Ще на початку минулого сторіччя ця місцевість, яка розташована вище парку «Залізна Вода», була звичайним приміським фільварком, або іншими словами - господарським маєтком, де проживання його власників було другорядною функцією. В першу чергу у фільварках займалися сільським господарством, тваринництвом та первинною перероблюванням сировини.
То ж, на тому місці, де нині красуються функціоналістські вілли, панувала тиха ідилія спокійного сільського життя. Це був фільварок Красучин, названий на честь його власника - Миколая Красуцького. Але, кінець XIX та початок ХХ сторіччя був періодом бурхливого розвитку столиці Королівства Галичини та Лодомерії, то ж, що закономірно, ця ділянка стала цікавою з точки зору створення нової міської дільниці
Масове житло довоєнного періоду, або чому «Новий Львів» - це Сихів 30-их років
Перші кроки по створенню житлової дільниці на Новому Львові відбулися напередодні 1-ої Світової Війни, і передбачали, відповідно до модних урбаністичних віянь, концепцію міста-саду. Магістрат Львова планував створення великого житлового району у формі прямокутника, де від центральної круглої площі розходилися проміннями головні вулиці. Це мало бути щось подібне до району Кастелівки, з її сецесійними кам'яницями, що потопають у зелені. Амбіційний та досить коштовний проєкт втратив шанси на реалізацію з початком Першої світової війни, у якій Львів був місцем бойовий дій.
Після подій Листопадового Чину та наступу Червоної Армії на Львів у 1920-у році, місто вступило в епоху «ревучих 20-их». Так назвали період економічного підйому, що завжди супроводжує закінчення важкої війни. Місто Лева постало перед дилемою. Це вже не була блискуча столиця королівства, а лише провінційний воєводський центр. Але урбанізація відбувалася форсованими темпами, і житлова криза загрожувала перерости у соціальну катастрофу. Адже
Саме через ці причини Новий Львів став першим районом міста, що цілісно та послідовно забудовувався у стилі функціоналізму. На відміну від розкішно оздоблених фасадів та просторих холів будинків на Кастелівці, чи на Новому Світі, обличчя Нового Львова - це максимально мінімалістичні, та раціональні у внутрішньому плануванні функціоналістські вілли. Більшість з них були збудовані у 1930-их роках за типовими проєктами Тадеуша Врубеля (автора теперішнього палацу культури імені Гната Хоткевича), тобто це був перший приклад такого дещо своєрідного, але все ж масового житла, яке будується за загальним планом без індивідуальних рис."Ті, хто ніде не мають дому, вільні їхати куди завгодно. І робити що завгодно", - говорив знаменитий німецький письменник Еріх Марія Ремарк.
Втім, в 20-их років функціоналізм - це ультрамодний, та дуже популярний стиль архітектури. Він цілком відповідав гаслу Всепольської виставки, що відбулася у Стрийському парку у 1926-у році - «дешеве та гігієнічне житло». Але початок нової світової війни поклав край і цьому експерименту.
You're so Art Deco, out on the floor...
Це рядки співає відома американська виконавиця Лана дель Рей. Яке ж відношення блиск ар-деко має до Нового Львову? На жаль (або, можливо для когось - на щастя) - не надто багато. Але все ж одна пам'ятка цього символу розквіту та марнотратства «ревучих 20-их» знайшла своє відображення посеред одноманітних споруд у стилі функціоналізму.
На стіні будинку за адресою вулиця Кибальчича 11 (тодішня Шльонська), знаходилася нетипова, як для Львова, графічна композиція «Дівчина з рушником», що прикрашала фасад цього будинку. Це було настінне зображення в стилі сграфіто, подібне до тих, що прикрашають, наприклад, коридори хмарочосу Емпайер-стейт-білдінг в Нью-Йорку.
Символ старого «Нового Львову»
Новий Львів - це ворота до Сихова, і ці два міських ареали мають багато спільного. Але на відміну від Сихова, Новий Львів має цілісний простір цінної історичної забудови, і вже коштом цього може стати привабливою туристичною атракцією. Особливо, якщо ці об'єкти не пізнають на собі, що це таке, коли галицький господар конче прагне євроремонту.
