Матеріали «круглого столу» політиків та експертів. Львів, 9 грудня 2008 року. Доповідач –голова Львівської обласної державної адміністрації Микола Кміть.


Микола Кміть: Дякую за запрошення. Вибачте, що не міг прийти раніше. Мені цікаво з вами зустрітися. Я пропоную поговорити про теорію обмежень. Відразу зазначу, що у світі немає панацеї від усього, але серед тих речей, якими я колись займався і які в бізнесі були найефективнішими, є теорія обмежень і вважаю, що її можна порекомендувати навіть найближчим людям для вивчення. Зокрема, моя донька спеціально декілька разів їздила в Голландію на навчання цій теорії.

Чим ця теорія цікава? Тим, що повністю прошиває життя людини. Це не є програма тільки для бізнесу. Вона помагає у спілкуванні з дружиною, дітьми, у вирішенні складних проблем. Але теорія обмежень не має права на життя, коли немає колективу. Я вважаю, що вона може успішно впроваджуватися лише там, де є команда. Наприклад, коли Андрій Іванович Садовий звернувся десь півроку назад до мене з питанням, як покращити діяльність міської ради, я його познайомив з декількома консультантами, але він мене спитав про теорію обмежень. А я йому відповів, що доки у міській раді не буде потужного колективу, то це просто викинуті гроші. Я написав певну працю щодо партій, хоча я безпартійний. Якщо на тій основі побудувати партійні відносини, то буде надпотужна організація. Я показав свої міркування Крілю. Він зацікавився, але не більше. А я не можу нав’язувати партійним лідерам якісь зміни. Тобто, якщо на такій основі побудувати політичну партію, то це буде надпотужна організація. Я говорю про людські відносини і мотивацію, а не про фінансування. Фінансування або є, або його немає. Люди можуть певний час працювати і безкоштовно. Бо якщо говорити про теорію обмежень, то колектив – основа. Суть теорії в налагодженні відносин між керівництвом і підлеглими, зрозуміла структура кар’єрного росту, зрозумілі відносини, відсутність певних речей, наприклад, палкової дисципліни, коли підлеглі не можуть говорити правду. Бо вам ніхто нічого не говорить, усі вас бояться, а самі ви нічого не зробите. Коли ж відносини прозорі, демократичні, тоді можна щось робити.

Тепер щодо самої теорії обмежень. Її вивів фізик Ілля Холколород – єврей, який народився у США. Його офіси є у США, Ізраїлі і Голландії. Я з ним познайомився, коли він приїхав з лекціями в Україну. Він виступав у Києві всього 3 години. Приїхало багато людей з Прибалтики, з Москви, з усього СНД практично. Бо він нікуди, крім України, не поїхав. Він виступив досить твердо. Українці, як завжди, „порвали” його. Мовляв, хто такий і чого сюди приїхав? Він був цим шокований. Сказав, що йому весь світ аплодує, а ми кажемо, що він ніякий. І тому вирішив залишитися тут і доказати, що може успішно робити проекти.

Ми (компанія IDS – ред.) були однією з 10-ти компаній, що подали свої пропозиції для співпраці. Дечого добилися. У бізнесі його бачення звучить досить привабливо. Є у нього така формула: «Сьогоднішній оборот за 4 роки я роблю вашим чистим прибутком». І він цього добивається. Ще не було випадку, щоб він цього не добився. Звичайно, є винятки. Наприклад, В „водяному холдингу”, де я тоді працював, неможливо зробити це, бо не вистачало фізично українського населення, щоб випити стільки води. Але насправді прибутковість збільшити можна значно. Ми з ним добилися різких зрушень прибутковості. І не так важливо, мабуть , сама прибутковість як запровадити в організації стратогенне мислення. Що це означає? Це концентрація зусиль, грошей на вирішення якихось складних проблем. Для бізнесу це дуже просто. Хто перший це зробить, той буде лідерами на ринку. Це складно, важко, але… Найкраще це робити в поліграфії. Там уже все пройдено, нічого нового розробляти не треба, просто бери і працюй.

Я почав експериментувати на відносинах між людьми. Головна проблема у відносинах між людьми – це конфлікти. А теорія обмежень є якраз для того, щоб вирішувати любі конфліктні ситуації. Там є спеціальна методика. Тобі дають товстий зошит і ти повинен його весь списати конфліктами. Наприклад, пишеш з одного боку «Дружина не хоче ходити в магазин», а з другого «В магазин треба ходити, бо треба купити їжу» І дається п’ять хвилин на вирішення цього конфлікту. Малюєш „хмарки” і стрілочками показуєш взаємозалежності і шляхи виходу з проблемної ситуації. Якщо такий зошит списати, то ти автоматично починаєш вирішувати ці конфлікти. Мені відразу не вистачило ні часу, ні мужності списати цей зошит. Але, володіючи методикою, у складних ситуація застосовую її.

