Проголошення в колишньому СРСР так званої перебудови (1985), офіційне відзначення на державному і церковному рівні 1000-ліття Хрещення Руси-України сприяли активізації політичного, національно-культурного та духовного життя різних верств української спільноти. За таких обставин Галичина й, зокрема, Львівщина, як висловився відомий політичний і громадський діяч України, один із заступників голови Львівської обласної Ради у 90-х роках XX ст. Іван Гель, – “в цілому стала суспільною лабораторією бурхливих релігійних процесів. Ще в 1989 році Українська Греко-Католицька Церква з тріумфом, хоча й ослаблена терором, вийшла з підпілля й почала масово повертати своїх вірних та храми у лоно Церкви. У тому ж році відновила свою діяльність ще одна національна церква – УАПЦ.
Як відомо, віра – фундаментальна основа духовного життя людини і потужний фактор національної самосвідомості. Тож, сформувавши обласний уряд, ми максимально сприяли утвердженню національних церков, звівши до мінімуму вплив та структурні позиції РПЦ. І хоча на РПЦ працював обком, усі силові структури, Київ та Москва, ліквідувати могутню ще донедавна імперську церкву не складало труднощів, оскільки народ стихійно відходив від скомпрометованої тісною співпрацею з партійно-державними структурами, зокрема, КДБ, конфесії”.
Отже, декларативний відхід від стереотипів радянської пропаганди, дещо оновлені політичні, економічні та церковно-релігійні реалії, що склалися в Україні, зокрема, й у західному регіоні, нарешті, вперше за часів радянського режиму обрані народним волевиявленням органи місцевої державної влади (1990) спричинилися до неординарних дій чинних державних структур, нового церковного керівництва, духовенства, релігійних організацій та громад, зрештою, всієї спільноти краю. Натомість, у державі зберігалося чинне Положення про релігійні об’єднання в Українській РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР (1 листопада 1976 р.).
Зрозуміло, що цей документ був пронизаний комуністичною ідеологією, витриманий в дусі радянських штампів та негативного ставлення до релігії, Церкви та віруючих. В ньому чітко відстоювався принцип централізації контролю органів державної влади, її структур за духовною діяльністю релігійних організацій та віруючих. Питання про реєстрацію та зняття з неї релігійних об’єднань, будівництво нових духовних святинь і припинення діяльності існуючих вирішували не місцеві органи влади, а Рада в справах релігій при Раді Міністрів СРСР. Їй належало право: перевіряти діяльність релігійних організацій стосовно дотримання ними законодавства про культи і давати обов’язкові приписи про усунення порушень; ставити питання про притягнення осіб, винних у порушенні законодавства про культи, до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності; давати міністерствам, відомствам та іншим організаціям, місцевим державним органам роз’яснення з питань, що стосувалися законодавства про культи; входити з поданням про скасування наказів, інструкцій, рішень, розпоряджень, постанов та інших актів, що суперечили законодавству про культи, до органу, який видав відповідний акт, або до вищестоящого органу.
Чинне законодавство про релігійні об’єднання мало багато декларативних позицій. Їх мета – завуалювати справжні нерівноправні стосунки між державою та релігійними організаціями, органами влади та віруючою людиною. У реальному житті радянсько-партійна система обмежувала свободу віросповідання, відзначення релігійних свят, відправлення релігійних обрядів, часто втручалася в канонічну, догматичну діяльність релігійних об’єднань. Церква та релігійні організації не мали права займатися доброчинною, культурно-просвітницькою та іншою діяльністю.
Усі молитовні споруди, а також необхідне для відправлення свят, обрядів, таїнств та інше майно, передане за договором віруючим, які утворили релігійні громади, придбані ними або пожертвувані їм, оголошувалися власністю держави і перебували на обліку виконавчого комітету районної, міської Рад народних депутатів.
Щоправда, у цитованому збірнику документів і матеріалів, редакція зазначила, що дане “Положення” було затверджене до прийняття нової Конституції СРСР і нової Конституції УРСР, воно, певна річ, не відбило відповідних принципово нових моментів Основного Закону. Зокрема, у “Положення” не введено вказівки про те, що кожному громадянину гарантується (виокремлення редакції публікації – Авт.) право відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду, в ньому не підкреслено позитивного аспекту атеїстичної роботи – формування наукового, матеріалістичного світогляду. В “Положенні” відсутня і вказівка на заборону розпалювання ворожнечі і ненависті у зв’язку з релігійними віруваннями”. Безперечно, згадані зміни, доповнення не мали нічого спільного з практикою життя, реальною дійсністю стосовно гарантії свободи совісті, свободи вибору віросповідання, релігійних переконань. Це було ще одне декларативне положення органів радянської влади.
