13 травня в УКУ вкотре відбулась лекція на пошану легендарного українського журналіста Сашка Кривенка та вручення премії "За поступ у журналістиці". Цього разу нагороду отримала редакторка "Української правди" Олена Притула. А лекцію про свободу вперше прочитав українець. Один з найвідоміших українських письменників, один з друзів Сашка Кривенка – Юрко Андрухович прочитав свій есей про свободу, під назвою "13".
Савік Шустер, на одній з лекцій на пошану Сашка Кривенка, сказав, що інтелектуали в кадрі – це комерційні збитки та падіння рейтингу, тому він так рідко запрошує на свої передачі письменників, філософів, тощо. Послухати Андруховича прийшло значно менше людей, ніж того ж Шустера. Жодних політиків, чиновників, мерів в конференц-залі Українського Католицького університету. В основному, друзі Андруховича, друзі Кривенка та студенти УКУ.
Власне про лекцію. Говорити про свободу не так вже й легко, а говорити про свободу в Україні – тим більше. Тому й Андрухович, з висоти закордонного погляду, зупинився на каталогізації чергових парадоксів у країні Україна.
Так, наприклад, він дивується, як можна було партію з абсолютно недемократичними поглядами назвати "Свобода"? Ще більше він збентежений демократією по-українськи, коли більшість мочить меншість і в цьому бачить свою єдину мету – стати більшістю і хвалитись цим перед меншістю.
Андрухович вважає усі рівняння і пожадання Європи та прагнення до абсолютної свободи – мріями божевільних. Україні в цьому зараз ніхто не допоможе, хіба що, непередбачувані час і обставини, як Помаранчева революція, наприклад. На його думку, з тим величезним комплексом неповноцінності та високим ступенем зарозумілості країна не може кудись рухатись.
В нестримному поступі до райських кущів українцям перешкоджає ще й власний великий страх і ненависть. Для українців завжди мусить бути об’єкт великої ненависті. Тут Андрухович навів приклад "громадянина Юща", найбільша проблема якого у тому, що він нікого не посадив. Уся помаранчева революція й будувалась на прагненні несвободи для когось (навіть не для когось конкретного). Ющенко у свою чергу все це обіцяв, але не виконав.
Як почав Андрухович свою лекцію, так й закінчив її зі згадки про Хвильового, вірніше про збіг дат (саме 13 травня Хвильовий помер). Але в Андруховича ці збіги дат аж ніяк не випадкові і не єдині.
Історія культури початку 20 століття – це історія вільних людей, вільних абсолютно і тому – це трагічна історія. Самогубства та розстріли, у кращому випадку – еміграція. Бути вільним, абсолютно вільним – це бути самостійним, непотрібним, "росіяни так й кажуть:свабодєн".
І головне, батьківщину треба любити, за якісь суттєві речі, наприклад за дешевий і смачний коньяк.
Фото лекції Андруховича тут
ІА "Вголос": НОВИНИ