Як інтелігентський район став пролетраським
З появою заводу «Полярон» (на місці якого за часів Польщі було виробництво з виготовлення велосипедів), панорама району остаточно змінилася, та радянський модернізм відсунув у бік функціоналізм, як домінантний архітектурний стиль Нового Львова.
На декілька десятків років історія Нового Львову міцно пов'язалася з історією заводу «Полярон», який, небезпідставно до речі, був справжньою гордістю мешканців району. Він постав у 1959-у році як підприємство з випуску електровакуумних приладів, вакуумних конденсаторів і водневих тиратронів для потреб військово-промислового комплексу. З кінця 60-их це - стратегічне підприємство з випуску газового лазера ЛГ-36А, що крім військовий цілей також застосовувався в медицині.
Роботи по дослідженню методів захисту шахтарів від вибухів привели до створення лазерів з трьозеркальним резонатором для виявлення витоку метану і розробці на ОКБ заводу автомобільного варіанту для контролю метану в атмосфері.
Під кінець існування СРСР до номенклатури виробів заводу «Полярон» входили потужні генераторні лампи (для телецентрів, радіолокаційних станцій, військової техніки), мікросхеми, електронні компоненти для ракет, кораблів, підводних човнів, літаків (зокрема системи посадки в темряві). Цей завод слугував за місце праці для більшості мешканців Нового Львову.
Громадські простори, комфорт та культурне життя були не настільки важливі, як відчуття, що підприємство, де ти працюєш, забезпечує унікальні матеріали для однієї з найбільших мілітарних потуг світу - збройних сил СРСР. І це не іронія, а лише констатація факту. На жаль, завод ненадовго пережив свого основного замовника. З розпадом СРСР «Полярон» повторив шлях багатьох інших підприємств, досить швидко здеградувавши. На разі заводу не існує, а його територія на Новому Львові активно забудовується.
У лютому 2021-о року був знесений останній корпус заводу, то ж наразі навіть в якосі фізичного об'єкту «Полярон» пішов у історію.
Як тут не згадати 16-ти поверховий будинок на вулиці Листопадній, будівництво якого у 80-их роках викликало справжній фурор серед львів'ян, адже на той час це були одні з найвищих житлових будівель в місті. Місцеві діти бігали на його дах, адже звідти за чутками можна буцло побачити, як грають львівські «Карпати» на стадіоні «Україна».
І саме зведення нових житлових комплексів стало основним лейтмотивом сучасної епохи з історії Нового Львову. Лейтмотивом дещо суперечливим, адже ця масова забудова відбувалася на тлі банкрутства стратегічного підприємства «Полярон», знесення його корпусів, та забудови їх багатоповерховими новобудовами. Цей же процес зумовлює дискусію що до непідготованості інфраструктури мікрорайону до такої кількості потенційних мешканців. Покращення транспортної розв'язки, будівництво нових шкіл та дитсадків, створення громадських просторів та точок притягнення трафіку - це все гальмує у порівнянні з кількістю введених в експлуатацію квадратних метрів.
А це вже залежить від нас, любі друзі. Як показав приклад Сихова, роль громадського суспільства у зміні та трансформації вуличного середовища є ключовою. Самоорганізація, ініціативність, тиск на владу - всі ці інструменти добре себе випробували, і довели свою ефективність.
З основних проблем Нового Львова ми можемо визначити:
- а) нищення пам'яток функціоналізму (подекуди, самим мешканцями),
- б) невідповідність житлової забудови до громадської,
- в) транспорт (зокрема, ліквідація тролейбусного маршруту №1 не була крайньою необхідністю, і зіграла негативну роль у цьому питанні).
Але район має перспективи, притягує бізнесове середовище. Та маю історію, а це вже саме по собі - унікальний капітал. Чи має Новий Львів майбутнє, і чи збереже своє унікальне обличчя? Відповіді на ці питання ми дізнаємося вже дуже скоро.
ІА "Вголос": НОВИНИ