Блаженніший Любомир Кардинал Гузар ― глава УГКЦ
Чи поділяєте Ви таку думку, що перед новообраним Папою у новій добі розвитку Церкви постають декілька проблем. До них передусім належать питання внутрішнього церковного устрою (централізм або децентралізація), ролі жінки в суспільстві і Церкві, неодруженого католицького духовенства.
Немає найменшого сумніву, що світ і люди ставили перед Церквою різні проблеми від початку її існування. Завдання Церкви – яка є живою установою, а не блоком понять чи якихось переконань, виписаних на кам’яних серцях - під проводом Святого Духа, Голови Церкви Ісуса Христа і людей, яких Господь Бог закликає до співучасті в її житті, знаходити і давати відповіді на конкретні проблеми певного часу. Церква мусить розвиватися і жити в тій дійсності, в якій вона знаходиться. Те, що було актуально 1000, 500 чи 100 років тому, не є суттєвим для нас сьогодні. Візьмімо до уваги, наприклад, винаходи у багатьох галузях знань, полегшення в комунікації і здійсненні подорожей, зміни місця проживання – ці зовнішні речі протягом тисячоліть день-у-день змінювалися і змушували Церкву, вчительку життя, Божу установу, давати людині кожної епохи вказівки щодо того, як вона має спасати свою душу. Наш час ставить перед новобраним Папою низку нових проблем. Звичайно, він буде старатися спільно зі своїми співпрацівниками, кардиналами, головою Колегії яких він є, спільно шукати розв’язки, виправляти те, що не досконале, лікувати те, що хворе, розвивати те, що здорове, укріплювати те, що добре. Це - нормальний стан Церкви, і вона під проводом Святого Духа готова завжди давати відповіді на конкретні запитання. Як непомильна вчителька Божої правди, вона дає нам можливість знайти спасенну дорогу до Бога.
Папа Бенедикт XVI - консерватор. Це позитив чи негатив на тлі сучасних обставин?
До такого питання потрібно підходити обережно. Що таке консерватизм, прогресизм чи лібералізм? Це, радше, спосіб підходу до справи, а не сама суть справи. Передусім це застосування категорій мислення представників політики до справ Церкви. Та, можливо, ці категорії можна вжити, розглядаючи питання збереження духовних цінностей Церкви. Людина, яка налаштована консервативно (умовно), хоче зберігати те, що є. Той, хто є більш прогресивним, діє сміливіше, намагаючись застосовувати Божі правди до вирішення проблем сьогодення, не змінюючи притому суті віри чи змісту Божого Об’явлення. Якщо людина є щирим християнином, то попри жодні позиції і настрої вона не може легковажити змістом Божого Об’явлення. Відмінність може бути тільки у способі збереження правд віри, тобто може змінитися тільки наголос, а не суть. По-іншому відбувається в політиці: тут можна робити більш радикальні кроки щодо певних вартостей, міняти позицію не тільки щодо підходу до певних справ, а й щодо їхнього змісту. Натомість у Церкві поділу між консерваторами і лібералами чи консерваторами і прогресистами бути не може. Як я вже сказав, тут є тільки проблема наголосів, як найкраще зберігати Божу науку, як найкраще застосовувати її в щоденному житті. А суть Божої науки ми жодним чином не можемо змінювати.
У вітальній телеграмі Патріарха РПЦ Алексія на адресу Папи Бенедикта XVI висловлено думку, що розвиток плідного православно-католицького діалогу має визначальне значення для всього християнського світу і є одним із найважливіших завдань нового Папи. Чи новообраний понтифік, на Вашу думку, приділятиме багато уваги справі порозуміння між Церквами, чи більше зосередиться на потребах в середині Католицької Церкви?
Я переконаний, що новий Папа Бенедикт XVI буде зацікавлений у справі поєднання між християнами, - сказав Глава УГКЦ. - Про це він не двозначно заявив у своєму першому зверненні до зібраних в Римі кардиналів. Це цілком природно – той, хто вважає себе християнином, тим більше провідник такого рівня, не може оминати увагою важливу справу єдності між християнами. Це справа не якогось особливого уподобання, а справа життя, згідно з Божим Законом. Церква мусить бути одна: такою вона задумана і заснована Ісусом Христом. І кожний християнин повинен працювати над тим, щоб в міру своїх можливостей ефективно сприяти зближенню між християнами.
Тому Патріарх Алексій ІІ обережно висловився, що такий діалог мусить відбуватися. Безумовно, цей діалог повинен проходити щиро і в атмосфері любові, передусім до Господа Бога, а відтак - до ближніх, як велить Святе Євангеліє.
