Прийнята Верховною Радою України постанова про відставку уряду та формування уряду народної довіри по різному оцінюється політичними сторонами конфлікту - біло-сині вважають це рішення незаконним, таким, що суперечить діючій Конституції, помаранчеві – таким, що цілком узгоджується з конституційними нормами, а головне існуючою політичою ситуацією. Про те, на чийому боці знаходиться істина, очевидно доцільніше говорити правникам. Ми ж хотіли б привернути увагу до проблеми, яка на перший погляд не має безпосереднього відношення до сьогоднішніх подій в Україні. Однак чи це справді так – судити самим читачам.

У своїх мемуарах, виданих у 1937 р. про події лютневої революції в Росії відомий російський діяч того часу І.Гессен писав (подаємо мовою оригіналу): ”По-видимому масонство сыграло некоторую роль при образовании Временного правительства. Недоуменно я спрашивал Милюкова, откуда взялся Терещенко, никому до того неизвестный чиновник при императорских театрах, сын миллионера,- да и еще на посту министра финансов, на который считал себя предназначенным Шингарев, смертельно предпочтением Терещенки обиженный…. А потом эта видная фигура вытеснила Милюкова и сама заняла его место министра иностранных дел. А когда это случилось, Милюков говорил: “При образовании Временного правительства я потерял 24 часа (а тогда ведь почва под ногами горела) чтобы отстоять кн. Г.Е.Львова против кандидатуры М.В.Родзянко, а теперь думаю, что сделал большую ошибку. Родзянко был бы больше на месте.” Я был с этим вполне согласен, но ни он, ни я не подозревали, что значение кандидатуры как Терещенко, так и Львова скрывалось в их принадлежности к масонству.” Масонами, як з’ясувалося пізніше, в тимчасовому уряді були також А. Керенський та М. Некрасов.

Роль масонства у буржуазно-демократичній революції в Росії досліджена ще недостатньо, насамперед в силу складності самого предмета дослідження. Одним із авторів, якому вдалося привідкрити завісу з цього специфічного суспільного феномену був А.Я.Аврех, автор дослідження “Масони і революція” (М., Політвидав, 1990). У ній він приходить до висновку про те, що на початку ХХ ст. масонство набуло серйозного поширення в Росії, що дало підстави крайньо правим політичним силам говорити про існування в державі “надпартії” чи “надорганізації”, яка об’єднувала керівників всіх буржуазних партій і будувалася на принципах масонських лож. Саму лютневу революцію в Росії вони називали не інакше як “масонською змовою” спрямованою проти царизму й на розвал Росії.

Поява масонства в Росії спостерігається в період розгулу реакції 1905-1907 рр. Російська ложа бере свій початок від французької “Ложі Сходу” й пов’язана з діяльністю Максима Ковалевського. Особливістю російської ложі було те, що вона максимально спростила прийняті у класичному масонстві ритуали звівши їх практично до одного – суворої таємниці про свою діяльність. Посвячення в масони відбувалося шляхом прийняття клятви про абсолютну мовчанку. Кожна ложа складалася з п’яти чоловік й не знала одна про одну. Про масштаби руху можна було судити на основі “конгресів” на яких запрошувалися представники кожної з лож. Напередодні лютневої революції відбулося три (1912, 1914, 1916) національні конгреси масонів. На них з оцінкою політичної ситуації і програмою діяльності масонів виступав генеральний секретар. Діяльність масонських лож координувалась так званою “Верховною радою народів Росії”. Місцеві ложі формувались на територіальній основі, а крім того існували так звані спеціальні ложі, які створювалися на професійній основі (такою була ложа масонів в Думі, ложа журналістів).

