Причини поновлених акцій протесту львівських вчителів, як і інших останніх акцій протесту освітян, добре відомі. Вони пов’язані з вимогами виплат згідно із 57 статтею закону України „Про освіту”. Однак, як повідомили ForUm'у у Кабміні, все виразніше простежується політичний акцент освітянських акцій. Фактор освітянського невдоволення дуже активно використовується опозицією - „Нашою Україною” - як підгрунття для критики соціальної політики уряду і тиску на місцеву владу.

Суть проблеми з виплати коштів найперше лежить у законодавчій сфері. Стаття 57 Закону України „Про освіту” визначає гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів. Кошти на виконання вимог цієї статті - в частині виплати педагогічним працівникам надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки у затверджених державних бюджетах на 1997-2000 роки і у розрахунках розміру коштів, що передаються з Державного бюджету України до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, та на 1998-1999 роки в частині виплати щорічної грошової винагороди у розмірі посадового окладу за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов’язків - не передбачалися.

Рішення про введення в дію абзаців восьмого, дев’ятого та десятого частини першої Закону України «Про освіту» протягом 1997-1999 років не приймалося. А враховуючи, що нарахування надбавок за вислугу років та допомог на оздоровлення за 1997-2000 роки та грошової винагороди за 1998-1999 роки не здійснювалося, ці виплати не можуть бути оформлені як борги із заробітної плати і підстав для їх проведення немає.

Крім того, щоб здійснити науково-педагогічним та педагогічним працівникам виплати допомог, винагород, надбавок та посадових окладів на рівні середньомісячної заробітної плати у промисловості згідно із статтею 57 Закону України «Про освіту» необхідно понад 15 млрд. гривень, у тому числі на здійснення виплат, передбачених абзацами восьмим-десятим частини першої зазначеної статті - понад 4 млрд. гривень (без врахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку із несвоєчасною її виплатою).

Ситуацію загострює аспект, що пов’язаний із масовим задоволення судами позовів освітян стосовно виплат. На даний час наявне масове задоволення судами позовів працівників освіти стосовно виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту», у 1997-2000 роках.

Остаточне рішення по цьому питанню й досі не прийнято. Протягом останніх років суди загальної юрисдикції тільки на підставі статті 57 Закону України «Про освіту», без урахування вимог інших законодавчих актів, задовольняють позови освітян про проведення виплат, передбачених цією статтею. Такіф рішення судів призводять до посилення напруги у педагогічних колективах, про що свідчить Львівський інцидент. Як переконує практика, саме судовий фактор дуже часто стає каталізатором акцій протесту освітян.

Лише у 2003 році на виконанні у відділах державної виконавчої служби перебувало 23784 виконавчих документи про стягнення соціальних виплат на загальну суму майже 40 млн. гривень на користь працівників освіти. Фактично стягнуто понад 4 млн. гривень. Однак кошти на виконання зазначених судових рішень з 1997 року у видатках, врахованих у розрахунках до місцевих бюджетів та у державному бюджеті, не передбачені. Виплата сум педагогічним працівникам здійснюється за рахунок поточної заробітної плати інших працюючих, а це, у свою чергу, призводить до виникнення нових боргів бюджетів усіх рівнів перед освітянами, зменшення поточного фінансування.

Кабінет Міністрів України листом від 15 липня 2003 р. (і повторно листом від 5 квітня 2004 р.) звернувся до Верховного Суду з проханням організувати вивчення та узагальнення судової практики місцевих судів з розгляду цивільних справ за позовами педагогічних працівників щодо виконання статті 57 Закону України «Про освіту» та дати судам роз’яснення з порушеного питання. Верховний Суд України листом від 12 грудня 2003 р. дав роз’яснення, що відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України та статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів і інших нормативно-правових актів України, угод та колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Верховним Судом України також звернуто увагу судів при вирішенні таких спорів на необхідність з’ясування в кожному конкретному випадку наявності в зазначених установах і організаціях як бюджетних асигнувань відповідних місцевих органів, так і позабюджетних коштів для забезпечення цих видатків у відповідний період, та в залежності від цього приймати рішення у справі. У зв’язку з цим, перший віце-прем’єр-міністр України доручив 13 січня 2004 р. забезпечити під час розгляду таких судових справ надання повної інформації щодо наявності чи відсутності у відповідних бюджетах коштів на забезпечення цих видатків у відповідний період. Для підготовки зазначеного питання на розгляд Верховної Ради України Кабінет Міністрів України надав необхідні розрахунки щодо розподілу зазначених сум, у тому числі в розрізі регіонів.

Крім того, у Конституційному суді знаходиться справа за конституційним поданням 46 народних депутатів про офіційне тлумачення статті 56, частини третьої статті 142 та частини третьої статті 143 Конституції України. Кабінет Міністрів України листом від 21 серпня 2003 р. висловив свою думку Конституційному Суду щодо суті тверджень та оцінок, порушених народними депутатами у конституційному поданні. Подальша робота щодо врегулювання ситуації, яка склалася в освітянській галузі стосовно виконання вимог, передбачених абзацами восьмим-десятим частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», буде проводитися у відповідності з рішенням Конституційного Суду України.

Зі свого боку у Кабміні відзначають, що з урахуванням ситуації, слід розмежувати намагання уряду України підвищити заробітну платню, і тими боргами, які були накопичені іншими урядами. І за які, до речі, уряд Януковича не має нести відповідальності. Освітянам зі свого боку слід усвідомити, що при відсутності вільних коштів у бюджеті, їхнє намагання будь-що добитися згаданих виплат може трактуватися як вияв соціального егоїзму і використання у суто політичних цілях. Адже у такому разі їхні потреби довелося б задовольняти за рахунок урізання інших статей бюджету і ущемлення інтересів різних категорій співвітчизників.


ForUm

ІА "Вголос": НОВИНИ