Мукачево-2

Або ж як Любомир Буняк у боротьбі за збереження своєї влади вдаєтьсяся до беззаконня та послуг провокаторів.

***
Всупереч численним заявам про те, що міський голова Львова Любомир Буняк не чинитиме опору діяльності ініціативній групі по проведенню місцевого референдуму і навіть зацікавлений у його проведенні тим не менше з моменту її реєстрації вся діяльність міського голови і його апарату спрямована на дискредитацію організаторів референдуму і недопущення його проведення.

Спочатку основним об’єктом нападок та інсинуацій зі сторони влади був керівник партії, яка й зініціювала проведення референдуму – Роман Козак. На шпальтах газети “Ратуша” він звинувачувався мало що не у всіх смертних гріхах. Колишній представник фракції “Соціальна справедливість” Львівської обласної ради Андрій Чорновіл терміново зорганізував “переворот” у партії і заявив про те, що партія не причетна до проведення місцевого референдуму щодо недовіри міському голові. В результаті Р. Козак змушений був заявити про те, що усувається від активної діяльності по проведенню місцевого референдуму.
Коли ж всупереч очікуванням міської влади до вимог ініціативної групи приєдналися освітяни, профспілки, перевізники, студенти міський голова звинуватив їх у зв’язку з деструктивними силами і пославшись на порушення термінів повідомлення про збори громадян України відмовився реєструвати ініціативну групу освітян. У рішенні судді Галицького суду Олексієнко М. Ю., яка розглядала скаргу освітян на дії міського голови зазначається, що ”суд приходить до висновку що одержання міським головою Львова Л.Буняком документів ініціативної групи 05 травня 2004 року, що є менше на два дні встановленого строку, не може бути безумовною підставою відмови у реєстрації ініціативної групи місцевого референдуму, оскільки така підстава не випливає з вимог ч. 4 ст. 17 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Однак, у реєстрації ініціативної групи суддя таки відмовила посилаючись на порушення ч. 8 ст. 16 Закону згідно з якою “в списку членів ініціативної групи не зазначені повні відомості про те, ким і коли видані такі документи”.
Поряд з тим, що суддя Олексієнко М.Ю. береться розглядати питання яке не було предметом спору сторін (йшлося про терміни попередження про проведення зборів громадян) вона відмовляє у реєстрації ініціативної групи посилаючись на невідповідність поданих на реєстрацію документів ст. 16 (Утворення ініціативних груп) Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, яка містить лише перелік документів, необхідних для реєстрації ініціативної групи і нічого не говорить про те, що вони повинні містити відомості про те ким і коли видані дані документи. Така довільна трактовка Закону викликає по-меншій мірі здивування. А тому й не дивно, що позивач А.Соколов має намір оскаржувати дане рішення у суді вищої інстанції.
Одночасно міська влада постійно і систематично сама вдається до порушень Закону, які чомусь залишаються непоміченими зі сторони органів нагляду за дотриманням законнності. Так 15.06. 2004 р. на ім’я міського голови Львова поступає заява від ініціативної групи з проханням призначити посадову особу уповноважену засвідчити зібрані ініціативною групою підписи про проведення місцевого референдуму. Як виявляється ще 17.05.2004 року Розпорядженням міського голови № 309-к “Про призначення відповідального за проведення референдуму” такою особою призначено начальника управління “Адміністрація міського голови” Панюцу С. М. Однак, коли 17 червня 2004 р. до вищевказаного чиновника ініціативна група звернулась, щоб засвідчити зібрані підписи він відмовився це зробити мотивуючи свою відмову закінченням терміну передбаченого для збору підписів. Чиновник пояснював, що у Розпорядженні міського голови № 304 від 14. 05. 2004 року “Про реєстрацію ініціативної групи з місцевого референдуму” у п. 3. йдеться про те. щоб “встановити строк збирання підписів громадян України під вимогою про проведення місцевого референдуму до 17 червня 2004 року”, а отже термін завірення підписів, а відтак і його повноважень закінчився 16 червня 2004 р. Між тим у ст. 18 Закону “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” зазначається, що збір підписів здійснюється з дня одержання свідоцтва про реєстрацію ініціативної групи (тобто 17 травня 2004 р.), а ”загальний термін збирання підписів з питання про проведення місцевого референдуму не повинен перевищувати одного місяця” (тобто до 17 червня 2004 року включно).
Про це порушення закону ініціативна група 18 червня 2004 р. склала відповідний Акт, який передала міському голові, а також поінформувала прокурора міста, подала позовну скаргу на неправомірну діяльність посадової особи органу місцевого самоврядування до Галицького місцевого суду. Заява на ім’я прокурора міста про порушення закону посадовими особами так і залишилася досі без реагування!
Наступного ж дня керуючий справами виконкому О.Кузан на прес-конференції, коментуючи факт відмови в засвідченні підписних листів, заявив журналістам, що розпорядженням міського голови він призначений відповідальним за прийом підписних листів і що готовий це зробити до суботи 19 червня. Таким чином ініціативна група виявилась перед дилемою чи здавати, не завірені відповідно до вимог закону, підписні листи О.Кузану чи чекати рішення суду з цього приводу. Маючи вже гіркий досвід рішення суду стосовно реєстрації ініціативної групи освітян і розуміючи, що у разі відмови у передачі підписних листів ініціативна група буде звинувачена просто у їх відсутності – було прийняте рішення передати підписні листи не завіреними.