Одним словом, з-за відсутності нового українського законодавства про свободу совісті, враховуючи загострення конфліктів на церковно-релігійній, а особливо майновій підставі релігійних об’єднань, після неодноразових звернень Львівської обласної Ради та її виконкому до центральних державних органів I сесія Львівської обласної Ради (першого демократичного скликання) 4 травня 1990 р. прийняла ухвалу “Про релігійні конфесії на Львівщині”.
Зважаючи на вагомість цієї ухвали у справі відновлення історичної справедливості та реальних прав людини, зокрема свободи совісті, враховуючи реалії минулої та поточної релігійної ситуації в області, вважаємо за доцільне повністю відтворити її текст. Додамо, що дана ухвала стала важливою підпорою у практичній роботі місцевих органів влади стосовно державно-церковних відносин аж до прийняття в країні нового законодавства про свободу совісті та релігійні організації.
Отже, Львівська обласна Рада народних депутатів вирішила: “1. На території Львівщини кожна релігійна конфесія, діяльність якої не суперечить міжнародним нормам, має право на реєстрацію, вільне існування та пропаганду власного вчення. 2. Визнати дії органів влади на території Львівської області з ліквідації УГКЦ у 1946 році та переслідування віруючих і духовенства греко-католицької церкви незаконними та аморальними; поновити УГКЦ у всіх правах. 3. Виконавчим комітетам районних та міських Рад реєструвати релігійні громади будь-якої конфесії (Українська греко-католицька церква), Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква (9), Римо-католицька церква [в Україні], іудаїстського віровизнання, Євангельсько-християнських баптистів, свідків Єгови, Вірменської григоріанської (так в документі – Авт.) церкви та інших), згідно їх бажання. Здійснювати реєстрацію релігійних громад протягом місяця від дня подачі заяви. 4. Виконавчим комітетам міських та районних Рад у єдиному для всієї області порядку сприяти визначенню конфесійної приналежності віруючих. 5. Рекомендувати релігійним громадам і відповідним виконкомам Рад вирішувати міжконфесійні проблеми, керуючись наступними правилами:
5.1. В населених пунктах, де є два і більше храми, питання користування храмами вирішується у відповідності до чисельності віруючих різних конфесій.
5.2. У населених пунктах, де є лише один храм, він віддається у користування більшості, при цьому конфесії, яка перебуває у меншості, надається право на задоволення своїх релігійних потреб у цьому ж храмі.
6. У випадку конфесійної переорієнтації релігійних громад у майбутньому виконавчим комітетам міських та районних Рад народних депутатів здійснювати перереєстрацію громад згідно їх бажання.
7. Враховуючи, що собор св. Юра є релігійною святинею УГКЦ, резиденцією і усипальницею її митрополитів, насильно відібраною у греко-католиків, адміністрації УПЦ звільнити комплекс собору; припинити чинність охоронно-зобов’язуючого договору про собор св. Юра від 1983 р. та договору про оренду митрополичих палат від 1 січня 1990 р. між відділом охорони пам’яток історії і архітектури управління містобудування та архітектури облвиконкому і Львівсько-Дрогобицькою єпархією; передати собор св. Юра у користування УГКЦ; передати у користування УПЦ комплекс храму св. Миколая по вул. М. Грушевського; Львівському облвиконкому сприяти всім іншим конфесіям у створенні своїх центрів на Львівщині. 8. Порушити перед Верховною Радою УРСР питання про відновлення у правах українських національних церков. 9. Порушити перед Верховною Радою УРСР питання про ліквідацію Ради у справах релігій і апарату уповноважених на місцях як інструменту порушення свободи сумління та ігнорування закону про місцеве самоврядування”.