Як це можна застосувати у державній службі? Я почав з лісового господарства. Лісовики зробили потужну справу і якщо вони це застосують у лісовому господарстві Львівщини, то це буде прорив. Почали робити проект. Але те, що я побачив 2 тижні тому в проектних пропозиціях Дейнеки, мене, звичайно, трохи прибило. Бо вони, як кажуть, їхали-їхали і приїхали. Все розробили правильно, а проектні пропозиції суперечать тому, що розроблено. Тому я надіюся, що пропозиції будуть змінені. Я вас усіх запрошую на представлення проекту, коли вони його проводитимуть. Вони десь після нового року хочуть зробити публічний фінал і, таким чином, відсікти неможливість не робити цього. Бо усі побачать план, який треба робити і лісовикам вже якось не випадатиме не робити цього. Завдання для лісового господарства було дуже просте: Яким чином збільшити залісненість і довести рівень лісів Львівської області до рівня Австрії чи Швейцарії. Вони це зробили десь за 8 сесій. На доволі високому рівні. Я був здивований рівнем освіти і взагалі рівнем культури спілкування. Десь вже на 3 сесії вони повністю проникли ся і працювали без додаткових спонукань.

Танчин: В даному випадку під сесією розуміються загальні збори учасників?

Кміть: Так. Набирається група з 20-30 зацікавлених осіб. У нашому випадку це були Бочарський від комунальних лісів і Дейнека як керівник державного лісового господарства, і курівники районних структур.

Яка головна ідея теорії обмежень? Це концентрація над проблемою. Що говорить фізик Колдрат? Він каже, що є одна найважливіша проблема, розв’язання якої дає найбільший поштовх у розв’язанні будь-якої проблеми. Це т. зв.. „правило труби”: труба в якомусь місці має найменший діаметр, і скільки би ми не розширювали діаметр в іншому місці, більше води під одним тиском не протече. Тобто, якщо система хоче розширити вузьке місце, але неправильно його визначить і скерує не туди кошти і ресурси, результату на виході не буде. Це банально просто. Як кажуть, є 20% причин, які вирішують 80% проблем. Є ціла стратагема, як визначити головну проблему. Збирається коло людей в одній темі і говорять про всі небажані явища у певній сфері. Потім іде кілька правил, що є небажаними явищами, тобто, не все з того, що написано, є явищем. Треба це чітко профільтрувати. Коли це профільтровується, як правило, залишається 4-5 проблем. Потім через ці „хмари” вирішується корінна проблема. Це роботи годин на 12-15 (3-4 сесії). Коли визначається корінна проблема, треба всі ресурси і кошти скеровувати на її розв’язання. І її розв’язання дає ефект.

Що можна зробити на державній посаді, щоб покращити добробут громадян. Ця проблематика лежить у реформі місцевого самоврядування. Та система державного устрою, яка у нас є зараз, є найбільшим гальмом у розвитку суспільства. Можете мені повірити на слово, можете не повірити. Я пройшов усі пункти, тому що для мене було важливо визначити, на що тратити свою енергію. Я відразу після того подзвонив Роману Безсмертному. Зараз цією проблемою займається наш земляк Куйбіда. Уся держава навколо цього крутиться. Президент не раз про це говорив. Всі про це говорять – ніхто нічого не робить. Я недавно приїхав з Малопольського воєводства Республіки Польща. Там стали помітними зміни на краще саме коли зробили реформу місцевого самоврядування. Вдруге покращало, коли вони вступили в Євросоюз. Але це вже зовнішній чинник. Ми розуміємо, що Львівщина за 17 років отримала 1 млрд. інвестицій. А полякам просто так ЄС дає 3 млрд євро на рік, щоб вони освоювали, крім інвестицій. Їхня задача – розподілити на території ці кошти і зробити щось добре для людей. В цьому різниця.

Отже, вирішення проблем місцевого самоврядування є ключовою проблемою. Яким чином вона може бути вирішена? Я вважаю, що є два варіанти.

Ми можемо повернутися до російського варіанту, коли сконцентровується влада в руках Президента по вертикалі. Або ми можемо піти іншим шляхом – яким ми йдемо – це більше розширення місцевого самоврядування через розширення функцій і збирання податків через місцеву поліцію і так далі. І тоді, там, де є хороший мер і міська рада, там житимуть краще, де гірші – там житимуть гірше. А люди це бачать і відповідно намагаються на наступних виборах якось врегулювати. Зараз є певне вирівнювання і воно нівелює особливість мера чи сільського голови, бо за існуючого стану речей він нічого не може зробити.

