Сьогодні на засіданні Львівського міськвиконкому серед інших питань розглядали й таке, що аж дух захоплює. А саме: звернення народного депутата України керівника Львівського обласного представництва „Наша Україна” Петра Олійника про надання гр.. В. Кубіву та Є. Гриніву дозволу на будівництво родинних гробівців на Янівському цвинтарі. Шановні панове, бачите, хочуть покоїтися у престижній дільниці цвинтаря, а міськвиконком виділив їм місце згідно схеми, затвердженої раніше. Не врахували, що за звітний період їхні заслуги перед Україною зросли.
Попри те, що рубрика „Політична хрЕніка” ніби-то передбачає іронічний погляд на проблему, на тему смерті і похорону жартувати не хочеться. Тому кілька серйозних міркувань у несерйозній рубриці.
Все існуюче неминуче приходить до свого завершення – це очевидна істина, як і те, що ми боїмося своєї минущості, але мусимо жити з усвідомленням її неуникності і свого страху перед нею. Конструктивний момент усвідомлення людиною власної смертності полягає у її прагненні до іншої якості життя. Життя осмисленого, наповненого бажанням залишити після себе вагомий слід, добру пам’ять, а не розкішний гробівець на престижному цвинтарі.
І ще одне. Ставлення до померлих – продовження ставлення до живих. Як ми поважаємо живих, так поважаємо й мертвих. Як у нас користуються привілеями живі, так і мертві користуватимуться. Я навіть не здивуюся, якщо з’ясується, що львівські „лідери народної довіри” уже домовляються із місцевою владою не тільки про престижні усипальниці, але й про перейменування на свою честь площ і вулиць нашого міста. То ж не дивно, що з Києва надійшла вказівка: Буняка не зачіпати! Дідько з нею, з водою! Тут про вічність треба думати!
ІА "Вголос": НОВИНИ