А ось раніше львів’яни зізнавались в коханні значно простіше. Але й кохали від цього, звісно ж, не менше.

Редакція «Вголосу» поспілкувалась із старшим поколінням львів’ян про те, як колись вже сучасні дідусі та татусі робили свої перші кроки до створення сім’ї.

«Він просто завів мене до РАГСу»

«Мій Зеник просто (фактично без мого відома) завів мене до РАГСу! Сказав, що будемо розписуватись і крапка. Це було для мене неочікувано, так як заміж я в той час, чесно кажучи, не дуже поспішала. Але знаєте, кохала я його сильно-сильно. Тож зрозуміло, що я погодилась!» – розповідає зі сльозами на очах 68-річна мешканка Львова Євгенія.

Її золотаве волосся вже вкрилося сивиною, а коханого чоловіка вже років 10 немає серед живих. Але кохання між ними, каже жінка, житиме вічно: у спогадах, фотографіях та дітях.

Львів’янка пригадує: раніше й справді не надавали освідченням такого великого значення, як зараз. Бо якщо й обирали собі другу половинку, було одразу зрозуміло, що це вже на все життя.

«Пропозицію зробив не я… а моя кохана»

А ось 72-річний дідусь Олег розповідає: як був хлопцем, то пропозицію коханій зробити не встиг. Вона зробила це першою.

Трапилось це під час їхньої улюбленої прогулянки центром міста. На той момент йому було 20, а його дівчині Ганнусі – 21.  З грошима тоді було тяжко, однак вдалось знайти собі роботу – він почав допомагати батькові на заводі.

Про сім’ю з Ганнусею думав ледь не щодня і от-от хотів їй про це сказати. Але чомусь ніяк не міг наважитись: боявся, що та візьме і вручить йому гарбуза.

«Але вона вирішила все взяти в свої руки. А я ж був молодий і дурний, накручував себе. Знав ж, що кохає мене. І уявіть, гуляємо ми проспектом Шевченка, аж раптом моя Ганнуся каже: «А чого це ти заміж мене не кличеш?». А я їй кажу: «Та як не кличу, кличу, ось прямо зараз кличу». Так епічно й розпочалася наша історія кохання. І навіть зараз, крізь стільки років, досі виходимо на прогулянки центром Львова та тримаємось за руки», – каже мешканець Львова.

Сказав: «Влітку відгуляємо весілля»

Львів’янці Надії спогад про освідчення коханого Толі завжди гріє серце. Адже цей хлопець повністю змінив її життя. Ще з того моменту, як вони зустрілись вперше.

«Це було в 1963 році. До нас у школу прийшов новий учень. На великій перерві ми зустрілися, і я одразу зрозуміла: це ВІН», – пригадує з усмішкою на обличчі знайомство із коханим мешканка Львова Надія.

Почуття цих двох людей пройшли крізь тривалу перевірку відстанню.  Майбутній чоловік був військовим, тож постійно їздив у відрядження.

Але у Надії завжди була надія: незабаром він повернеться і вони будуть поруч. Закохані тужили одне за одним, безперервно листувалися. Всі листи, до речі, жінка зберігає й дотепер.

«А одного разу Толя приїхав із відрядження і сказав: «Влітку відгуляємо весілля». Ми сіли на мотоцикл і поїхали до його батьків у село. Я була вся в білому, а нас на мотоциклі було троє – я, Толя та його друг. В результаті біля мосту через річку ми всі дружно впали: біла сорочка стала чорною, порвалася. От такою я приїхала до своїх майбутніх свекрів! Але все одно їм сподобалася!» – згадує львів’ янка.

Чоловіка Надії вже також немає серед живих. Але у кохання, переконана жінка, немає смерті. 

«Освідчувався у коханні тричі, а я не сприймала всерйоз»

Майбутній чоловік 49-річної львів'янки Христини мусив добиватися своєї коханої двічі. На третій раз вона нарешті погодилась. 

Христина сміється, що дійсно відмовляла своєму майбутньому чоловікові ненавмисно. Каже, що у всіх цих випадках чомусь не зрозуміла, що той має намір створити із нею сім'ю. Думала, що жартує.

«У мого Дмитра надзвичайно чудове почуття гумору. Але ось інколи він й досі говорить такі речі, що я не можу зрозуміти, жарт це чи ні! Вперше він це зробив під час навчання в «Політехніці», ми були на одному курсі. Як тільки познайомились, практично за декілька днів почали зустрічатись. І ось одного разу під час перерви між парами він вперше вигукнув мені в коридорі: «Христинка, виходь за мене!». Я це сприйняла як жарт і просто посміялась. До того ж він з друзями йшов. Я й гадки не мала, що це так серйозно», – пригадує жінка. 

Через декілька днів він вирішив зробити другу спробу: сказав про свої наміри в університетській їдальні, пережовуючи у цей момент котлету. Христина каже, що тоді знову посміялась, а в голові промайнуло «От дурненький, за що ж я тебе люблю, як не за твої жарти». 

Така «відповідь» коханої хлопця дуже образила. Він не міг зрозуміти, в чому справа, але мовчав. Та вирішив не здаватися та йти до кінця.

Під час третьої спроби Дмитро запросив Христину на дискотеку в «Романтик». Заздалегідь перед цим домовився з другом, аби той передав йому три тюльпани (як тоді було модно, у целофані). Згодом запросив кохану на повільний танець, дістав з-за спини букет і знову промовив слова: «Христинка, так ти вийдеш за мене чи ні?». 

«Тоді я вже зрозуміла, що це були не жарти. «Дідько, Дмитро, ти що весь цей час серйозно говорив?» – питаю його. А він каже: «Христя, аякже!». Звичайно, я сказала йому «Так». Куди ж я без свого жартівника!» – ностальгує львів'янка.  

Сучасна молодь не вміє кохати?

Кожна із цих зворушливих історій кохання змушує замислитись. Адже це правда: сучасна молодь живе по-іншому. Хтось навіть каже, що й кохати ми розівчились. Але це не зовсім так.

Ми справді те покоління людей, яке зустрічається, завершує стосунки, а потім може спокійно знову побудувати нові. Деякі з нас – взагалі не прагнуть пов'язати своє життя з іншою людиною. Такі вже реалії.

Але кохати ми вміємо. По-справжньому та щиро. Просто стали вибагливішими, ніж тодішня молодь. А тоді у наших бабусь та дідусів жодної хвилини на це не було. Бо часи були зовсім інші. Треба було думати, як би грошей заробити. Та й можливостей, як у нас, у них не було.

Мабуть, тому люди й більше цінували силу кохання. Силу, яку несе в собі союз чоловіка та жінки. Союз, у якому буде значно простіше справлятись із усіма життєвими труднощами. Удвох. 

ІА "Вголос": НОВИНИ