Нещодавно в українському політикумі відбулась подія, яка дає багатющу поживу для політичних дослідників та патологоанатомів. Керівництво Партії «Реформи і Порядок» підписало угоду про вступ у блок Юлії Тимошенко, тим самим фактично відмовившись від ролі провідника ідеології правого лібералізму. Адже очевидно, що Тимошенківський популізм повністю поглине малочисельну й ослаблу ПРП і зберегти власну ідентичеість в плавильному казані БЮТ тим кільком перепістським політикам, які туди увійдуть, в т. ч. навіть такому відомому, як Пинзеник – навряд чи вдасться...

Трохи сумно, адже проект ПРП походить зі Львова і право-ліберальна ідеологічна ніша знаходила підтримку серед великого прошарку освічених людей, принаймні на заході країни. Бентежить не так розпад структури партії (за великим рахунком це сталося ще кілька років тому), а те, що ПРП зникла власне, як право--ліберальна сила. Опинившись у Юлиному блоці, вона буде змушена грати за її правилами, а БЮТ можна окресилити, як політичну силу, радше лівого ухилу із яскраво виразною соціальною риторикою. Як зазначив лідер ЛОО ПРП Тарас Стецьків: «Ідеологія ПРП розчиниться у соціальній риториці БЮТ»

Власне, радник Президента з політичних питаннь Тарас Стецьків і став першим із рою, хто почав офіційно закопувати «бджіл», заявивши 11 жовтня цього року, що хоча й формально залишається заступником голови ПРП, але «сама партія де-факто припинила існування» і за півроку не проявилася ніяк, існуючи тільки юридично. Разом з тим Стецьків повідомив про можливість «злиття ПРП із якоюсь могутньою політичною силою» та пропагуючи створення нового політичного утворення за участі партії. Очевидно з його боку це був фальш-старт, бо навряд чи Тарас Степанович мав на увазі зиття ПРП з БЮТ.

На думку Сергія Соболєва, Тарас Стецьків «намагався зірвати переговори щодо ініційованого Блоком Юлії Тимошенко створення загальнонаціональної опозиції, в яких ПРП активно бере участь». Заступник Голови партії Сергій Соболєв також пояснив причину поведінки свого колишнього колеги, назвавши її «ціною за призначення в Секретаріат Президента» і підкресливши, що перед тим як робити такі заяви, Стецьківу «коректно було б написати заяву про вихід із партії».

Фактично ми є свідками розколу у керівництві «бджіл» на Стецьківа, який обрав звичний для себе шлях співробітництва з владою, та решту проводу (Пинзеник, Соболєв, Філенко), котрі після тривалих роздумів визначилися на користь опозиційних лав під керівництвом пані Юлії.

Мало партій вижили після обіймів БЮТу, а найважливіша підстава поглинання партії вже закладена в угоді: керівництво ПРП має «сприяти створенню у місцевих радах спільних фракцій і депутатських об’єднань». Угода передбачає для керівників ПРП в можливість участі опозиційному уряді, взамін зобов’язуючи «пропагувати діяльність Блоку», «підтримувати єдиного узгодженого кандидата від Блоку на наступних виборах Президента України» (кого б то?), ну і крім того, створити узгоджені списки кандидатів від Блоку на наступних виборах до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування 2011-го року... Якщо ПРП доживе, звичайно. Чи багато осередків партії з вогником в очах піде на це? Можливо, побачимо на загальних зборах ПРП у грудні, а може й ні : партія – річ централізована, а місцеві осередки ПРП вже давно важливої ролі не відіграють.

.Помилка ПРП очевидна: вона просто постаріла, керівництво заангажувалось у велику політичну гру з великими ставками, тоді як низові ланки просто залишили напризволяще. Після блискучого старту в 1998 році, керівництво не просувало право-ліберальну ідеологію в маси, а почало просто «торгувати» брендом, ніби репрезентуючи в політичній еліті респектабельний ідейний напрямок, але, в той же час, в силу своєї відірваності від мас і тим самим, втрачаючи право представляти його.

ПРП виступала, як сила європейського вектору, що орієнтувалась на освічене україномовне населення, котре виступає за ринкові реформи. Найважливіше чим вірізнялась ПРП від інших «братів-патріотів», які декларували відданість соціальному захистові населення – вона пропонувала нову для України, ліберальну ідеологію. Орієнтовною аудиторією виступали студенти та малий і середній бізнес. Партія виявилася привабливою для багатьох українокультурних громадян, які вважали анахронізмом ідеологію націоналізму періоду визвольних змагань..

Сьогодні найбільше прихильників право-лібеоальної ідеології знаходимо серед міського населення заходу України та великих міст, де україноцентрична культурна орієнтація, хоча не є домінуючою, але є досить вагомо присутня:, як от: Київ,Харків,Суми тощо. ПРП вибрала дуже невдалий момент, щоб розчинитись, адже за два роки після Помаранчевої революції кількість людей, які скептично ставляться до демагогії та розуміють перспективи прозахідної орієнтації, поступово зростає. А студентство та підприємці є хоч і не таким вже й великим прошарком, проте вони здатні формувати думку інших, звичайно, якщо переконаються у щирості дій політичної сили.

Хто ж сьогодні може зайняти спорожніле місце ПРП?

Віповідь можна знайти, якщо зрозуміти основні іміджеві характеристики ПРП і накласти їх на політичну ситуацію в Україні.

Основними характеристиками ПРП були: молодість, фаховість, мінімалізований популізм, наявність, окрім незмінного лідера, ще кількох центральних фігур та афішована праця на європейські перспективи держави.

Великим партіям з олігархічним тягарем, таке амплуа явно не світить, їхній вихід – красивий серіальний популізм. Соціалісти, завдяки Сан Саничу вже ніколи напевно не відмиються від кулуарного запаху.

Серед менших політичних гравців патологічною ознакою є маргінальність та демагогія. Виокремити можна хіба «Свободу», однак, залишаючись регіональною партією, окрім засвітки на національних питаннях, вона нічого конструктивного запропонувати не може. УНП, чесно кажучи, теж не виглядає надто свіжою і омолодитись їй буде доволі складно.

З молодістю (але не з  фаховістю - над цим ще треба працювати і працювати!)) наразі асоціюється хіба що «Пора», яка до речі останнім часом заявляє про переформатування партії і роботу над загальноукраїнською стратегією прориву. Хоча, зе деякими даними,  на сьогодні в «Порі» домінує тенденція до розширенння електоральної бази через відмову від конкретної ідеології і бажання ототожнити себе з «широкомасштабним громадсько-політичним рухом з чіткою і зрозумілою ідеєю та гнучкою ідеологією, здатною залучити найширші верстви населення».

ІА "Вголос": НОВИНИ