Хлопці не були вдома майже півроку, протягом яких пережили справжню війну і побачили ворога в обличчя. Львівські десантники охороняли Луганський аеропорт, однак після того, як регулярні війська Російської Федерації вторглися в Україну, бійці не мали більше змоги тримати оборону летовища, тому змушені були відступити аби зберегти власне життя.
Ще за годину до приїзду бійців, на плацу військової частини зібралися їхні родичі: мами, сестри, дружини, діти. Людей було дуже багато. Вони тримали в руках жовто-блакитні кульки, прапори, квіти, плакати з подяками військовим.
В цей час пані Ліда, яка півроку чекала свого 20-річного сина, розповідає, що Андрій ніколи не жалівся і до кінця намагався приховати, що він перебуває на війні.
«Він тільки розказував, що в нього все добре. Він не хотів, щоб я хвилювалася. Я дуже пізно дізналася, що мій син в АТО. Він говорив мені, що він у Харкові, на полігоні», – говорить пані Ліда.
Жінка додає, що своє 20-річчя її син відсвяткував в зоні АТО. «Я би дуже не хотіла, щоб він знову туди їхав. Він вже навоювався, достатньо», – вважає пані Ліда.
Також на плацу військової частини зустрічаємо маму ще одного військового. Жінка стоїть з оберемком квітів в оточенні молодих дівчат і хлопців.
«Ми прийшли зустріти мого сина Миколу. Я прийшла не сама. Тут є і його однокласники, і друзі, родичі. Ви знаєте, ті почуття з якими я його тут чекала, це все йде зі середини. Я досі не вірю, що він повертається. Я не можу вам сказати, що я пережила за ті півроку», – розказує жінка.
Вона додає, що її син мав контузію, але він не звертався до госпіталю, бо поранення було несерйозне.
Зустріти львівських десантників прийшли не тільки родичі, але й просто львів’яни.
«Мені не байдужа доля своєї країни тому я прийшла сюди, аби побачити цих героїв на власні очі і подякувати їм за їхню сміливість і за мою безпеку», – каже львів’янка Оксана.
Буквально після слів жінки на плац військової частини заїжджають три автобуси з військовими. Бійці вилазять через люк і махають українськими прапорами. Хлопці, яким по 19-20 років, в мить стали справжніми чоловіками, які вміють і знають, як захистити власну Батьківщину.
Як тільки бійці вийшли з автобусів, їх маршем зустрів військовий оркестр. Кожен з них очами шукав рідних, кожен з них цілих півроку мріяв їх обійняти і побачити. Цей час настав.
Близькі зустрічають військових, дарують їм квіти, обливають шампанським і скандують «Герої», співаючи український гімн.
«Важко говорити. Ми нормально добралися. По дорозі до Львова люди нас зустрічали. Те, що я побачив там досі не вкладається у моїй голові. Для мене це був, як дуже страшний сон, я досі не вірю, що це відбувається на моїй землі», – говорить 20-річний Андрій, а біля нього плачуть його мама і дівчина.
Фоторепортаж: Як зустрічали десантників у Львові
Також з автобусу виходить і солдат Петро. «Нам дуже подобається, як нас зустрічають. Відчуття прекрасні, ми радіємо з того, що добралися додому живими», – каже він і додає, що готовий повернутися назад, коли відпочине.
Неподалік від Петра зібралося багато людей, вони слухають десантника Ігоря, який півроку був на війні.
«Ми могли на цих автобусах поїхати до Києва і розстріляти всю ту Верховну Раду, але не в тому річ. Зараз конфлікт нам не потрібен. Я просто хочу донести, що керівництво нас здає. Нас продають за копійки. Ви не бачили, що робить там російська армія. Вони «валять» «Градами» по повній програмі, вони воюють, як у Чечні. Вони рівняють села зі землею. Ви не уявляєте, що там робиться», – каже Ігор.
Про зраду з боку керівництва говорить і солдат Олег з Дрогобича. «Нам наше керівництво ніяк не допомагало. Нас обстрілювали зі всіх сторін, гинули наші друзі, а керівництва нам казало: «спостерігайте, тримайтеся». Ніякої підтримки не було. Перемога була би за нами, якщо б нас не здавали. Нас продають за копійки. Сепаратисти і російські війська знали кожен наш крок. Те керівництво треба розстріляти. Нас мали за гарматне м'ясо», – розказує Олег.
Також він розповідає і про те, як десантники втікали з-під обстрілу російських військ з Луганського аеропорту.
«Ми трималися оборону поки була можливість і були патрони. Але потім, коли в нас згоріла вся техніка, все розбомбили і боєприпаси в нас закінчилися, грубо кажучи боєприпасів в нас було на 2 години бою, ми зрозуміли, що єдиний вихід або втікати, або лишатися, але лишатися вже до кінця. Відходити з аеропорту було важко, нас обстрілювали. Ми старалися забрати своїх товаришів, які загинули, які були поранені. Але це було дуже важко. Це чудо, що ми звідти вибралися», – говорить солдат.
Також хлопець радить військовим, які поїхали в зону АТО нікого не слухати і рити окопи.
«Я раджу людям, які поїхали туди, рити окопи і накривати їх чим побільше. Бо у ворога є дуже сильні снаряди. Це війна артилерійська. Ми сидимо і чекаємо, коли щось зірветься. Навіть якщо в тебе є автомат, то ти нічого з тим не зробиш, якщо рване снаряд, тебе просто розірве і все», – додає Олег.
Після півроку проведених на війні, десантникам дадуть відпустки.
«Військові, які сьогодні повернулися, виконували завдання у Луганській області. Хлопці були півроку в зоні проведення АТО. Вони підуть у відпустки, які триватимуть від 35-ти днів і більше. Всі військові, які сьогодні приїхали, перебувають у задовільному стані», – розповів майор Андрій Арабський.
Ольга Куровець, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