалі закупівель нової снігоприбиральної техніки. Сказав лише, що цієї людини вже немає у мерії. А кому від того легше? Водіям, які нині потрапляють в аварії, перехожим, що як сновиди туляться під стінами будинків, щоб на них не впала кучугура з даху, чи причмеленим пасажирам напханих маршруток?
Біда ще й в тому, що синоптики найближчим часом обіцяють морози… І коли усе це мокротиння замерзне, страшно уявити, що буде. Біда буде. Крім туристів. Вони сидітимуть в теплих кнайпах і тратитимуть свої гроші. Та й добре. Але чому тільки їм? …Кровожерливий язичник в моїй змореній душі нині прагне крові. Може справді озброїтись бойовою сокирою? Хоча б для того, щоб дорогою на роботу рубати лід. Але, якщо моя попутниця з маршрутки із стійким запахом пива і нафталінових духів піде штурмувати Ратушу – я їй не перечитиму.
Богдан Марциняк Волошин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