Варто зауважити, що проект даної ухвали було схвалено президією обласної Ради при 22 голосах “за”, одному – проти і двох, що утрималися. З метою подальшого розвитку та практичного втілення у життя регіону даної ухвали вже у травні-червні 1990 р. I сесія Львівської обласної Ради (першого демократичного скликання) прийняла нові три важливі ухвали стосовно підходів та відповідних механізмів врегулювання міжконфесійних відносин на теренах області. Зокрема, 8 травня – були прийняті “Тимчасові правила визначення конфесійної приналежності”. Це, власне, був додаток до ухвали обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині”. Тут, зокрема, йшлося: “Визначення конфесійної приналежності віруючих відбувається у визначений місцевою Радою день, у визначеному місцевою Радою приміщенні в присутності до трьох довірених осіб від кожної конфесії і голови місцевої Ради в наступному порядку: 1. Кожен віруючий після пред’явлення документа, що засвідчує його особу і місце проживання на території, підлеглій місцевій Раді, дістає завірений печаткою місцевої Ради бланк, на якому, в кабіні для таємного голосування, пише назву конфесії, до якої вважає себе приналежним, опускає бланк в опечатану печаткою Ради урну. 2. Після закінчення реєстрації урна відкривається, підрахунок здійснюється головою Ради в присутності довірених осіб від кожної конфесії. 3. Результати підрахунку документально доводяться до священиків кожної конфесії, голів двадцяток, повідомляються всьому населенню”. Тут же подавався додаток: зразок протоколу таємного опитування віруючих про приналежність до релігійних конфесій.
У додатку до “Тимчасових правил визначення конфесійної приналежності” були дані, відповідні до часу, роз’яснення. А саме, у зв’язку з тим, що існуючі Типові угоди про оренду культових споруд були зорієнтовані на моноконфесійність і не враховували реалій існуючої релігійної ситуації, президія Львівської обласної Ради підкреслила, що нові релігійні громади, в тому числі не належні до УПЦ, утворюються, як правило, в результаті переорієнтації частини віруючих існуючих громад УПЦ. Оскільки мова йде не про релігійні новоутворення, а про переорієнтацію, релігійні громади, що виникли в результаті переорієнтації, мають ті ж самі юридичні права, що мала попередня існуюча, нерозділена громада, в тому числі й право на оренду культової споруди. Переважне право на оренду культової споруди має конфесійна громада, яка знаходиться у більшості. З нею підтверджується орендний договір.
21 червня ця ж сесія прийняла ухвалу “Про виконання прийнятого рішення”, а наступного дня, 22 червня – “Про створення арбітражної комісії”. Першою ухвалою було зобов’язано всіх депутатів обласної Ради та органи влади на місцях беззастережно виконувати діюче рішення обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині”, доки воно не буде скасоване або змінене у встановленому законом порядку. Депутатам та керівникам усіх Рад не рекомендувалось публічно виступати проти діючої ухвали обласної Ради, що могло б утруднювати її виконання. Враховуючи напружену релігійну ситуацію в області, рекомендувалося також не обговорювати релігійного питання на відкритих засіданнях міських, районних, сільських (селищних) сесій до внесення в порядок денний сесії обласної Ради.
Друга ухвала стосувалася безпосереднього впровадження в дію ухвали Львівської обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині” (5 травня 1990 р.). Зокрема, йшлося про створення спеціальної арбітражної (змішаної) комісії, яку очолив заступник голови обласної Ради Микола Горинь. Окрім нього, до її складу увійшли ще 10 осіб (5 депутатів обласної Ради, керуючий справами облвиконкому, голова обласного управління юстиції, заступник начальника обласного управління внутрішніх справ, помічник голови обласної Ради (секретар комісії) та уповноважений Ради в справах релігій по Львівській області. Комісія вважалася найвищим арбітражним органом з питань міжконфесійних відносин на території Львівщини. Аналогічні комісії до 1 липня 1990 р. пропонувалося створити при всіх районних і міських (обласного підпорядкування) Радах з обов’язковим включенням до їх складу депутатів обласної Ради.