Куди нам іти – це вирішувати чи конституційній більшості, чи референдумом – я не знаю. Але який би ми шлях не обрали, важливо зрушитися з нинішньої найгіршої середини. В бізнесі, в маркетингу є таке поняття як цінове позиціонування. Найкраще заробляють компанії, які мають найдешевший товар і найдорожчий. Ті ж, що знаходяться посередині, є завжди невдахами. Ті що посередині у довшій перспективі завжди банкрутують, переходять із рук в руки. Є в Манхеттені такий гуру відомий, він чітко взяв позицію цього позиціонування за 10 років і показав, що всі, хто знаходяться без диференціації, без відмінностей в ціні – всі банкрути. Так само в управлінні державному. Коли ми зараз знаходимось ні при жорсткій президентській вертикалі, ні при жорстких нагромадженнях на громадах, ми знаходимось в найгіршій ситуації. Я зрозумів, що насправді мій вплив на це мінімальний, звичайно, я беру в цьому участь, я вже декілька разів зустрічався з Куйбідою і говорив наскільки те, що він зараз пропонує, є неправильним. Він каже „Шановні, зберіть громади, проведіть референдум і поясніть їм, щоб вони об’єдналися”. Я кажу: „А давайте ми ще зберемо депутатів Львівської облради і Франківської і скажемо, щоб Франківську закрили. Або навіщо у Львові Брюховичі, наприклад? Це непотрібні державні витрати!” Тобто м’яко це зробити неможливо. Це можна зробити тільки жорстко, це дуже важкий шлях. Прикладом ще є Президент Литви, який цього року в нас був. Він розповів, що серед 3 прибалтійських республік Латвія та Естонія зробили цю реформу, а Литва - ні. Як він сказав, „У двох вистачило розуму, а нам ні”. Зробити важко, тому що люди проти, величезний опір.

Що таке краще, що таке гірше? Врешті-решт все зводиться до ефективності використання коштів. Тобто наша гривна конвертована в долар, при певній системі може використовуватися ефективніше. Вся ця комедія, про яку ми говоримо, врешті-решт зводиться до того, чи одна вкладена державна гривна дає ефект чи ні. Зараз важко збираючи податки у підприємців, громадян, їх просто відправляють в Київ, а тому громада не зацікавлена у зборі податків. Мер Садовий навіть висунув свою теорію на якихось слуханнях в Києві. Він сказав: „дайте нам 50% податків на прибуток і ми зберемо більше. Тобто тих 50, які лишаться, в абсолютних цифрах становитимуть більшу суму. Ви все одно отримаєте стільки ж грошей, але ми матимемо більше, бо будемо зацікавлені їх збирати. Адже дійсно громада не зацікавлена збирати податки. Перше питання підприємців: а куди ті гроші пішли, чи їх хтось вкрав? І відповіді жоден мер не може дати. Мотиваційний принцип вбитий повністю, бо не факт, що з Києва їх спрямують на якісь потреби місцеві. Яка система може забезпечити найбільш ефективне використання державних коштів? Хто краще знає, що може покращити життя громадян? Ті люди, які живуть тут чи ті, які сидять в Києві? Мабуть відповідь не є проста. Є національні проблеми, які пов’язані з кордоном, з армією – там державна функція, що держава має забезпечити оборону, якісь зовнішні функції, їх треба сконцентрувати і ось на це є кошти. А проблеми, які вирішує місцева громада, повинні міститися на рівні місцевої громади.

При тому я вважаю, що освіта концентровано має бути зібрана в Києві. Медицина – не факт. А освіта повинна бути централізована, тому що, я наприклад вчора слухав Львівські бюджетні слухання з освіти – якщо піти таким шляхом, яким ми йшли досі, якщо роздати на кожного учня гроші місцевим громадам, то вийде, що жодна громада не зможе побудувати школу. Грошей мало на одного учня. У нас в освіті навантаження на одного вчителя у два рази менше, ніж в Росії, в два з половиною – ніж у Польщі. Бо якщо у Львові вчитель є перевантажений учнями, то десь в селі він часто має по 5-6 учнів. Але село каже, що ми таки школу побудуємо... Тому освітні програми мають вирішуватися згори, бо освіта залежить від якісних викладачів, а якісним викладачам треба платити добрі гроші. Тому такі речі треба вирішувати хоча б на обласному рівні або в Києві. Вирішили, якщо облрада підтримає мене, що у Львові наступного року ми можемо закінчити 5 шкіл. Цього року ми, здається, здали 3 школи. Цього року було більше грошей на це виділено, але ми розмазали ці гроші тоненьким шаром. От дайте ще 500 тисяч, щоб ті будівельники хоча б щось побудували. Ну що це за вирішення питання? Побудували на півмільйона, а вкрали цегли тисяч на 300. У Бориславі побудували школу – 90% готовності, а учнів немає. Нема кому вчитися. Хто будував, навіщо будували? Зараз треба думати, що з тим робити – може якісь офіси там розмістити? І таких прикладів дуже багато, тому концентрація коштів дуже важлива. Концентрація коштів є похідною від ефективності, і система державна має бути такою, щоб найефективніше використовувати кошти.

