«Не зрадь Майдан!» - саме це гасло було основним мотивом у цьогорічній виборчій кампанії блоку “Наша Україна”. «Не зрадь Майдан!» змінив ющенківське «Вірю. Знаю. Можемо», яке було під час президентської виборчої кампанії. Річ у тім, що за рік своєї діяльності помаранчева команда так допрацювалося, що опоненти з легкістю могли б познущатися над основним гаслом президентської кампанії, переробивши його у “Не вірю. Не знаю. Не можемо.”, або просто: «Хочемо, хочемо, хочемо!!!», що по-суті реальніше відображає картину річної діяльності помаранчевої влади.

Хоча зрештою опоненти так і вчинили. Інше гасло, яке було одним з основних під час президентської кампанії Ющенка, опозиціонери з СДПУ(о) таки переробили, назвавши свій блок “НЕ ТАК!”

Отож, гарячі оптимістичні гасла під час цьогорічної виборчої кампанії уже були недоречні. А тому політтехнологи “Нашої України” вирішили зіграти на ностальгії, постійно нагадуючи своєму електорату “Не зрадь Майдан!”.

Але тут постає запитання - а хто ж все таки насправді зраджує нині Майдан?

Варто зауважити, що український народ, згідно з результатами виборів, Майдан таки не зрадив. Формально перемогу на виборах хоч і здобула Партія регіонів, набравши найбільшу кількість голосів, але сумарно помаранчеві, які подолали 3-відсотковий бар'єр, нині мають у парламенті більшість. Отож, незважаючи навіть на певну недолугість, помаранчева команда отримала у народу необхідний кредит довіри для того, щоб сформувати коаліцію у парламенті, і виконувати свої передвиборчі обіцянки. Тому це лише зайвий раз підтверджує, що народ, незважаючи на поведінку помаранчевих, Майдану таки не зрадив.

А ось у вірності Майдану самої ж помаранчевої команди виникають серйозні сумніви. Мало того, що помаранчеві не виконали жодного з гасел Майдану, мало того, що від деяких гасел вони взагалі відмовились, але нині ж помаранчеві начебто хочуть об'єднуватися з Партією регіонів.

Інформація про те, що “Наша Україна” веде таємні переговори з Партією регіонів уже не раз з’являлась у ЗМІ. А про бажання утворити “широку демократичну коаліцію” доводилось чути навіть з уст Юрія Єханурова. Ще один аргумент - помаранчева коаліція ліпиться уже два місяці. Якби вона мала створитися, то уже була б створена. А тому швидше за все “Наша Україна” таки чекає слушної нагоди аби вислизнути з нав'язливих обіймів Юлії Володимирівни і побрататися з Партією регіонів.

Мотив у “нашоукраїнців” начебто не такий вже поганий - бажання співпрацювати з “регіоналами” пояснюється необхідністю об'єднання країни. Зараз, піднімаючи мовне питання, і надаючи російській мові статусу регіональної деякими місцевими радами, “януковичі” продовжують доводити наявність розбіжностей між Сходом та Заходом України. Окрім того, “регіонали” у місцевих радах на Сході України мають просто вражаючу більшість. Якщо півтора роки тому дорікали, що в західноукраїнських областях працюють губернатори, з рейтингом довіри до влади, яку вони представляють в 1-2%, то зараз на Сході з таким же рейтингом працюють помаранчеві губернатори. Тому проблема місцевої влади на Сході справді існує і її треба вирішувати через компроміс з регіонами. Але цього компромісу можна досягнути і без участі “регіоналів” у парламентській коаліції. Для цього достатньо долучити переможців місцевих виборів до роботи у виконавчих структурах місцевих органів влади. І тільки всього.

Що ж до об'єднання країни, то проблема справді актуальна і бажання її вирішити звучать красиво. Але уся біда в тому, що утворення помаранчево-голубої, або так званої широкої коаліції народ, який стояв на Майдані, не зрозуміє. Скажімо як пояснити народу те, що людина, якій на Майдані кричали “Зека - геть!”, нині може стати нашим союзником? Чи як пояснити слова Президента, про те, що “в нашій країні, на жаль, існує таке явище як Янукович”? Чи може настав час об'єднуватися з цим явищем?..

По темі об'єднання Заходу і Сходу виникає абсолютно слушне запитання - якщо ця проблема є такою актуальною, то чому відразу ж після президентських виборів помаранчеві переможці не подали руки миру своїм програвши опонентам? Від радості не відчуваючи землі під ногами, помаранчеві навіть і гадки не мали про те, щоб помиритися з “регіоналами”, за якими тепер і тоді стояло понад 30% виборців. Зокрема, після президентських виборів замість подачі закону про опозицію помаранчеві закидали Верховну Раду кількома законопроектами про люстрацію. Виходить, що вони і не думали миритися, а лише хотіли розтоптати “кучмістів”, до яких належали і досі належить більшість із “регіоналів”.

А про опозицію згадали лише тоді, коли розтоптати її не вийшло. Минулого року після відставки Тимошенко склалася критична ситуація у помаранчевій команді і потрібна була ситуативна підтримка Партії Регіонів для створення нового уряду. Тоді ж і з'явився славнозвісний меморандум Ющенка і Януковича, через підписання якого Президентові дісталося на горіхи.

Згодом про цей меморандум дещо забули, але нині знову “Наша Україна” заграє з “регіоналами”. Причиною цього загравання у черговий раз стала Юлія Тимошенко, яку “Наша Україна” не хоче бачити на посаді прем'єра. Причому варто зауважити, що “нашоукраїнці” не сприймають Тимошенко на посаді прем'єра не стільки через реальні можливості Юлії Володимирівни на цій посаді, як через її шанси у майбутньому стати основним конкурентом Віктора Ющенка на наступних президентських виборах.

Що ж до теперішнього можливого об'єднання з регіоналами, то такий формат коаліції справді сприймається доволі складно. А тому, попри актуальність і слушність претензій до Тимошенко, “Нашій Україні” варто насамперед навчитися визнавати свої поразки (схоже, що найгучніші іще попереду), а також варто бути послідовним у виборі своїх союзників. Інакше це може для них закінчитися дуже і дуже плачевно.

А тому гасло “Не зрадь Майдан!” продовжує залишатися актуальним, але уже не для електорату, а для самих політиків з помаранчевого табору.


ІА "Вголос": НОВИНИ