Крім того, 7 липня 1990 р., аби сприяти розрядці міжконфесійної напруженості, впровадженню в дію ухвали Львівської обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині” президія обласної Ради ухвалила: “1. До 1 серпня 1990 р. завершити визначення конфесійної приналежності, повторивши його там, де раніше одна з громад блокувала рішення, але поміняла свою позицію. В населених пунктах, де чітко визначена одноконфесійність, визначення конфесійної приналежності не проводити. 2. У випадку відмови від спільної відправи: а) з сторони більшості, яка орендує в даний час храм, храм опечатується до підписання угоди про почергову відправу; якщо і таким чином не вдається досягти згоди – храм передається громаді, яка погоджується на почергову відправу; б) з сторони меншості – храм залишається у користуванні конфесійної більшості. 3. Орендний договір підписується при наявності таких документів: а) протоколу визначення конфесійної приналежності (крім населених пунктів, де встановлена одноконфесійність); б) договору про почергове користування храмом міжконфесійними двадцятками, завіреного представником Ради; двадцятки попереджуються, що та з них, яка порушить умови договору, буде позбавлена права користування храмом: в договорах слід обумовити, що при будь-якому співвідношенні кількості віруючих всі витрати розподіляються порівну; в) підтвердження приналежності священика до тієї чи іншої конфесії, завіреного підписом ієрарха конфесії. 4. Всі попередні ухвали районних чи міських Рад, які суперечать ухвалі обласної Ради народних депутатів і не привели до розрядки напруженості, переглянути. 5. Правоохоронним органам забезпечити реалізацію ухвали обласної Ради, згідно з діючим законодавством, особливу увагу звернути на спроби захоплення храмів, зриву печаток, підбурення населення на протиправні дії, хуліганські прояви. 6. Всі міжконфесійні конфлікти на території районів (міст) попередньо розглядаються арбітражною комісією району (міста обласного підпорядкування). На основі рекомендацій комісії приймається рішення райвиконкому (міськвиконкому). 7. Регулярно ознайомлювати населення про хід виконання ухвали в місцевій пресі”.
Відтоді вся робота місцевих органів влади по налагодженню міжконфесійних відносин в області, розблокуванню релігійної ситуації, реєстрації релігійних громад в органах місцевої влади, передачі храмів релігійним організаціям підпорядковувалася виключно прийнятих ухвал та рекомендацій облвиконкому, що визначали механізми їх реалізації. Хоча слід зауважити, що упродовж наступних чотирьох років, що минули з часу прийняття останньої ухвали, запропонованим методом практично не було вирішено жодного спору. Переважна більшість громад, які відмовлялися від почергового використання храму, примусити до цього не вдалося. Храми продовжували використовувати для проведення богослужінь ті релігійні громади, які мали переважну більшість своїх прихильників в тому чи іншому населеному пункті.
Всього ж, станом на 1 січня 1991 р., на теренах Львівщини діяли 1866 релігійних громад, кожна з яких претендувала на сакральну споруду або ж, принаймні, на окреме відповідне приміщення. Відтак, із зростанням кількості громад, а з часом і організаційною (ієрархічною) переорієнтацією релігійних громад, їх єпископату та духовенства дефіцит сакральних приміщень спричинив міжцерковний та міжконфесійний конфлікт. На жаль, він мав всі можливості порушити загальногромадянський спокій в регіоні та й в державі в цілому. Зокрема, на Львівщині справжня боротьба за володіння діючими храмами охопила 800 населених пунктів (всього ж їх нараховувалося 1931), що складало 54 відсотки від усіх населених пунктів області, де були церкви.
Щоб вирішити надзвичайно гостру проблему міжконфесійних стосунків, зокрема на майновому рівні, в області активізувалася робота по трьох напрямках. По-перше, йшлося про запровадження почергового використання релігійними громадами чинних сакральних будівель, по-друге, освоєння недіючих церков, костелів, кірх, що не використовувалися або використовувалися не за призначенням і, по-третє, будівництво храмів та реконструкція приміщень цивільного призначення під культові.
Спеціальна ухвала президії Львівської обласної Ради стосувалася остаточного вирішення питання про собор св. Юра у Львові. На виконання п. 7 ухвали обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині” (4 травня 1990 р.) 11 травня 1990 р. було розірвано договір про оренду релігійною громадою УПЦ собору св. Юра у Львові та, згідно з існуючим законодавством, визначено 3-місячний термін для звільнення приміщень, що закінчувався у суботу, 11 серпня 1990 р. Отже, 13 серпня 1990 р. до роботи у соборі приступила інвентаризаційна комісія (всього 19 осіб), склад якої був затверджений сесією обласної Ради народних депутатів.
З метою виконання ухвали від 4 травня 1990 р. та зменшення напруги у міжконфесійних стосунках президія обласної Ради (14 серпня 1990 р.) ухвалила після завершення роботи інвентаризаційної комісії та передачі у повному обсязі майна УПЦ задовільнити прохання громади УГКЦ про передачу в її користування собору св. Юра. Головному управлінню архітектури та містобудування доручалося оформити охоронно-зобов’язуючий договір.
Одночасно обласна та міська влада прийняли ухвали до 15 вересня 1990 р. завершити ремонт львівського храму св. Миколая (вул. М. Грушевського, 2), після чого оформити охоронно-зобов’язуючий орендний договір із громадою УПЦ. До завершення ремонту храму митрополичі палати та єпархіальне управління собору св. Юра залишалися у користуванні УПЦ.