Для мене є дивною така ситуація – не знаю наскільки я правий – пам’ятаєте, коли Єхануров був прем’єр-міністром і у нас була якась криза, що його не призначали на постійно, і ріст економіки був шалений. Тоді казали, що чим більше у нас немає уряду, чим більша політична криза, тим краще розвивається економіка. Звідси можна вивести теорію, що не заважайте бізнесу і він сам все зробить. Завжди в Україні так – уряд не працює, а економіка росте. Насправді всі світові теорії кажуть, що якщо є політична криза, то економіка має „навернутися”. Так було завжди і всюди. А тут в Україні нонсенс такий. Україна виводить якусь свою теорію. Відколи я попав на цю посаду, то десь на третій тиждень зрозумів певні речі. До чого вони зводяться? Що тіньова економіка в Україні надзвичайно потужна, я не беруся судити наскільки – вона плаваюча, 50%, 80 чи 30 – неважливо – але роль тіньової економіки в розвитку економіки України дуже велика. Вона є саме така, що, ті гроші, які збираються і не платяться в податки, вони ефективно інвестуються. Люди ж не набивають собі кишені, вони заробили гривну і вкладають її, але не вкладають через комісії, системи, а вкладають ефективно – магазин, кафе, бар, офіс побудували. Тобто інвестування самими підприємцями через несплачені податки є більш ефективними. Як правило, вони доводять це до кінця – через кредити, інвестиції, ще щось. Так от саме тому, що той відсоток тіньової економіки в Україні був досить великим, тому її економіка піднімалася в час політичної кризи і послаблення влади. Відбувалося відкриття нових точок – а оскільки немає повністю „чорної” економіки, вона є „сіра” – тому частина податків все таки платиться. Валовий прибуток, як правило, показують, тобто торгові показники є, а податки занижують. Ми бачимо, що в кризі Україна все одно розвивається. Чому? Тому що та частина економіки, яка в тіні, ефективно інвестує кошти. Якщо би в цей момент на 100% „обілити” нашу економіку, вона би насправді запрацювала за світовими законами. Криза політична – занепад економічний. Ця залежність би зберігалася. Україна ж є винятком по одній лише причині: бо в нас є надзвичайно неефективне використання державних коштів.

Ті важкі гроші, які збирає бізнес на місцях, ідуть вверх, там розподіляються. При тому, що уряд міняється щороку. І що виходить? Один міністр вирішив інвестувати туди, виготовили документацію – на неї пішло багато грошей, провели якісь зібрання, витратили гроші, заложили фундамент, а потім приходить інший і говорить, що все неправильно і ми не будемо туди інвестувати. І виходить, що гроші пішли, а ефективність – ніяка. Я не кажу, що так є стовідсотково, але ви самі знаєте, що так буває дуже часто, особливо, коли грошей не вистачає. Чим менше в державі грошей, тим чіткіше видно ефективність використання. Держава, яка має мало грошей, повинна якнайефективніше їх використовувати. Боротися за ефективність вкладів можна: стабільним урядом – хоча б на 5 років, щоб він ту програму виконував. Я якось з Павленком зустрічався, міністром молоді і спорту, і питав, які в нього враження після другого приходу. Він сказав, що вражений одним – коли його не було, то його програми продовжували, він сказав, що був шокований. Тобто його найбільше вразило те, що не пропали кошти. Але це виняток, який вражає як подвиг. Правда, тут криється головне питання – яким чином це змінити? Звісно, вся держава повинна розуміти, що концентрація і використання тих коштів, які ми збираємо – власних, особистих – а тим більше тих, які ми запозичуємо, повинна бути найбільш ефективною. Треба робити щось одне. Не завжди суспільство це розуміє. Наприклад, коли я вчора на слуханнях щодо освіти сказав, що замість 13 шкіл, які треба здати, ми зробимо цього року 5, але повністю, то у залі було невдоволення – всі питали про територію – чому не в моєму селі школу будуть закінчувати? Але ситуація є така: або ми зробимо 5 шкіл і діти будуть нормально вчитися, або ми не закінчимо жодної. Те саме й у бізнесі – концентрація завжди дає найбільший ефект. „Розмазування” ресурсів ніколи не давало ніякого ефекту.

