Незнищенний дух Галичини
Протягом цього року різко посилилися нападки на Галичину, на галицьких українців, їх історію, поведінку в політикумі та інше. Замовні пророки від історії, філософії та політології, недовчені і продажні журналісти, нашвидкуруч зліплені політики, політичні маргінали, вічно вчорашні борці за «дєло правоє», а разом з ними галицькі хруні – посилили організований натиск на Галичину, застосовуючи найбрудніші епітети щодо її синів та дочок. До сонму цих галанівських нащадків і майстрів провокацій та оббріхування приєднуються також апологети «спільної колиски», адепти «слов’янської єдності», що знову почали вирячувати культуртрегерську місію щодо українців і до галичан, зокрема. Це зі сходу.
Гільдія польських шовіністів, що спеціалізується на фальсифікації історії УПА і боротьби галичан за свою незалежність – теж посилила натиск на наш край. Застосовуючи принцип автосугестії, вічно вчорашні, які і надалі дружньо підтримують лозунг «Креси всходні і Львув – то Польска» та мріють втілити в життя гіпертрофований шовінізм, щоб знову твердо встати над Збручем. Дивний унісон!
Зрозуміло, що усе це диктоване справжнім, неприкритим і липким страхом перед експансією галицької ідеї свободи, яка завжди була основою галицької могутності. Тому мислячий читач зрозуміє, що чим більше бридких гасел з’являється в засобах масової інформації, тим сильнішою є галицька духовна експансія, тим більше жаху вона вселяє різним імперським та тоталітарним залишкам.
Всі ці демонічні сили, в тому числі в Європі та Америці, стараються знову зліпити з Галичини та галичан історично звульгаризоване середовище, де відсутня демократія, де консеквентно втілюється в життя печерний націоналізм та ксенофобія. Одні долають свій страх, інші відпрацьовують зарплату. Мета в них одна – вбити в галичан любов до рідної землі, до рідної церкви, розмити материнську мову, знівелювати національну ідею, применшити вплив галичан на розвиток української держави.
Зробімо невеликий екскурс в історію. На жаль, висвітлити весь доісторичний та історичний шлях Галичини у звичайній статті не є можливим, а тому радимо читачам, щоб глибше дізнатися про формування місцевого етносу, прочитати монографію відомого вченого-археолога, колишнього офіцера УГА – Ярослава Пастернака «Археологія України».
Галицький національний етнос в літописний період формувався і міцнів у боротьбі з поляками, уграми, німцями, волохами, литовцями і особливо з татаро-монголами. Треба було оборонятися зі всіх боків і заодно займатися внутрішньою наполегливою працею, щоб зберегти велич і гідність краю, тому ця епоха породила таких видатних державотворців як Ярослав Осмомисл та Данило Галицький. І все ж ворожі навали доконали Галицько-Волинську державу, але не знищили галицького духу, який міцнів і розправляв плечі, незважаючи на багатовіковий гніт.
Отже, від 1349 по 1991 р. Галичина перебувала під окупацією Угорщини, Польщі, Австрії, Росії, Радянського Союзу, фашистської Німеччини та знову – СРСР.
Панове критикани! Це 651 рік, за винятком менш як річного існування ЗУНР, Галичина перебувала під ворожою п’ятою. Знайдіть ще десь в Європі такий край, який понад шість століть зазнавав асиміляції, економічного і політичного визискування, релігійного і національного переслідування і як казковий Фенікс – вижив, на страх і лють всім окупантам і їх місцевим васалам. Боже Провидіння і незламний національний дух рятували галицьких українців від зникнення.
У вирі боротьби галичани вистояли і зберегли свою національну і релігійну ідентичність. Не спольщилися, не зрусифікувалися, бо духовно сильні!
Любов до рідної землі, до материнської мови, до дорогої і многостраждальної церкви були тим заборолом, що допомогло галицьким українцям вистояти. А ціна любові до отчої землі у нас виміряна вимушеною еміграцією, «трикутниками смерті», сталінськими ГУЛАГами, гітлерівським концтабором, зрештою і нинішнім заробітчанством. Нема більшої трагедії для галичан, як покинути рідний край! І все це вони примушені були робити через чужинців та їх місцевих прислужників.