Питання про створення релігійного центру УАПЦ вирішено розглянути окремо. Одночасно зобов’язано органи місцевої влади об’єктивно підходити до вирішення міжконфесійних проблем, дотримуючись ухвали обласної Ради від 4 травня 1990 р. Було також рекомендовано газетам Рад та громадських організацій не друкувати однобічних матеріалів, які могли б загострити релігійну ситуацію. В разі порушень громадського порядку з боку священнослужителів та віруючих слід було вживати всі передбачені законом заходи аж до залучення можливостей правоохоронних органів. Ієрархам всіх конфесій пропонувалося утворити комісію для спільного полагодження міжконфесійних проблем. Проте створена 3 вересня 1990 р. міжцерковна комісія проіснувала лише до листопада п. р., оскільки її ухвали бойкотувалися окремими священиками та віруючими.
Тогочасна практика врегулювання міжконфесійних спорів засвідчила, що конфлікти між віруючими виникали не тільки із-за володіння культовими спорудами, але й на підставі поділу майна і коштів, що набуті до міжконфесійного поділу, а також потреби захисту священиків, які духовно обслуговували відповідні парафії. Мали також місце факти категоричної відмови релігійних громад від спільного використання храмів. До того ж ієрархії УАПЦ та УПЦ практично не давали свого благословення на почергові відправи. У 1990-му за неодноразові порушення чинної законності було порушено 7 кримінальних справ, зокрема, по смт. Роздол Миколаївського р-ну (перевищення влади головою районної Ради народних депутатів), по с. Березина Миколаївського р-ну (злісне хуліганство). Натомість, спільними зусиллями органів влади та релігійної громадськості вдалося врегулювати конфлікти в селах Нагірному Самбірського, Верхньому Синєвидному, Тухольці Сколівського, Великому Любліні Городоцького р-нів, Нестерові (тепер – Жовква) та інших населених пунктах області. Зареєстровано релігійну громаду УАПЦ у м. Бориславі та надано їй в користування недіючий костел. У с. Сороки Пустомитіського р-ну громада УАПЦ погодилася будувати сакральну споруду. У с. Станеля Дрогобицького р-ну аналогічну ухвалу прийняла ще одна релігійна спільнота УАПЦ, а керівництво райвиконкому зобов’язалося надати їй потрібну фінансову та матеріальну допомогу.
У листопаді 1990-го у львівському палаці митрополита, що входить в архітектурний комплекс собору св. Юра, відновило свою діяльність архієпархіальне управління Києво-Галицької митрополії УГКЦ. Звертаючись на прийомі з цього приводу до чисельних гостей, о. канцлер Львівської архієпархії доктор Іван Дацько, сказав: “Українська греко-католицька церква бажає жити в мирі і згоді, любові і примирення з усіма Церквами і віросповіданнями. У цьому дусі терпимості, любові і примирення ми кріпко віримо, що усім християнам України Бог пішле мужів, які зуміють засісти до діалогу, братньої розмови, щоб у повній єдності із Вселенською церквою і в спільності Християнських Церков, – як Церква православна у вірі й католицька в любові, ми об’єдналися в одному Києво-Галицькому патріархаті”.
Після завершення реставрації колишнього культового приміщення у Львові по вул. М. Грушевського, 2 на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня 1990 р.) було освячено церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці як кафедральний собор УПЦ. Святкового дня у відновленій церкві відбулася урочиста Служба Божа. Її провів єпископ Львівський і Дрогобицький Андрій (Горак) (з 25.06.1993 р. – архієпископ, з 1995-го – митрополит Львівський і Сокальський. +2010). Із проповіддю до учасників та гостей богослужіння звернувся митрофорний протоієрей, кандидат богослов’я о. Павло Кочкодан. У Літургії взяли участь голова Львівської обласної Ради народних депутатів В’ячеслав Чорновіл та його заступник, голова облвиконкому Степан Давимука.