Беремо другу крайність, наприклад російську державну владу. Там є концентрація, але вона вертикальна, „згори – донизу”. Тут є ризик „промахнутися”, якщо територія далеко, по ній можна „промазати”. Хтось вирішив наприклад, що треба вкладати інвестиції в Байкало-Амурську магістраль, а потім всі 20 років кажуть, що це було неправильно. Але зробили вже. Якби ті мільярди інвестували в інший проект, вони дали б більший ефект. Але все одно зробили! Якби будували Байкало-Амурську магістраль нашими методами, то її б не закінчили ніколи, гроші були б виділені на цей шматок і взагалі би пропали. Те саме, беремо, наприклад, наш стадіон. Актуальна тема. Я вже говорив, що скільки би у нас було мерів, стільки б було різних підрядників для будівництва стадіону. Я не погоджуюсь, хто зараз підрядник, на погоджуюсь, чому взагалі там стадіон будують. Але це моє особисте. Так сталося, що будувати стадіон має міська влада Львова, а Андрій Садовий є керівником, тому всі мусять сконцентруватися і побудувати той єдиний стадіон, який він бачить і з тим підрядником, якого він визначив. І більше ні про що не думати. Якщо ми не сконцентруємось, то стадіон не буде побудовано. Все інше невигідно нікому. А догадки – хто на цьому заробив, кому це вигідно, чому саме цей підрядник – вони завжди є і вони завжди будуть при будь-якому мерові, і за будь-якого підрядника, але стадіону може не бути. Тому, якщо громада, в основному міська рада, на цій проблемі не сконцентруються, то нічого не буде. Це теорія обмежень в дії.

От яку вибрати контрольну функцію? Бо це насправді контрольна функція побудови будь-якого об’єкту, здачі будь-якої справи. Є там такий цікавий розділ в теорії обмежень, який називається „Project managment”. Правильне використання „Прожект менеджменту” за теорією обмежень вам гарантує чіткий термін виконання завдання. Написано 31, значить буде 31. а якщо не буде, то всі про це будуть знати ще за рік. Я говорив про це Андрію Івановичу, він про це знає, я побачив сьогодні навіть у нього в бібліотеці книжку. Але йому в тому потрібна підтримка. Я бачу, що він не розуміє, він настрашений і йому зараз не до якихось теорій. Це проста і практична справа, там нічого складного немає. Звісно, повинна бути абсолютна відверта прозора інформація з точки зору термінів, ресурсів і всього, але вона дає можливість прозорості для депутатського корпусу. Якщо ви всі знаєте, що це таке, то ви можете кожні 10 днів бачити стан підготовки такого об’єкту.

Танчин: Я бачу, що, про що б ми не говорили, завжди в кінцевому підсумку розмова звертає на тему місцевого самоврядування, або починаємо говорити про стадіон.




Кміть: Що львів’яни можуть зробити, щоб змінити в якусь сторону місцеве самоврядування? Дивіться, який зараз дисонанс: суспільство каже, що потрібна тверда влада (60-70% за дослідженнями). А всі державні мужі кажуть, що йдемо ми не туди. А знаєте чому? Тому що суспільство незадоволене тим, що є, і хоче порядку. І вважає, що порядок саме такий. Суспільство незадоволене темпами змін навколишнього середовища. А якщо відбувається неефективне використання коштів – це і пенсії нижчі. Чим ті гроші, що закопані у фундамент кращі від тих, що йдуть на підвищення рівня споживання? Нічим. Один з економістів сказав як можна правильно використати кошти у бізнесі: «Ти 50% видатків просто не дай. І через півроку помітиш, що нічого не сталося. А 50% грошей зекономлено». Але у нашого голови адміністрації немає таких повноважень. А міська рада може це зробити. 50 % коштів відкласти в сторону. Такий простий, банальний метод.

Теорія обмежень не працює, коли бос не згідний на це або засновник. Найбільша помилка бізнесу, коли нею починають займатися гендиректори без відома засновників компаній. Тоді все валиться на третій день. Так робити не можна. Це не спрацює. Починати треба з засновників. Якщо засновники або керівники з цим не згідні – це працювати не буде. Цим повинні пройнятися ті, хто приймає головні рішення. Це аксіома.

Ненормальна нація – японці. Вони ніби прилетіли з космосу. Я два роки назад був в Японії. Було цікаво. Ми питали японців де їхня мафія. Вони кажуть, що їхня мафія – це дорожники. А суть її в тому, що гарантію дають на 400 років. Я ще перепитав: може, на сорок? Ні, В Японії гарантія на дорогу – 400 років. Приватні компанії дають. І вони вимагають будувати ці дороги вже й там де не треба. Будують, наприклад, в місцях, куди машина заїжджає 2 ради в рік. От такі там проблема.