Особливо жорстокого удару зазнали галичани у ХХ столітті. Знайдіть у Європі ще бодай хоч одну державу, маленьку за територією та кількістю населення, якою була ЗУНР, що в цілковито ворожому оточенні за кілька тижнів створила потужну УГА та всі державні структури. І проти неї виступили: Польща, біла і червона Росія, Румунія, Угорщина, так звана «справедлива» Антанта в особі Франції та Англії, котрі озброїли до зубів польську армію генерала Галлєра, що разом із французькими інструкторами, англійськими та американськими пілотами накинулися на Українську Галицьку Армію.
Європа завжди була для нас мачухою. Ні одного набою, ні одного стрільна не було виділено для УГА, а ЗУНР не отримала серйозної підтримки на Паризькій конференції. Довголітній загарбник – Польща була ближчою для Франції та для Англії і надаремне галицька делегація і Митрополит Андрей добивався справедливості, оббиваючи пороги керівників цих держав. Антанта надала перевагу Польщі у 1923 році, а потім дивувалася Європа, чому це в Галичині залунали постріли УВО та ОУН. З їх легкої руки.
Та ще жахливіші випробування чекали на Галичину та галичан в 30-40-х роках ХХ ст. Вся галицька інтелігенція, що повірила більшовикам і переїхала в Радянську Україну, була повністю знищена. З приходом червонозорих «визволителів» зі сходу, сотні тисяч українців, за їх любов до отчого дому, було знищено. І ніхто понині не поніс заслуженої кари за геноцид галичан. А щоб забути смертельний почерк «визволителів», їх духовні адепти сьогодні нагнітають істерію про галицьких «нацистів», «крайніх націоналістів», «фашистів» та інше, забуваючи, що довгий період історії саме Галичина залишалася і залишається носієм ідеї свободи і борцем проти тоталітаризму.
З другим прибуттям більшовиків в Галичину для місцевого люду визначилось три дороги: в сибірську далину, непідготовленими на фронт і у справжній «ісход» – в еміграцію. Хіба можна забути про смерть 3-ох тисяч галицьких дівчат віком від 12 до 17 років, яких втопили чекісти в болотах Сибіру, щоб не народжували «бандерівців», або смерть трьохсот карпатських січовиків половина з яких були галичани. А були вони затоплені у баржі на р.Камі.
Після голосно декларованого «визволення» галичан стало наполовину менше. І, незважаючи на це, горіла земля під чоботом окупанта аж до 1960х років. То чи можемо ми забути героїчну боротьбу юнаків і дівчат в лавах УПА, що до останнього набою боронились за рідний край. Ніколи! Кожний їх постріл та акція сьогодні відгукуються у вигляді невеликих цеглин, з яких вибудована національна свідомість нинішніх молодих галичан.
Перманентність революційного руху в Галичині очевидна. Ще чекісти влаштовували облави по селах Галичини, а вже на арену політичної боротьби вийшли дисиденти і правозахисники. І знову, арешти, переслідування, смерть. Навіть в тюрми радянського ГУЛАГу галицькі українці, зокрема колишні солдати УПА та дивізійними, внесли дух непокори, справедливості і честі, де ці категорії, до їх прибуття, були відсутні. В повстанні політв’язнів кінгірських, тайшетських та інших таборів найбільше взяло участь західних українців і серед них сотні дівчат та жінок.