Папа Римський не може обмежуватися до однієї Церкви чи певної частини церковних потреб. Він мусить бути відкритим на всі потреби, а єдність між християнами є надзвичайно важливою, суттєвою справою. Отже, тут не може бути сумніву, що ця ділянка буде розвиватися, що, відповідно до стилю праці нового Папи, матиме свій особливий характер.
Яке місце, за Вашими передбаченнями, у православно-католицькому діалозі буде відведено для УГКЦ, адже Патріарх Алєксій неодноразово заявляв, що греко-католики є перешкодою на шляху порозуміння між Церквами?
Тут йдеться про різні справи. Спробую їх розмежувати. Місце Української Греко-Католицької Церкви у розв’язанні проблеми єдності християн в одній Христовій Церкві на території України є справою українською, - справою українського екуменізму, і в ній не може бути справжнього поступу, ефективної праці без участі українських греко-католиків. На мій погляд, це питання є настільки зрозумілим, що не потребує обговорення. Ми є частиною тієї сцени, на якій відбувається процес об’єднання, зближення, чи, як було в минулому, – відчуження. Отже, без сумніву, ми мусимо відіграти свою роль. Прагну, щоб ця роль була позитивною, щоби сприяла кращому пізнанню християн на території України, передусім християн Київської традиції. Це є нашим святим завданням, яке потрібно мудро і побожно трактувати та ним займатися.
Цілком іншим предметом розмови є те, про що говорить Патріарх Алексій ІІ. Він знову повторює те, що вже безліч разів стверджував, на жаль, не подаючи жодних доказів. У такого роду розмовах для УГКЦ не відведено якогось місця, бо ми не причетні до справ, про які говорить Предстоятель РПЦ. Це завжди були справи, в яких негативно про нас говорили, не беручи нас до уваги як співрозмовників. Закиди Патріарха ніколи не були звернуті до нас з виявами бажання чи конкретними пропозиціями входити в екуменічний діалог. Тому ми стоїмо осторонь – нехай цим займаються ті, хто цим цікавиться, кого ці слова стосуються. Натомість ми хочемо робити свою справу і зайняти те становище, на яке вказує нам сумлінням.
У коментарях, які дають авторитетні українські діячі, наголошується на тому, що новообраний Папа не буде робити радикальних кроків щодо УГКЦ. Чи це означає, що не слід чекати проголошення патріархату УГКЦ?
Мені видається, що тут ключовим є поняття радикальних кроків. Ми не сподіваємося якихось радикальних змін у структурі нашої Церкви чи якихось непередбачених нових підходів. Надання патріархату не є справою радикальної зміни. Патріархат (патріарший устрій) – це нормальний спосіб існування, нормальна структура кожної Східної Церкви свого права. І кожна Церква в міру свого розвитку, зростання, приходить до певного пункту, в якому завершення структури є цілком природним і в ніякий спосіб не є радикальним.
Я певний, що новий Папа Бенедикт XVI добре ознайомлений із справою патріархатів загалом, і, особливо Патріархату УГКЦ, оскільки це питання обговорювалася в Римській курії з доручення святої пам’яті Папи Івана Павла ІІ. Воно (питання) було визнано як цілком слушне, і тому ми маємо сподіватися на нормальний дальший розвиток цієї справи, тим більше, що вона розвивалася упродовж стількох років.
Святої пам’яті Папа Іван Павло ІІ не тільки підтвердив, що патріархат нашої Церкви є оправданим і канонічно правильним, а й сказав, що сам хоче його проголосити. Йому це не вдалося – часу і життя забракло. Зате справа просувається, і я особливих затримок і труднощів щодо її перебігу не передбачаю.
Наскільки новообраний Папа знайомий із міжконфесійною ситуацією в Україні і як це позначиться на діалозі між Церквами у нашій державі?
Сьогодні важко сказати, наскільки Святіший Отець Бенедикт XVI ознайомлений із міжконфесійною ситуацією у Східній Європі. Напевно, ця тематика не є для нього чужою. Хоча нинішній Папа не робив певних кроків у тому напрямі, на мою думку, тут можна керуватися деякими його загальними церковними і богословськими напрацюваннями з минулих років. Відомо, що за молодих літ, як богослов, він багато уваги присвячував писанням Отців Церкви. Після того як став куріальним кардиналом і префектом Конгрегації віровчення, звернув більшу увагу на Західну Церкву і її проблеми, хоча й не занедбав питань, які цікавлять Схід. Тому, вважаю, Папа має уявлення в цьому питанні.
У майбутньому побачимо, чи буде Святіший Отець заглиблюватися у міжконфесійні відносини в нашій країні. Немає найменшого сумніву, що, як душпастир Церкви на вселенському рівні, він зіштовхнеться з такого роду справами. Та сьогодні важко передбачити, чи він буде це робити і як буде робити (сам чи з допомогою інших).
ІА "Вголос": НОВИНИ