І коли Конорс поїхав в Японію і йому описали проблеми, пов’язані з тайфунами, землетрусами… От сталася біда, куди, за теорією обмежень, інвестувати кошти, щоб найшвидше відновити інфраструктуру тих островів. Він там пропрацював тиждень і написав їм десь 15 пунктів, які треба змінити в законодавстві, щоб все було зроблене. Він каже, що був здивований, бо японці все змінили за місяць. Прийняли ряд законів і все зробили. Каже, що такої нації у світі більше немає. Вони б’ються за ефективність. У нас, наприклад, повінь пройшла, і гроші вкладені. Я на РНБО доповідав про ефективність використання коштів. Нам дали 35 млн. на захисні дамби і ми виплатили 85 млн. людям. І тільки одне село – Горішнє в Стрийському чи Жидачівському районі, яке відмовилося від грошей. Сказали, що не треба грошей, а зробити так, щоб більше не затоплювало. Це свідомі люди. А що робить уряд? Популізм довів до того, що розум загубили. Ми взяли з тих 3 млрд. і бахнули людям. На перший погляд це добре. Людям треба помагати. Але ж хіба не ясно, що наступна повінь розмиє на на ще більшу суму? Якби в нашому уряді був прописаний алгоритм дії згідно теорії обмежень, то ми за той самий бюджет, який є, зробили би у 3 рази більше. Коли це починає працювати в компаніях – з’являються гроші. Бо прописаний алгоритм, чого робити не можна. Не можна інвестувати не у вузькі місця, бо така інвестиція ні до чого не призведе. Ніяких покращень не буде. А якщо ти одне розширив, то гроші залишаються. Тоді можна братися за наступне і т.д. Ефект тоді грандіозний. Але це дуже важко. Ти розумієш, що робити чогось не можна, а хочеться, бо завжди робили. Тут треба себе перебороти.

Ще в цьому всьому є одна велика справа: відділ кадрів повинен вмотивувати усіх працівників. Є два види мотивації: фінансовий і моральний. Це і виплата премій, і подарунки, бонуси, 13 зарплата. Виникає запитання – за що давати ці матеріальні блага? Теорія обмежень дає відповідь, що всю організацію можна прошити одним показником, тобто, всі отримують бонус за щось одне. А то у нас виходить, що директор отримує за те, що подобається засновникам, головбух – за те, що зекономить папір, водій – за те, що зекономить паливо, а торговий агент – за те, що всюди буде продукція, і тут, наприклад, виникає конфлікт. Теорія обмежень говорить, що не треба тратити гроші на дорогі ІТ-системи. Я сам мало не „влетів” в оплату мільйонного контракту з САПром. Я думав, що це буде панацеєю. Але там дійсно є програмне забезпечення, але значно простіше в користуванні. Воно показує 1 показник, від якого залежить успіх кожного працівника компанії. Це має велике значення, бо тоді всі люди зацікавлені в чомусь одному. В бізнесі, це, як правило, називається прохід – націнка, помножена на штуки. Тобто, кожна людина хоче, щоб більше штук пройшло з певною націнкою. Це все так побудовано і тоді дає найбільший ефект, тому що всі хочуть одним займатися. Немає конфліктів між водієм, який тратить бензин і торговим агентом. Водій отримує премію не за те, що зекономив бензин, а за те, що вчасно відвіз товар в точку. Це співзвучне з тим, що хоче торговий агент і директор з маркетингу.

Танчин: Я так зрозумів, що теорія обмежень безмежна, як і атом. Але справа в тому, що тут зібралися, в основному, не бізнесмени, тому можливо не все ми зрозуміли, хоча ясно, що головна проблема теорії обмежень є та, що теорія обмежень не стикується з практикою узгоджень, які існують в реальному житті і особливо в державній службі. Про це хотілося б також почути від вас трохи детальніше.

Кміть: Розумієте, ми не можемо змінити закон про місцеве самоврядування. Ну що я можу зробити? Я на РНБО доповідав, службові писав, Секретаріат підтримує, бо Безсмертни й є автором ..



Олександр Старовойт.: А ви знайомі з роботою Романа Петровича? Бо багато речей, які ви сказали. Якби Ви уважно прочитали його працю ви б зрозуміли.. Підніміть її, будь ласка, в адміністрації вона є. Те, що досить широко популяризувалося у 2005 році. Надзвичайно цікава річ.