19 грудня 1990 р. президія обласної Ради прийняла ухвалу “Про порушення при реалізації ухвали обласної Ради народних депутатів “Про релігійні конфесії на Львівщині” від 4 травня 1990 р.”. Відзначаючи в цілому певну стабілізацію міжконфесійної ситуації на Львівщині, президія водночас констатувала факти наявності в деяких населених пунктах регіону деякої напруженості на релігійному підґрунті, грубих порушень ухвали обласної Ради від 4 травня 1990 р. “Про релігійні конфесії на Львівщині”, ухвал та рекомендацій президії обласної Ради. Ігнорувалися також ухвали місцевих органів влади, ущемлялися права віруючих, окремі керівники релігійних об’єднань (громад) ухилялися від реєстрації, порушували встановлені правила організації і проведення релігійних церемоній, непоодинокими були також факти самовільного захоплення храмів, створення перешкод у діяльності зареєстрованим в органах державної влади релігійним громадам. Президія Львівської обласної Ради попередила голів районних Рад та їх виконкоми про персональну відповідальність за реалізацію ухвал і рекомендацій обласної Ради та її президії, чинного законодавства про свободу совісті.
Водночас до 15 січня 1990 р. районним виконавчим комітетам пропонувалося в населених пунктах, де була одна зареєстрована релігійна громада, оформити орендні договори на користування храмом у відповідності з “Положенням про релігійні об’єднання в Українській РСР”. Всі священики, які не перереєструвалися після 4 травня 1990 р., до 15 січня 1991 р. мали пройти реєстрацію в уповноваженого Ради в справах релігій по Львівській області у відповідності з діючими нормативними актами. Районним виконавчим комітетам із 20 грудня 1990 р. доручалося проводити реєстрацію нових релігійних громад із чітким визначенням місця проведення богослужінь (побудова нового храму, оренда вільних приміщень і т. ін.). Нові релігійні громади могли бути зареєстровані при діючих храмах тільки в разі добровільної згоди громади, яка вже орендувала даний храм. Виконкомам пропонувалося при наявності декількох релігійних громад-претендентів на одну церковну споруду укладати договори про оренду при представленні громадами договору-зобов’язання про спільне користування. За таких обставин священики повинні мати відповідні укази своїх правлячих архієреїв із урахуванням договору оренди та договору на спільне користування храмом. У разі недотримання останніх двох положень однією з релігійних громад церковна споруда ухвалою районного виконавчого комітету повинна бути закритою до врегулювання конфлікту, а релігійна громада попереджена письмово про можливе позбавлення її права на користування храмом і зняття з реєстрації.
Голови церковних рад, священики були попереджені про те, що проведення богослужінь у церквах без наявності договору оренди, як і не зареєстрованим у встановленому законом порядку священиком та інші правопорушення, несуть за собою відповідальність згідно статті 212 Кодексу про адміністративні правопорушення та статей 138, 139, 198, 209 Кримінального кодексу УРСР (19). Президія обласної Ради вимагала від райвиконкомів кожне порушення протоколювати і, маючи достатні факти непокори органам влади, невиконання її ухвал і приписів, порушення прав віруючих, розпалювання релігійної ворожнечі, скеровувати в таких випадках справу для розгляду в народні суди. До працівників УАС облвиконкому, прокуратури області висловлювалося прохання ширше застосовувати заходи профілактики правопорушень, виявлення і притягнення до відповідальності осіб, винних у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі, у незаконних акціях, поєднаних із погрозами, насильством щодо представників різних конфесій і органів влади. Районні Ради народних депутатів зобов’язувалися заслухати на сесіях звіти виконавчих комітетів Рад, керівників правоохоронних органів районів про їх роботу по запобіганню порушень чинного законодавства при вирішенні міжконфесійних конфліктів, забезпеченню захисту честі і гідності громадян.
На жаль, накреслені принципові заходи, механізми їх втілення у життя з боку органів місцевої влади не завжди приносили відповідну ефективність. Скажімо, станом на 28 лютого 1991 р., у Миколаївському р-ні були укладені двосторонні договори (органу місцевої влади з однією релігійною громадою) оренди із релігійними громадами УПЦ с. Держів, УГКЦ – сіл Новий Розділ, Розвадів, Ригачів, Н. Опарські, Мала Горожанка, Бродки, Красів, Раделичі, Черниця, Горішне, Велика Горожанка, Пісочне, Рудники, Стільсько, Гірське, Дроговиж, Глухівець, Ілів, Устя, Верин, Миколаїв, Підгірці, Станківці, Гонятичі, Велика Воля, Демня, Луб’яни, Надітичі, Поляна, Кагуїв, а також Вербіж, Повергів, Більче, Добряни, Розділ, Березина, Берездівці; УАПЦ – с. Криниця (останні 8 населених пунктів – із умовою почергового користування храмом). Ці договори були затверджені ухвалою Миколаївського райвиконкому (30 січня 1991 р.). Трьохсторонні угоди (органу місцевої влади із двома релігійними громадами) оренди не укладалися внаслідок відмови на почергове користування храмом однієї із зацікавлених сторін – місцевої релігійної громади. Одночасно у районі почалося будівництво нових храмів, зокрема у Новому Роздолі та Крупське (УГКЦ) та с. Київець і Криниця (УАПЦ). Разом з тим, у районі залишалися не врегульованими конфлікти на майновій підставі між релігійними громадами в населених пунктах – Більче, Повергів, Вербіж, Добряни, Берездівці, Розділ, Криниця, Березина та Миколаїв.