Це не патетика. Про умови сталінсько-беріївських таборів можна написати тисячі книг та фільмів. Весь Радянський Союз був суцільним ГУЛАГом. Галичан часто звинувачують у колаборанстві з німцями в Другій світовій війні, маючи на увазі дивізію «Галичина», хоч всі добре знають, що галицькі добровольці не йшли захищати штандарти фюрера, а йшли з метою здобути військовий вишкіл, щоб стати в майбутньому основою української армії. Нагадаймо «озлобленим корибантам», що союзники не видали дивізію «Галичина» сталінському режимові. Крім того, її колишніх вояків, двічі перевіряли канадські комісії і не знайшли ніяких злочинів проти людства на її бойовому шляхові. А ще хотілося б нагадати суфлерам з недалекого зарубіжжя, що на боці Гітлера воювало понад 1 млн. росіян і серед них чимало героїв Радянського Союзу, десятки генералів, сотні полковників і серед них – колишні члени ВКП (б). Хіба ми звинувачуємо 70 тис. російських козаків, що билися з більшовиками на боці Німеччини. Хіба вони не любили дорогу їм Росію. Вони воювали проти сталінського режиму. Тепер розвінчано ще один міф. Мається на увазі 9 травня 1945 р. саме в цей день російські вояки генерала Власова разом з повсталими чехами визволити Прагу від німецької армії генерала Шьорнера, що проривалися на захід, щоб здатися англійцям та американцям. Радянські танки увійшли вже у визволену Прагу.
Фашисти, вступивши в Галичину, почали масові страти українських патріотів. Так було в Дрогобичі, Чорткові, Львові, Тернополі та інших містах Галичини. Хто ж закатував Івана Климова-Легенду, заарештував Олега Ольжича, замордував рідних братів С.Бандери – Василя та Олексія, хто, зрештою, кинув в концтабір Заксенгаузен майже весь провід ОУН (б), куди поділися галицькі патріоти з похідних груп ОУН? І їх тисячі знищено нацистським режимом.
Сотні галичан, членів ОУН, були розстріляні на карпатських перевалах угорськими та польськими солдатами за участь у захисті Карпатської України. І це все треба пам’ятати!
Особливу лють у ворогів Галичини викликає УГКЦ. Вони розуміють, що ця церква є глибоко національною, що вона витримала удар двох тоталітарних режимів, двох імперій та двох річпосполитих, вистоявши в підпіллі завдяки всесторонній підтримці вірних.
Хай про це не забувають стратеги і замовні політологи, які снують павутину ненависті і розбрату, щоб таким чином зліквідувати духовну основу галицької ментальності. Нашої Церкви бояться і на заході, бо відчувають її наростаючу міць і сильну, внутрішню структуру, і перш за все, любов до Церкви самих вірян. Запрошуємо всіх галицьких недругів до наших храмів в неділю, а ще краще на великі релігійні свята.
Політичні і духовні провідники галицьких українців проходили пекло тюрем і знущань владних режимів. Іван Франко сидів в австрійській тюрмі, весь Провід ОУН мав величезний тюремний стаж польських тюрем та Берези Картузької, Митрополит Шептицький був засланий на три роки в далекий Суздаль, в тюрму-монастир(!), Патріарх Йосиф Сліпий провів 18 років ув’язнення, перебуваючи у 24 таборах, тюрмах і пересильних пунктах, радянських тюрем. Там загинули владики УГКЦ Йосиф Коциловський, Григорій Лакота, Никита Будка, Григорій Хомишин, Теодор Ромжа та інші.
Є.Коновалець загинув з рук радянського кіллера, маючи 47 років, командувач УПА генерал Р.Шухевич – 43 роки, С.Бандера – 50. Від рук двох близьких режимів – комуністичного та фашистського загинуло чимало лідерів політичних партій і громадських організацій серед яких – послідовний націонал-демократ, прихильник всенародного прощення та міжнародної співпраці – В.Мудрий, затятий борець за українську соборність – Д.Паліїв лідер Фронту національної єдності та ін..
Європа вже насолоджувалася миром, відбудувала поруйновані міста і села, а в маленькій Галичині ще билися патріоти з більшовицьким монстром. Яке здивування у жителів Мюнхену, викликала озброєна сотня Громенка, яка в 1947 р. прорвавшись з тяжкими боями через Польщу, Словаччину, Чехію, Австрію, прийшла у Німеччину. Найстаршому – Громенку, було 25 років, решта – галицька юнь! Знайдіть ще таких героїв в Європі!
Справжнє національне спустошення пережила Галичина в роки війни та перше десятиліття після неї. І нині, незважаючи на труднощі, кожний галичанин чи галичанка впевнено стверджують: «Нічого, лише б Україна була!».
