Перший постріл, який випустили окупанти по Україні, художник Андрій Набока почув дуже добре: він був у себе вдома, у Києві.
«Я живу на околиці Оболоні. Це – виїзд на Вишгород. Тому всі вибухи я чув добре. Я прокинувся від того звуку і спросоння подумав: надто потужна петарда», - каже він.
Від вибуху спрацювали сигналізації у машинах та почали гавкати собаки. А за пів години чоловік зрозумів, що це не петардами хтось бавиться. Від цього усвідомлення аж мороз по шкірі пішов.
Далі були десять днів ночівлі у метро. Аж допоки він не прийняв рішення виїхати з Києва.
Зізнається, що, можливо б й не виїжджав, якби мав доступ до своєї художньої майстерні та творити. А всидіти вдома цілими днями не зміг. Громадський транспорт у Києві погано функціонував через постійні обстріли та бомбардування. А ходити пішки на великі відстані у моменти, коли не оголошували повітряних тривог, означало витрачати намарне дорогоцінний час, який можна використати для чогось потрібнішого.
«Я сидів вдома, ходив у крамницю та ночував у метро. Це, звісно, цікавий досвід для художника сучасного мистецтва. Але хотілося б приносити користь вже і зараз», - розповідає він.
То ж Андрій Набока вирішив тимчасово переїхати до компактного Львова.
Себе переселенцем називати відмовляється. Каже, що він – тимчасово переїхав до Львова. І як тільки обставини, а точніше – українські військові дозволять, повернеться додому.
Переселившись до Львова, художник відразу поцікавився чим він може тут бути корисним. Колега підказав піти плести маскувальні сітки. І він прийшов.
Перший тиждень плів сітки як і всі. Хоча до того такого досвіду не мав. Просто прийшов, став поряд з тими, хто вміє, почав вчитися, набувати новий досвід і одного дня поглянув на сітку з мистецького боку.
«Я помітив образ, який народився в результаті роботи рук багатьох людей. І я подумав: чому мені цей образ не зробити більш конкретним та більш символічним», - зізнається художник.
Серед тканин, які приносять мешканці Львова для плетіння сітки, є й такі, які зовсім не годяться для маскування. Але з них можна сплести художню картину. Андрій Набока попридивлявся і таки зробив.
«Я маю тут величезну палітру кольорів. Я придивлявся і робив свої роботи», - каже він.
Одну з робіт художник подарував директорці бібліотеки Тетяні Пилипець, де зараз волонтери активно плетуть маскувальні сітки. Тоді й виникла ідея зробити серію таких творів та виставити їх на аукціон. На цих творах, зроблених у техніці плетіння маскувальних сіток, проглядають образи Богородиці та святих.
«Ці всі образи дуже далекі від фотографічних та академічних образів. Є образ Ісуса Христа, але цьому образові можна надати як ім’я Ісуса, так і ім’я будь-якого іншого святого. Це вже вирішує той, хто дивиться. Я створюю емоційність. Я творю образ», - пояснює художник.
Кожна робота відрізняється від іншої. Проте Андрій Набока зізнається, що починаючи працювати над черговим образом, він не знає яким він виявиться наприкінці. Все залежить від смужок тканини, з якими він сьогодні працює, та від настрою.
Працювати старається зраненька і до вечора, аби якнайшвидше закінчити роботи й розпочати аукціон. На питання «чи болять руки», зізнається що ввечері відчуває як терпнуть пучки пальців і стомлюється спина.
Аукціон проводитиметься в інтернеті. І митець сподівається вилучити кілька десятків тисяч гривень, які скерує на потреби Збройних сил України.
Також Андрій Набока каже, що війна та плетіння сіток допомогли йому розпочати новий проект. То ж, коли він повернеться до Києва, має намір виготовляти величезні твори на два чи три метри, використовуючи техніку плетіння маскувальних сіток.
Нагадаємо, як повідомляв «Вголос», львівська ілюстраторка книг Оксана Драчковська через свої плакати розповідає світові про війну в Україні.
ІА "Вголос": НОВИНИ