[media=102262,102263,102264,102265,102266,102267,102268,102269,102270,102271,102272,102274,102275,102276,102277,102278,102279,102280,102281,102282,102283,102284,102285]
Золотоноша: батьківщина першого олімпійця та лауреата «Оскара»
З Києва до Золотоноші дорога веде через Бориспіль та Переяслав-Хмельницький. Вражають безкраї поля соняшнику та кукурудзи. Часом траса підходить близько до Дніпра і видно високі кручі правого берега найголовнішої ріки країни. Населених пунктів небагато: це не перенаселена Львівщина. Тут між селами десятки кілометрів. А назви цих сіл просто казково-козацькі: Пальміра, Софіївка, Хоцьки, Гречаники, Дівички, Циблі, Городище.
Після Борисполя обабіч дороги практично немає рекламних щитів. Заправок теж не густо і більшість - це азербайджанський SOCAR. 150 км з Києва до Золотоноші ми подолали за 2,5 години (з них 40 хв. їзди по столиці).
У містечку, яке є центром однойменного району, проживає 29 тисяч осіб. Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік. Є різні легенди про походження назви містечка. Дехто каже, що в місцевій річці Золотоношці й золото колись намивали. А ще тут був у 17 ст. збірний пункт податків тодішнього феодала Яреми Вишневецького, до якого з околиць несли «золоту ношу» у вигляді товарів та монет.
Маленька Золотоноша багата своїми яскравими земляками та неординарними особистостями. З подивом дізнався, що тут народився Микола Ріттер – учасник Афінської олімпіади 1896 року. Він став єдиним неофіційним представником тодішньої царської Росії на перших відновлених олімпійських іграх. Брав участь у змаганнях із греко-римської боротьби, фехтуванні та стрільбі. На відбіркових змаганнях Ріттер навіть став переможцем серед борців, але від подальшої участі в них відмовився. На Олімпійських іграх він був одночасно і кореспондентом газети «Кіевлянинь». Пізніше став палким пропагандистом олімпійського руху.
У Золотоноші народилися письменник і поет Костянтин Думитрашко, автор відомого романсу «Чорнії брови, карії очі», мовознавець і академік – Олексій Баранников, вчений-біохімік зі світовим ім’ям – Олексій Бах, український письменник Михайло Драй-Хмара. У місцевій гімназії навчався видатний письменник та педагог Семен Скляренко, а у Золотоніському театрі працювали засновники українського театрального мистецтва Михайло Кропивницький, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський.
У місті розпочинала свою театральну кар’єру народна артистка УРСР, тричі Лауреат Державної премії Наталія Ужвій. У 1943 році вона стала головною героїнею фільму «Райдуга», який приніс їй міжнародне визнання. Кінострічка отримала головний приз Асоціації кінокритиків США і найвищу премію газети «Дейлі Ньюс», як найкращий іноземний фільм в американському кінопрокаті 1944 року.
Жив в Золотоноші й відомий геолог та ґрунтознавець Никифор Борисяк. Бував у цьому краї і Григорій Сковорода, який у 1753-1759 роках жив на Золотоніщині в селі Каврай, де написав свій «Сад божественних пісень». Гостював у місті і Тарас Григорович Шевченко.
І тут я перелічив лише «зірок» першої величини. А скільки інших славних людей жили у цих наддніпрянських степах упродовж століть і формували духовну велич України годі й описати. Саме тут, на щедрих чорноземах, у живій воді річок та озер, у лісах та яругах формувався генетичний код українців.
Місто інвесторів та інвестицій
Група журналістів з усієї України приїхала до Золотоноші на запрошення міського голови Віталія Войцехівського. Він керує містом першу каденцію, але за цей час практично дав місту друге дихання, а більшість мешканців просто «закохав» у себе. Він, колишній виробничник (був директором відомого заводу «Златогор») із широкими зв’язками та репутацією людини слова і діла, просто витягнув місто з депресії і притягнув у цю степову глибинку серйозних інвесторів. І вони повірили гарантіям Віталія Олександровича, а не обіцянкам державних органів.
Сьогодні в Золотоноші найменший рівень безробіття у всій Черкаській області. В місті працює 19 підприємств. Кілька років тому свій завод тут збудувала сінгапурська корпорація «Food Empire», основний бренд якої MacCoffee є відомим у цілому світі. Підприємство, на якому трудиться 300 працівників, працює цілодобово.