У складеному ініціативною групою 19 червня 2004 р. підсумковому протоколі йшлося про передачу О.Кузану 5578 підписних листів із загальною кількістю підписів 63113. Між тим отриманий пізно вночі 19 червня 2004 року Акт прийому-передачі підписних листів на підтримку вимоги про проведення місцевого референдуму фіксував вже 5506 підписних листів із загальною кількістю підписів 66444. Спостережливий О.Кузан у складеному Акті справедливо зазначав, що “підписи членів ініціативної групи, які засвідчують правильність відомостей, до кожного з підписних листів не засвідчені посадовою особою, спеціально призначеною для цього міським головою м. Львова”. Куди ж поділося 72 підписні листи і звідкіля взялося ще 3331 підписів у Акті не вказано.
Після передачі підписних листів згідно з ст. 20 Закону “Голова місцевої Ради… протягом 15 днів від дня надходження відповідних документів організує проведення вибіркової або повної перевірки вірогідності надісланих документів та проведення підбиття підсумків збирання підписів за участю представників усіх ініціативних груп місцевого референдуму з даного питання, про що складається Акт.”
Між тим уже через три дні (включаючи суботу та неділю) після здачі підписних листів 22 червня о 7 ранку(!) представники виконавчих органів Львівської міської ради складають Акт про те, що із 5506 підписних листів 4583 є такими, що заповнені одним почерком. Загальна сума підписів у цих підписних листах, за їх підрахунками, становить – 54922. Особливо цікавим у цьому документі є те, що при його складанні виявилося лише 2 з 22 членів ініціативної групи, які напередодні завітали до міської ради нібито у своїх бізнесових справах. Всіх інших членів ініціативної групи для засвідчення складеного Акту відшукати не вдалося (очевидно в цьому і не було необхідності). В який спосіб за такий короткий час “шерлокам холмсам” з міської ради вдалося встановити, що підписні листи заповнені одним почерком залишається службовою таємницею.
Що ж стосується визнання підписів недійсними то у Законі з цього приводу міститься дві чіткі норми: 1) “Якщо у підписних листах виявлено два або більше підписів одного громадянина, його підписи не враховуються”(ст. 20) і 2) “за відсутності у громадянина документу, що посвідчує особу” (ст. 18). Тобто у Законі мова йде лише про процедуру неврахування підписів, а не підписних листів!
Відносно порядку заповнення підписних листів то у Законі сказано наступне: “Громадянин України, який підтримує вимогу про проведення референдуму, ставить свій підпис на підписному листі, зазначаючи при цьому своє прізвище, ім’я та по-батькові, дату підписання. Член ініціативної групи зазначає у підписному листі згідно з документами громадянина дату його народження та місце постійного проживання”. Вказівок про те, що підписні листи, які заповнені рукою члена ініціативної групи вважаються недійсними, як це трактують чиновники міської влади, у Законі взагалі немає!
Прийняті й оформлені по Акту підписні листи зі всіма зауваженнями виносяться на розгляд депутатів міської Ради, які після розгляду їх у комісіях повинні підготувати відповідну пропозицію, яка у місячний строк приймається сесією. Однак, уже 24 червня 2004 року за наполяганням міського голови, без належного вивчення і аналізу, дане питання виноситься на розгляд сесії міської ради. Поспішність міських чиновників та міського голови зрозуміла. Вони розраховували на те, що саме депутати міської ради, не достатньо розібравшись у суті питання, керуючись політичними та іншими інтересами на основі складеного представниками виконавчих органів Акту відхилять пропозицію про проведення місцевого референдуму і таким чином візьмуть на себе відповідальність за його зрив. В такий спосіб міський голова вийшов би сухим з води – бачте я був за проведення референдуму, але його не підтримали депутати – з них і львів’яни питайте.
І знову ж 23 червня 2004 року напередодні сесії міської Ради члени ініціативної групи звернулися з клопотанням до прокурора міста, щоб він вніс протест на розгляд даного питання сесією міської Ради до остаточного вирішення у суді справ, які стосуються суті даного питання. Реакції традиційно жодної. І лише роз’яснювальна робота ініціативної групи з депутатським корпусом міста дала можливість не приймати остаточне рішення стосовно місцевого референдуму, а лише прийняти дану інформацію до відома.
Того ж дня, розуміючи, що переконати депутатів міської ради прийняти необхідне для міського голови рішення буде неможливо, він видає розпорядження про скасування реєстрації ініціативної групи з проведення місцевого референдуму. Таким чином гра у демократичну владу в демократичному П’ємонті закінчилася - маски зірвано, наміри оголені. “Сильна і чесна влада” черговий раз довела своє повне моральне банкрутство. Прикро, що робилося це в тому числі й при потуранні зі сторони місцевих структур блоку “Наша Україна”.
Незалежно від того як остаточно вирішиться дане питання – громада Львова отримала моральну перемогу над безсилою і брехливою владою, тими політиками, які обслуговуючи її, згадують про “маленьких львів’ян” лише для реалізації своїх партійних амбіцій.