Кміть: Повернімося назад. Я вже казав, що ми можемо піти тим шляхом, про який говорив Безсмертний, тобто, передача повноважень на місцях. Або піти шляхом жорсткого адміністрування центральної влади. Одне і друге дасть нам яскравий ефект, зробить значні покращення. Тому що це буде ефективніше використання коштів, які збирають з наших громадян. А те, що написав Роман Петрович, може бути більш чи менш якісне. Наприклад, в Європі визнали, що поляки зробили найкращу реформу на низовому рівні. Але у них не дуже добре все нагорі. У французів непогано нагорі, а нижче – гірше. Є американська теорія, в неї свої плюси і мінуси. Десь завжди є недостатки. Кожна теорія має свої плюси і мінуси. Але важливо не стояти, а піти в одну чи іншу сторону – залежно від цього буде ефект в ту чи іншу сторону. Я вважаю, що можна зробити щось на місці. Бюджетний кодекс, який приймається обласною і міською радами. І важливо в ньому сконцентруватися на найбільших проблемах по галузях – освіта, наприклад. І вирішити якусь корінну проблему освіти.

Володимир Квурт: Ваше ставлення до формового підходу розрахунків на культуру, освіту.

Кміть: Я би дав своїх 15 зауважень Пинзенику, що так робити не можна. Є закон про бюджет. Коли прийняли бюджетний кодекс, після того бардаку, який був, це було великим кроком вперед. Тоді це було найпроблемнішим місцем. Зараз бюджетний кодекс є найбільшим гальмом в розвитку держави. Львівщина найменш охоплена дитячими дошкільними закладами – 43% при плані 70%, а кошти дають на один заклад на рік вперед. Ті, які були на кінець минулого року нам наступний рік дадуть. Виходить, що Львівщина ніяк не може отримати гроші, щоб збільшити кількість дитсадків. Це абсолютний нонсенс. А ті, хто має їх багато, ще більше отримає. І кошти дають не на кількість учнів, які навчаються в школі, а на кількість проживаючих в тому місті.

Квурт: Ми теж не згодні з тим, що формовий підхід є надто жорсткий.

Кміть: Його треба просто міняти. Тобто, території повинні бути більше самостійними в економічному плані. Наприклад, надра. 10% оплати за надра треба залишити на місцях. Це би вирішило питання, наприклад, Львівського водоканалу. Було би 10% сплати за надра, за воду залишено на території і місто Стрий пропонував би воду Львову: „Купіть у нас ще!”. А Полтава каже, що у них викачали всю нафту і вони нічого з того не мають – усі мерседеси в Києві. Дніпропетровськ нас підтримав, Харків, Полтава. Я не те, що проти формової системи як такої. Я кажу, що її треба регулювати, або придумати щось більш сучасне.

Шведа: Мабуть, теорія обмежень є ефективною для управління бізнесом. А чи можна цю теорію застосувати для державного управління? Якщо так, то який є критерій ефективності застосування цієї теорії до системи державного управління.

Кміть: Є. От дивіться, цього року було 55 млн. було виділено цього року на інвестування в освіту. З них 32 – державним бюджетом, 27 – обласним. І можна подивитися, що ми за ці гроші зробили. Наступного року, нам дадуть максимум, я думаю, 40 млн. І ми побачимо, що ми зробимо на наступний рік.

Старовойт: Тобто у вас не якість знань буде критерієм, а коефіцієнт використання коштів?

Кміть: Павло Хобзей мені дав дуже красивий слайд. Там три лозунги, перший – якість знань. Це фізичний розвиток дитини і її розумовий розвиток. Якщо є здоров’я, можна здобувати знання. Що таке інвестиції на освіту? Це кількість якісних нових місць для учнів і вчителів. Питання – скільки ми таких створили?

Старовойт: Але освіта завжди оцінювалася за якістю знань, а охорона здоров’я – за якістю здоров’я.

Репліка: А сьогодні обладнання йде туди, де дають більший відкат. Ми ж усі в курсі.

Квурт: Я би хотів сказати наступне. Те, що відбувається у нас – це робота на забезпечення процесу. Те, на що звертає увагу Микола Іванович – це визначення цілі і робота на результат.

Кміть: Яке розв’язання цього питання. Загалом освіта на рік має, здається 400 млн. Я говорю тільки про частину бюджету освітнього, який називають інвестуванням. Я не говорю про зарплату, про премії, курси підвищення кваліфікації. Все інше працює на інше, воно не може вимірюватися кількістю зданих шкіл. Це все має інший бюджет. Ми зараз не можемо обговорити весь бюджет освіти. Я говорю лише про інвестиційну частину. Ми в області маємо 56 недобудованих шкіл за 16 років. А скільки випускників Львівщини добилися чогось геніального? І правильно, що ввели тестування. Я вважаю, що це було одне з найвужчих місць з точки зору прориву в освіті. Інше вузьке місце у вищій освіті – це різке скорочення кількості вузів, на які держава дає гроші. Здається, 20 млрд грн. було цього року. На наступний заплановано 30 млрд. Я пропонував президенту Ющенку і міністру освіти віддати тих 10 млрд. двадцятьом кращим ВНЗ. Тобто, по 500 млн на один ВНЗ. Він зможе за ці кошти зробити сучасні лабораторії, розвинути науку, підтягнути професуру. А якщо тих 10 млрд. знову „розмажуть” на всі 704 ВНЗ державної форми власності – вийде пшик. Такої кількості ніде немає. У нас є ще 205 приватних ВНЗ. Я, до речі, проти того, щоб їх закривали, Бо треба скорочувати не приватні вузи, бо це, як мінімум інвестиції, які хтось туди вкладає.

