Понеділок – день важкий. А той був ще й дощовим. Світанок зустрічав людей незвичною для літа прохолодою, зодягаючи їх у куртки та теплі накидки. Але так чи інакше всі кудись поспішали.

О 8 ранку Львів живе у звичному для нього ритмі. Хтось біг в офіс, хтось поспішав на сніданок до кав'ярні, у когось починалась зміна на виробництві. Та є ті, чиє робоче місце просто неба. Ось так обабіч якоїсь площі, за стінами супермаркету чи під ворітьми ринків.

 

 Про кого мовимо? А йдеться про стихійну торгівлю. Про людей, яких помічаємо, коли застрягаємо в тисняві, оминаючи ряди з різним добром, або коли хочеться чогось «домашнього» замість "хімії” з маркетів. Про тих, за кого воює мораль і проти кого бореться закон. Про осіб, які мають власні причини оминати правила.

Отже, того ранку була злива, в яку, як кажуть у народі, хороший господар собаку не вижене. Собак і не виганяли. А ось людьми у світі керують дещо інші повелителі. Пробігаєш площею Франка, чекаєш на трамвай і помічаєш, як під скупим обривком даху ховаються жіночки. "Та й що з того?" – думаєш спочатку, а тоді бачиш, як клопітко вони ховають товар від дощу. А там усе, чого душа бажає: і яйця, і зелень, і сир зі сметаною, і огірки з помідорами – ще той вуличний супермаркет.

Не витримуєш. Підходиш. Цікавить тільки одне: що в таку погоду й о такій порі змушує людей виходити з теплих домівок? Та ще й торг без офіційного дозволу привертає неабияку увагу полісменів. А займаються подібним зазвичай люди середнього та похилого віку. У чому ж секрет ризику без явної вигоди?

Мимохідь запитуєш, по чому кабачки та свіжа зелень, немов і справді маєш намір щось купити. Кажуть, що по 8 гривень. Демократичність цін дивує. А далі слово за слово і в’яжеться діалог. Тут тобі ніяких завчених текстів про пакети, бонусні картки, акційні товари. Усе просто. Усе по-домашньому.

"Погода тепер справді не є вигідна для торгівлі: то сонце пече, то дощ усе заливає. Але що поробиш, заробляти треба." – бідкаються жінки.

Коли запитуєш, чи далеко їм добиратися, часто називають якесь селище за Львовом. Згадуєш ранкові затори, множиш їх на енне число, збільшуєш відстань – і вже відчуваєш втому від одних лише думок про такі подорожі. Втім, зі слів продавчинь це не так і далеко.

"Купують домашню продукцію зараз дуже мало. Все у супермаркетах беруть. Ще й після коронавірусу взагалі нанівець справа пішла. От колись було: приїжджаєш зранку з повними пакетами, а за пару годин уже нічого немає. А черги які.  Сьогодні ж що..? Можна й до вечора простояти і з половиною товару додому вернутися. А воно все свіже зі свого городу… Оцими руками вирощене." – одна із продавчинь показує руки: жилаві, старечі і справді зморені працею. У душі борються тільки дві емоції: страх купувати їжу просто «з-під ніг» та повага до чужої праці.

Береш кабачки і сідаєш у трамвай.

Дощ вщухає. Для торговців це хороші новини. Останні користуються поблажками природи й займають вільні кутки. У когось, до речі, навіть є «своє» місце, яке ті (переважно словесно) закріплюють за собою. Хоч стихійна торгівля – поняття протиправне, але правил тут таки дотримуються. Тільки власних: чужі місця не займають, клієнтів не відбивають і допомогти завжди раді.

Тож стихійні ринки – поняття напрочуд цікаве. Розумієш це коли потрапляєш у подібне середовище. Поодинокі продавчині тільки поверхнево описують вид своєї діяльності, а вникнути в суть допомагає масовість.

Площа Соборна, Стрийський ринок, вокзал і вулиці поодаль міського центру –  саме ті львівські місцини, де зустрічаємо найбільші скупчення осіб. Торгують тут не лише продукцією чи крамом, а й багажем історій, кумедними анекдотами і злободенними питаннями. Усе разом створює напрочуд цікаву атмосферу.

Тож із самого ранку чи то в спеку, чи в грозу важко пройти повз ТРЦ «Роксолана», не почувши вслід пропозиції вуличних торговців. Площа аж кишить всіляким добром. Хочеш сезонних фруктів та овочів – будь ласка. Бажаєш молочної продукції – ось тобі сир, сметана, молоко. А ще вазони, букети, прикраси – усе, чого душа бажає.

"Тут є все. Лише скажи, що тобі треба, і зразу знайдуть!" – сміється пан, що сидить скраю жіночого царства. Він тут не так давно, але в компанію уже влився. Каже, що його тут люблять – чи не єдиний чоловік на весь стихійний ринок. Сам торгує взуттям та іншим крамом, але за продуктами завжди скеровує до коліжанок.

Відволікаючись від продажу, кожен гомонить про своє… Про наболіле. У когось безсоння, хтось доньку заміж видає, когось чоловік кинув, а тому суглоби на дощ крутить. Тут усі напрочуд прості, без зайвої манерності, награного пафосу чи недоречної зверхності. Люди як люди. Одні з тих, про кого починаємо забувати в шумі великих міст. Бо тут і продукти, і новини, і навіть кабінет психолога, якщо вдасться розговоритися. Тож ніби й не центром Львова пройшлися, а до рідні в гості з’їздили.

"Я тут не так, щоб заробити якісь тисячі, як для того, аби вдома не сидіти. Тут люди, тут подружки, тут рух. За карантин насиділася сама в чотирьох стінах, а тут хоч поговорити є з ким." – зізнається одна з продавчинь, стискаючи плечима.

 Причини, що виводять людей на несанкціоновані точки збуту, різні. Хтось вдома засидівся, у когось врожай хороший, а когось зі спокійного життя вириває скрута. На цьому етапі вся незвичність атмосфери кудись вивітрюється. Кожен торговець прекрасно знає, що за межами ринку не має жодних прав, щораз ризикуючи отримати штраф. Розмір останнього становить від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому свої імена більшість продавців-нелегалів приховує. Від світлин також відмовляються. До запитань, що переходять межі дружньої розмови, ставляться з підозрами.

"Та так і виходить, що ризик без вигоди. Тут можна більше втратити, ніж заробити, бо ніколи не знаєш, як буде. Але ціни на все великі, а жити на щось треба. Ви бачили у провулках людей з протягнутою рукою? То я думаю, те, що робимо ми, куди побожніше. Заробляємо власною працею, а не просимо за ніщо." – розводить руками жіночка, коли питаємо, чи не заважає поліція збувати продукти.

Подібних питань тут не люблять. Напевне, тому що відповіді й справді занадто очевидні…

До вечора площі пустіють: ні гомону, ні закликів, ні задушевних розмов про злободенне. Тільки пусті закутки стихійних торговців.

На сьогодні робочий день закінчено.  

ІА "Вголос": НОВИНИ