P.S. Розпорядження міського голови про скасування реєстрації ініціативної групи по проведенню місцевого референдуму не відповідає Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” оскільки згідно ст. 17 (Реєстрація ініціативних груп) даного Закону голова місцевої Ради у 10-денний строк після подачі на реєстрацію документів здійснює їх перевірку і “у разі відповідності поданих документів вимогам цього Закону… реєструє ініціативну групу, після чого у триденний строк видає ініціативній групі місцевого референдуму свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи”… В такий спосіб міський голова легалізує діяльність ініціативної групи сформованої на основі зборів громадян або відмовляє їй у цьому. Про час, місце і мету зборів ініціатори місцевого референдуму, відповідно до вимог закону, попереджали міського голову заздалегідь і запрошували прислати на них свого повноважного представника. Збори відбувалися гласно і відкрито, за участю представників ЗМІ, громадських організацій, депутатів, працівників правоохоронних органів. Про жодні порушення при проведенні зборів, які могли б поставити під сумнів доцільність і законність реєстрації ініціативної групи не йшлося, скарг не поступало. Факт видачі свідоцтва ініціативній групі по проведенню місцевого референдуму, посвідчень її членам незважаючи на відомості про порушення, які нібито мали місце при проведенні зборів громадян (викладені у газеті міської Ради “Ратуша”) свідчить, що вони не вплинули на рішення міського голови стосовно реєстрації ініціативної групи. Надто вже смішними і надуманими виглядали вони тоді. Про це свідчить і Розпорядження міського Голови Львова “Про реєстрацію ініціативної групи з місцевого референдуму” видане ним 14.05.2004 року тобто по закінченню строку відведеного законом на перевірку поданих документів. Розпорядження яке (зверніть увагу!) не було оскаржене прокурором! Якщо б рішення про відмову у реєстрацію ініціативної групи по проведенню місцевого референдуму міський голова видав би до зазначеного у Законі строку було б предметом оскарження в суді на етапі реєстрації ініціативної групи, а не після закінчення збору підписів, необхідних для проведення місцевого референдуму. Відповідно до ст. 19 Закону голова місцевої ради може прийняти рішення про припинення діяльності ініціативної групи “якщо порушення допущені під час збирання підписів для проведення місцевого референдуму”… Однак, коли документи від ініціативної групи прийняті по Акту місцевою радою остаточне рішення по суті питання повноважна приймати лише міська Рада. Сподіваюсь, що міські депутати зможуть відстояти власні порушені права і права громади, яка їх обирала, надіюсь, що прокурор та суд стануть на стороні закону, а не обслуговуватимуть інтереси безпринципної влади! Пам’ятаймо, що наша Україна починається з нашого міста!

Стефан Козак – член ініціативної групи,
голова громадської організації “Скнилівська трагедія”.

ІА "Вголос": НОВИНИ