Російське масонство об’єднувало есерів (Керенський), лівих (Некрасов) та правих (Маклаков) кадетів, аристократів та мільйонерів (Терещенко). Є відомості, що до їх числа входив навіть великий князь Микола Михайлович та деякі з впливових більшовиків(!). Під впливом масонів знаходились різноманітні гуртки, органи освіти, земства, військові, різночинці, професори університетів. Всі вони об’єднувалися на грунті неприйняття існуючого політичного режиму. Особливу популярність масонство мало серед думських та громадських лідерів.

Масони ставили собі за мету об’єднати людей у єдину людську сім’ю – “братство”, яка не знає національних та класових відмінностей. Відповідаючи на запитання про необхідність формування масонської структури одна з її активних членів Є.Кускова писала: “Вы забываете, что 9/10 русских людей были не только беспартийны, но они ненавидели партии и партийность. Эту… голую в смысле политическом среду надо было прежде всего вычистить. Этой работой мы и занимались. Она была очень трудна… Осталось одно: моральная связь и требование действий без партийных склок и всех этих болезненных явлений русской партийности.”

У вересні 1915 р. після провалу переговорів між урядом і т.зв. “Прогресивним блоком” російських партій масони взяли курс на здійснення державного перевороту. З цією метою створювався Комітет народного порятунку, який 8 вересня прийняв т.зв. “диспозицію № 1”, в якій окреслювалась програма їхніх дій:

“...3) Признать, что достигнуть полной победы над внешним врагом немыслимо без предварительной полной победы над врагом внутренним....

...5) Для успешности борьбы по внутреннему фронту отстаивать идеи всяких блоков и обьединений с элементами зибкими и сомнительными, немедленно назначить штаб верховного командования…

6) Признать, что организация борьбы за народные права должна вестись по установленным практикой правилам военной централизации и дисциплины, совместной с широкой инициативой отдельных частных начальников....

...8) Методы борьбы за права народа должны быть мирными, но твердыми и искусcными. Памятуя, что лиц с именами, на которые с упованием взирают армии и народ, никто тронуть не посмеет, эти лица должны произносить своевременно слова и действия, другим недоступные.

9) Мирная борьба разумеет, прежде всего, открытое и всенародное отделение козлиц от овец. Кто за народ, тот должен быть отделен и организован дабы тверды и организованы были его кадры. Кто против народа, тот должен быть занесен в особый список с занесением его поступков и ответственности за задержку дела обновления России.

10) Сия работа, не касающаяся обыкновенных граждан, а исключительно лиц, участвующих в государственной машине и общественной деятельности, дает возможность определить силы обоих лагерей и в зависимости от этого укажет и способы мирной борьбы.

11) Мирная борьба должна оперировать не методами забастовок, вредных для войны внешней и для интересов населения и государства, а методом отказа войск, всех борцов за народное дело, от какого бы то ни было общения с лицом, удаление которого от государственных и общественных функций декретировано верховным командованием. В связи с этим все отрицательные и положительные поступки лиц у власти должны быть открыто и всенародно “записаны на книжку”, с предупреждением, что по окончании войны будет дан приказ “к расчету стройся!”.

12) Признать, что важнейшим фактором успеха или проигрыша внутренней войны представляется пресса и ее повышающее,- правдиво-патриотическое – или понижающее – лживо-пошлое- воздействие на массы. Посему: а) перестать сантиментальничать с прессой, руководители которой цинично набивают себе карманы, покупая свои доходы прислуживанием к врагам народа; б) подчинить прессу верховному командованию и требовать ее согласованных действий, несогласованных же заставить молчать путем снятия с работы рабочего персонала и обьявления бойкота неподчинившихся органов печати”.

Отже, загалом масонам так і не вдалося реалізувати свої стратегічні цілі. Їх зусиллями, спрямованими на усунення царизму, скористалися більшовики, які не були такими перебірливими в доборі методів їх досягнення. Як сказано у Святому письмі – благими намірами вимощена дорога до пекла!

P.S. До сказаного залишається додати, що не так давно тема ролі й місця масонства у політичному житті сучасної України була предметом сенсаційних викриттів.

ІА "Вголос": НОВИНИ