В Україні був шанс установити подібні стосунки суспільства і влади після президентських виборів 2005 року, але тоді безцінний капітал народної довіри було розтринькано задля дрібних приватних вигод.
Розмова про нашу бездарну еліту уже всім нав’язла на зубах. Про виродків не варто було б говорити ані слова. Але факт – фактом: саме через цих виродків – наших ледачих, нахабних, жадібних і – що найгірше – нерозумних політиків, Україна фактично отримала статус т. зв. «держави-невдахи» (failed state).
Поняття failed state означає «бессила держава, «держава-невдаха», «держава в руїні». Згідно з визначенням авторитетного політологічного довідника, failed state — це «номінально суверенна держава, яка не може підтримувати своє існування як життєздатна політична і економічна одиниця. Це держава, яка стає некерованою і недостатньо легітимною в очах міжнародного співтовариства» (M. Griffits, T. O’Callaghan. International relations: the key concepts. Routledge, 2003, p. 105-107).
Можна ображатися і протестувати проти застосування такого визначення щодо України, але поклавши руку на серце, скажіть – чи має право на життя держава наскрізь пронизана корупцією, очолювана бездарною і безвідповідальною елітою, яка ігнорує обов’язки і визнає тільки права. Про те, що ця еліта настільки зневажає народ, що вважає нормальним полювати на простих громадян України (це у них називається «завалити бика») – про це вже навіть не варто казати.
Мимоволі спадає на думку фраза Швейка про «ідіотичну монархію, яка не повинна б і на світі смердіти». В Радянському Союзі багато хто частенько уживав цю цитату, але чи хтось думав, що її доведеться мало не щодень згадувати в наші дні?
Маємо констатувати, що нинішня Українська держава має таке саме право на життя як і раковий хворий: або пухлина буде видалена хірургічним шляхом, або рак зжере хворого. Наразі рак перемагає.
Рак перемагає не в останню чергу і тому, що немає хірурга, якому суспільство могло би довірити проведення операції. Не видно середовища з якого могла би з’явитися така людина. Політична система закостеніла. Новим людям зі свіжими ідеями практично неможливо пробитися нагору. Виборчі списки і парламентські фракції у нас будуються не за ідеологічним принципом, а за принципом родичання і кумівства.
Решту "політичного бомонду" формують із середовища пахолків, шоферів, лакеїв та різного роду убогих, які є не більше ніж маріонетками у руках ляльководів. Ошаленівши від несподіваного злету на Олімп, вони за таку ласку готові прилюдно вилизувати мешти своїм патронам. Як можна довіряти таким провідникам, які самі не відають, що творитимуть – скаже начальник фракції рипати дверима – будуть рипати дверима і не спитають навіщо? Ще ніколи, ні в комуністичній, ні в незалежній Україні не було такої неосвіченої, непрофесійної і нерозумної влади, як та, що установилася після 2005 року. А в 2006 і в 2007 році рівень влади ще більше знизився.
Звичайно, теоретично існує шанс не уповати на хірургічне втручання, а спробувати віднайти внутрішні ресурси організму, так би мовити, мобілізувати внутрішні сили.
Проте недовіра до конкретних політиків вже перетворилася в Україні на тотальну недовіру до усіх соціальних інститутів і систем, з діяльністю яких ми пов’язуємо свої надії на майбутнє. Ми вже не віримо ні президентові, ні мерові, ні судам, ні міліції, ні Верховній Раді, ні ЖЕКові, ні політичним партіям, ні громадським організаціям. Країна не існує як єдиний державний організм. Стратегії виживання як у повсякденному, так і в діловому житті, вибудовуються, радше на неформальних структурах взаємної довіри. Тобто, віримо тільки друзям, рідним та близьким.
Але головна прикрість ситуації полягає в тому, що недовіра до влади поєднується із всенародним очікуванням того, що вирішення проблемних ситуацій і поліпшення умов життя надійде якраз від неї, тобто з боку тих, кого найбільше критикують і кому, власне, не довіряють. Можливості вирішення суспільних проблем шляхом соціальної самоорганізації не розглядає практично ніхто.
ІА "Вголос": НОВИНИ