У Буському р-ні укладені двосторонні договори оренди із релігійними громадами населених пунктів: Буськ, Утішків, Куткір, Безброди, Кізлів, Кудирявці, Задвір’я, Богданівка, Полоничі, Балучин, Полтва, Чаниж, Соколівка, Ракобовти, Купче, Соколя, Волиця Деревлянська, Петричі, Острівчик-Пильний, Боложинів, Журатин, Чішки, Грабова, Кути, Брахівка, Топорів, Стовпин, Яблунівка, Побужани, Андріївка, Русилів, Старий Милятин, Хватів, Переволочна, Гумнисько, Вербляни, Йосипівка, Тур’я, Новий Милятин, Хватів, Ріпнів, Новосілки, Лісок, Ожидів, Закомар’я та Острів.
Тристоронні договори-оренди, тобто на почергове використання храму укладені в Олесько, Красне та Сторонибаби. Будівництво храмів розпочалося у селах – Заводське, Топорів та Боложинів. Продовжувалися міжконфесійні конфлікти у селах Соколя, Волиця Древлянська, Петричі, Острівчик-Пильний та Яблунівка.
У Бродівському р-ні укладені двосторонні договори-оренди в 17 населених пунктах, у 3 – тристоронні, дозволено будівництво нових храмів у 7 населених пунктах району, почергове богослужіння велося у 6 селах. Залишалися ще неврегульовані міжконфесійні конфлікти у 5 селах.
У Стрийському р-ні укладено двосторонні договори-оренди в 51 населеному пункті, дано дозвіл на будівництво нових храмів у Стрию (два), у селах – Колодниця, Комарів, Миртюки, Загірне, Райлів. Конфліктна ситуація між релігійними громадами залишилася у селах Верхня Стинава, Голобутів, Заплатин і Нежухів.
У Жидачівському р-ні діяло 90 релігійних громад УГКЦ, 8 – УПЦ та 2 – УАПЦ. Отримали дозвіл на будівництво нових храмів релігійні громади сіл Тесарів, Туради, Журавлів, Вертіж, Бережниця, Гнідичів, Баківці, Квітневе. Поки що залишалися міжконфесійні конфлікти у м. Жидачеві, а також селах – Межиріччя та Покрівці. Натомість, була врегульована релігійна ситуація в населених пунктах – Дев’ятники, Заріччя та Новошино.
У Городоцькому р-ні угоди з релігійними громадами на оренду храмів не уклала жодна громада. Причина досить дивна – райвиконком вимагав від релігійних громад насамперед “розробити свої статути”, а вже після цього обіцяв укласти орендні договори. Очевидно, що така вимога була, м’яко кажучи, далека від назрілих реалій та чинного законодавства.
До слова, хід виконання ухвали Львівської обласної Ради “Про релігійні конфесії на Львівщині” постійно перебував на контролі апарату уповноваженого Ради у справах релігій по Львівській області. Скажімо, 11 березня 1991 р. у доповідній записці на ім’я керівництва області йшлося про те, що її виконання сприяло стабілізації міжконфесійної ситуації в понад 60 населених пунктах області. Тут мали здобутки виконкоми Нестеровської, Самбірської, Дрогобицької, Сокальської та інших районних Рад. На жаль, у деяких виконкомах письмові рекомендації та вимоги чинної ухвали (4 травня 1990 р.) залишалися без відповідного реагування, а інколи й бойкотувалися окремими працівниками районних ланок влади. Наприклад, у Старосамбірському р-ні було ще 32 населені пункти, в яких продовжувалися суперечки навколо конфесійних проблем, у Перемишлянському – 18, Мостиському, Яворівському та Золочівському – по 12, Кам’янка-Бузькому – 10, Городоцькому – 9. В окремих виконкомах спостерігалася низька виконавча дисципліна стосовно періодичної інформації про хід реалізації ухвали “Про релігійні конфесії на Львівщині”. Це, зокрема, стосувалося виконкомів Червоноградської, Стрийської, Трускавецької міських та Миколаївської районної Рад.