Репліка: Це ж по-суті є обман дітей. Вони отримують дипломи, непідтверджені знаннями.

Кміть: А треба видавати не державний диплом, а диплом конкретного ВНЗ. І тоді диплом Ставропігіону, наприклад, не буде користуватися попитом…

Нинішній міністр освіти це найправильніший міністр освіти з тих, які були. Але не з усім я згоден. У нас не приймають нижче 124 балів в жоден ВНЗ. І ці діти беруть ті ж 5 тис доларів, їдуть в Польщу чи в Чехію і там їх усіх приймають. І вони там тратять українські гроші і отримують польський, хороший чи поганий, диплом. От чого ми добилися. Усі українці хочуть мати якусь вищу освіту. У нас є статистика. Скільки наших дітей їде туди і там їх усіх приймають просто за гроші. А якби держава почала об’єднувати державні ВНЗ… Бо це державний ресурс, на який йдуть наші податки. Мііністр хоче, але тиск насправді величезний. У нас тільки у вугільної промисловості 25 чи 30 відомчих ВНЗ.

Андрій Мисик Я би хотів перевести дещо в іншу площину. Хочу нагадати тезу Миколи Івановича, що середні завжди програють. Усі наші виборці 17 років ходять навколо середини і не можуть знайти, куди йти. Я просто хочу сказати, що теорія бізнесу реально спрацьовує. Треба йти в якусь сторону. А ми топчемося на місці. Ми зараз говоримо про освіту. А що таке якість освіти? В Канаді, наприклад, школяр 12 років не загружений так, як наш. А яка у нас смертність дітей? У нас завдання, щоб усі поступили в вузи? А хто працювати буде? Де братимемо робітників?

Юрій Шведа: А чи можливо, застосовуючи ці підходи і такі технократичні підходи до управління, виокремити територію певним чином від тої ситуації, яка є в державі в цілому? Тобто, бути автономним, незалежним і застосовувати ці підходи, незважаючи на ту ситуацію, яка є в державі. І чи можна говорити про чисте державне управління технократичного характеру без політичних впливів?

Ірина Марушкіна: І в продовження думки Шведи. Ви зазначали, що застосування теорії обмежень неможливе без створення команди однодумців.Чи вдалося вам сформувати свою команду однодумців у Львівській ОДА?

Кміть: В мене заступники є тільки 2 місяці. За такий короткий місять неможливо зробити команду. Треба хоча би 6 місяців. Команда – це еволюція.
.
Є покращення, які можна робити будь-де. Виміром для ОДА буде ефективність по кожному напрямку. Може, ми помилилися. Якщо ми за частину інвестиційних коштів зробимо 5 шкіл, суспільство може не сприйняти цього. Ми дамо на розсуд обласній раді, і вона, як представник громади, вирішить, правильно це чи ні. В медицині я вибрав напрямок, щоб Львівщина на 2009 рік досягла нульової відмітки або пішла в плюс між смертністю і народжуваністю. Хоча медицина, я вважаю, повинна направлятися на якість життя. Медицина може продовжити тривалість життя на 15-18%. А решта відсотків направлені на якість життя. Тобто, якщо ти будеш їсти пігулки і перевірятися в доктора, то проживеш на стільки то років довше. Що таке 15-18 відсотків для Львівської області? Якщо ми їх зробимо, то переломимо демографічну ситуацію.

Марушкіна: Наскільки я розумію, теорія обмеження говорить про те, щоб вибрати одне вузьке місце і туди скерувати всі зусилля і всі ресурси…

Кміть: Ми не можемо, згідно бюджетного кодексу забрати гроші з освіти і скерувати в медицину. Не дозволять. Тому ми в кожній галузі робимо максимальні покращення чогось. Проблеми медицини на Львівщині - 65% - це проблеми серцево-судинних захворювань. Куди ми інвестували кошти у 2008 р? Чи пішли вони на ці проблеми? Ми побачили, що не зовсім так. Якщо ми хочемо боротися з головною проблемою Львівщини, то ми повинні максимальні кошти інвестувати саме туди.

Я був у кардіоцентрі 3 дні тому. Супер зроблено, сучасно. але не наповнено. Я вже дав вказівки. І зараз чекаю наступних бюджетних пропозицій. Я про ц

ІА "Вголос": НОВИНИ