Тяжко працюють у країнах Європи та Америки наші заробітчани. Не зі своєї вини вони покинули рідні оселі. Але заробітчанство має і свій досить потужний позитив. Неозброєним оком можна побачити разючу зміну обличчя наших міст і сіл. Усюди – європейська облаштованість, прекрасні будинки чи помешкання. Наші заробітчани не тільки заробляють гроші для своїх дітей, але втілюють Європейську культуру побуту у свої сім’ї та господарства, ревниво зберігаючи своє національне. Тисячі галичан, особливо жінок, чудово володіють європейськими мовами, а вдома їх діти активно вивчають іноземні мови не тільки на державному, але й на приватному рівнях.
В Галичині – найбільший відсоток абітурієнтів, а галицька високоосвічена молодь є активним носієм національної ідеї та національних традицій. І це факт!
Не все ідеально в Галичині. І це теж факт, але сума цих негацій, у своїй більшості, не залежить від галичан.
Нам закидають те, що Галичина консервативна. Так. І дуже добре. Консервативна тим, що дотримується батьківських звичаїв, тим, що кожної неділі тисячі галичан моляться у храмах, тим, що тримаються рідних сіл і міст та бережуть і пильнують рідних могил, консервативна тим, що тут найменше алкоголіків та наркоманів, менше розлучень, абортів, менше бездомних дітей. Нехай ба наше МВС опублікувало б дані, вказуючи на те, де в Україні найменше вбивств та інших злочинів і хто їх здійснює. Ця статистика була за сімома замками в СРСР, не оприлюднюють її і в незалежній Україні.
Галичина не «зачарована на схід», бо усвідомлює від академіка до сільської жінки, що місце України в Європі, а не на її задвірках. Кожний галицький українець мріє про сильну Україну, яка мала б по праву зайняти належне їй місце у гроні великих європейських держав. Цього, на жаль, бояться на заході, а тим більше – на сході. От і кидають наші недруги когорти фальсифікаторів, рицарів брехні і провокацій, хрунів з місцевих, або тих, хто зробився галичанином по прописці, а не по духу, щоб принизити роль Галичини, нівелювати її вплив та історичне значення для долі українського народу, очорнити її ярликами на кшталт «фашизму».
Ще раз і ще раз нагадуємо шановному читачеві, що Галичина залишається довголітнім носієм націонал-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ідеї і ніякі штампи тоталітарних епох не можуть бути застосовані у стосунку до неї. Однак марно звертатися до здорового глузду тих, хто кидає обвинувачення через фанатично перемиті мізки, або хорошу оплату.
Галичани по всій Україні мають дякувати нашій діаспорі на поселеннях, що в переважаючій більшості походить з Галичини та західних областей України, яка в часі сталінсько-брежнєвського лихоліття зберегла і підтримувала дух своєї Батьківщини і допомагала рідному краєві всім, чим могла. В далеких землях кожний наш емігрант намагається збудувати маленьку Галичину, маленьку Україну в себе вдома, в свому-чужому місті, в свої-чужій країні!
Галичина є і завжди буде тим світлом, що променить на всю Україну духом волі, духом українства, духом вірності Христовій церкві. І ніякі найманці не здатні зрушити її з цього шляху, хоч старань чимало і найрізноманітніших.
Цілий сонм рафінованих недругів та відкритих ворогів нашої незалежності ополчилися проти Галичини та її духовного центру – міста Лева. Відомий російський стратег Дугін, рекомендуючи свій план розчленування України, настійно рекомендує відокремити Галичину, бо інакше Україна знову відродиться. Чи ж це не є прикладом імперського страху перед галицьким впливом?!
Але, як наголосив Юрій Клен: «Ми йдем… ми ростемо… ми будем». І ніхто не зупинить одвічний і незнищенний дух Галичини.
Нехай шовіністи, космополіти та їх п’ята колона, не носяться з думкою про ідейно-моральне спотворення Галичини, розмиття її під впливом західного лібералізму чи східної ксенофобії. Цього ніколи не буде, допоки трирічні Іванко та Гануся у національних строях, разом з батьками ітимуть у церкву святити баську чи паску, а на день нашої Незалежності йтимуть святковими вулицями Львова, Тернополя чи Івано-Франківська з національними прапорцями в руках.
ІА "Вголос": НОВИНИ