Не у всіх районах області місцеві органи влади приймали ухвали, які відповідали реаліям релігійної ситуації в регіоні та й чинному законодавству. Так, виконавчий комітет Турківської районної Ради 17 січня 1991 р. прийняв ухвалу “Про реєстрацію релігійних громад і передачу храмів у користування”. У ньому, зокрема, йшлося: “Розглянувши заяви та протоколи релігійних громад сіл Розлуч, Завадівка, Середа, Бережок, Жукотин про реєстрацію громад УАПЦ та передачу храмів у користування, виконком районної Ради вирішив: “1. Зареєструвати громади УАПЦ у селах Розлуч та Завадівка. 2. Передати храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Розлуч у користування громади УАПЦ та зняти з реєстрації громаду УГКЦ. 3. Надати допомогу громаді УАПЦ с. Завадівка у будівництві церкви і після закінчення будівництва закріпити її за громадою УАПЦ. 4. Передати у користування громади УГКЦ с. Бережок церкву св. Степана та зобов’язати громаду надати право користування храмом громаді УПЦ при захороненнях. 5. Передати у користування громади УАПЦ с. Жукотин церкву св. Пантелеймона та зобов’язати громаду надавати право користування храмом при захороненнях громаді УГКЦ. 6. Внести доповнення до п. 2 ухвали райвиконкому від 21 червня 1990 р.: зареєструвати громади УАПЦ у с. Середа (Верхня) – церква Свято-Дмитрівська, (Нижня) – Свято-Введенська. 7. Передати у безоплатне користування громади УГКЦ для проведення богослужінь культове приміщення, в якому в даний час розмістився музей атеїзму і релігії (с. Середа). 7. Цінності, які знаходяться в музеї, передати на збереження у краєзнавчий музей м. Турка. 8. Просити районну Раду виділити кошти в сумі 20 тис. крб.. громаді УГКЦ с. Середа (Нижня) на будівництво церкви. 9. Рай плану виділити будівельні матеріали на будівництво храмів громад УГКЦ (с. Середа) та УАПЦ (с. Завадівка). 10. Зобов’язати громади УАПЦ (с. Середа) виділити громаді УГКЦ (с. Середа) (Нижня) 10 тис. крб. для будівництва церкви. 11. Зобов’язати громади УАПЦ надавати право користування храмами громадам УГКЦ при захороненнях. 12. Попередити, що релігійна громада, яка допускає грубі порушення закону про свободу совісті, сприяє виникненню конфліктних ситуацій, позбавляється права користування храмом”.
Очевидно, можна тільки по-доброму позаздрити депутатському корпусу та державним службовцям району за проявлений ентузіазм у нагальній спробі якнайскоріше досягнути вирішення існуючих релігійних проблем. Однак, такий спосіб їх розв’язання, м’яко кажучи, був вельми далекий від реалій життя та й абсолютно не вписувався в тогочасне правове поле держави. Тому цілком справедливо керівництву райвиконкому, громадськості району були зроблені правові роз’яснення про чинні права та функції органів районної ланки, а також запропоновано внести відповідні зміни до прийнятої ухвали, що, зрештою, й було зроблено.
Траплялися випадки, коли апарату уповноваженого Ради в справах релігій по Львівській області доводилося робити представлення керівництву обласної Ради з приводу порушення органами районних Рад чинного законодавства про свободу совісті. Так, IV сесія Яворівської районної Ради I демократичного скликання (7 лютого 1991 р.) прийняла ухвалу “Про порушення діючого законодавства релігійними громадами району”. Констатуюча частина ухвали відзначала складну релігійну ситуацію в районі. Тут, до слова, діяло 57 релігійних громад, у 13 населених пунктах зареєстровано по дві релігійні громади, між якими не досягнуто домовленості про почергове користування храмом. Звідси – незаконні використання храмів, порушення громадського порядку, а навіть спроби фізичного та морального тиску на органи місцевої влади, чимало фактів дрібного хуліганства з метою вирішення суперечок між релігійними громадами на свою користь. Особливо непокоїла релігійна ситуація в селах Прилбичі, Мужиловичі та Нагачів.
Львівська обласна рада 25 років тому відродила релігійні свободи (ЧАСТИНА 2)
Юрій Боруцький, «Вголос».
ІА "Вголос": НОВИНИ