Ще майже 450 осіб виробляє найрізноманітніші види горілки на відомому заводі «Златогор». Підприємство, збудоване ще у 1896 році, й надалі є основним платником місцевого бюджету. Цікаво, що спирт на завод надходить з Львівщини.
Оскільки Черкащина це аграрний край, то надзвичайно активно розвиваються в регіоні підприємства переробки агропродукції. Вразив своїми сучасними технологіями Красногірський олійний завод, який продукує високоякісну нерафіновану ріпакову та соняшникову олію. Отримують її шляхом холодного пресування, що дозволяє зберегти в ній природний вміст вітамінів, баланс жирно-кислотного складу, які важливо необхідні для життєдіяльності людини.
Як розповів директор заводу Ігор Якимчук, його підприємство лише нарощує виробництво і працює практично без відходів. Навіть з лушпиння вони виробляють брикети, які використовує міська пекарня, а макуху (витиснене насіння) експортують в Європу, де вона використовується як біодобавка до кормів тваринам.
Ігор Володимирович розповідає, що його нерафінована ріпакова олія – то справжній еліксир здоров’я. Продукцію заводу забирають відразу цистернами! Під час відвідин ми навіть зустріли машину із львівськими номерами. З огляду на попит інвестори планують налагодити розлив цієї тисненої олії й у пляшки. А це знову ж таки надходження в бюджет та нові робочі місця. Сьогодні на заводі працює 56 осіб.
Цікавим є у місцевої влади підхід до інвесторів: усі вони отримують максимально можливі пільги для започаткування бізнесу. Так для виробничих підприємств міська рада встановлює лише 1 відсоток так званої пайової участі у соціально-економічному розвитку міста. Влада розуміє: краще зацікавити «золоту курку» нести яйця у місті (бо це робочі місця та податки до бюджету), ніж спочатку її скубати.
Чорнобривцева столиця України
Золотоноша вражає своїм специфічним укладом життя: провінційний спокій і мир панує на вулицях. Більшість забудови – одноповерхівки. Багато «стареньких» будинків. Неймовірно здивувало те, що перед кожним пішохідним переходом у центрі міста встановлений т.зв. лежачий поліцейський: хочеш-не хочеш – пригальмуєш.
Квіткових клумб у містечку нереально багато. На головному проспекті чорнобривцеві насадження тягнуться мало не на сотні метрів! Як виявилось, насправді, символ України – чорнобривці … походять з Америки! У XVI столітті конкістадори завезли їх в Іспанію, а звідти вони вже розійшлись по цілій Європі. Цікаво, що в Англії «наші» чорнобривці називають «меріголд» (золото Мері), а в Німеччині – «студентська квітка» чи «турецька гвоздика».
У місті дуже чисто. Зустрів кілька оригінальних закладів харчування. В одній з кав’ярень запропонували кавун в шоколаді. Коштував цей смаколик аж 7 гривень! Трохи вразив ресторан «Норд-Ост»: чи то названий в честь мюзиклу «Два капітана», чи то в честь терористичного акту на Дубровці. Ну але почуття гумору у власників не відбереш. Оригінальним було і кафе в салоні автобуса.
У Золотоноші мирно співіснують і минуле, і майбутнє. Від радянських символів сліду не залишилось, а постамент гвардійського танку Т-34 розмальований голубами миру. Квіти несуть і до Меморіалу визволителям міста від німецьких загарбників, і до пам’ятника героям Небесної сотні.
Є у місті і кілька храмів. Свято-Успенський собор УПЦ КП є осередком духовного життя містян. А справжньою духовною та архітектурною перлиною є Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир з цілющим джерелом святого Софронія.
Ми були у місті під час святкування Дня Незалежності. Люди щасливі, у вишиванках. Гуляють по центру, у парку пенсіонери грають у шахи. В розмовах чи не кожен говорить про мир, про швидке закінчення війни, про неповоротку київську владу. Так само, напевно, говорять в Україні в кожному селі. На фронті вже полягла майже сотня мешканців Черкащини.
Але місцеві задоволені своїм життям. У них молодий і перспективний мер, який за чотири роки каденції так і залишився жити в багатоповерхівці та не зрадив традиції ходити на Говерлу. Як кажуть мешканці Золотоноші: у них місто просто золоте! І запрошують до себе в гості.
Андрій Болкун, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