У цю ніч минуле зустрічається із сучасністю на одному березі. Це дійство — увіковічнене в обрядах, піснях і прикметах — досі живе в ритмі кожного регіону. Купальські чари мають свої особливості у різних куточках України, але залишаються впізнаваними всюди. То що ж ми насправді відзначаємо у такий спосіб?
Цьогоріч Івана Купала святкують у ніч із 23 на 24 червня через перехід на новоюліанський календар. Проте де-не-де традиційні забави відбувалися ввечері літнього сонцестояння — 21 червня. Вважають, що предки віддавали перевагу саме цьому дню, бо сонце набуває неабиякої очисної сили.
Походження свята Купала
Івана Купала — звична подія для слов’ян. У Волинському літописі є перші згадки про свято — «напередодні Іванового дня, на самі купалья». Предки вшановували сили природи та цілющі властивості всіх земних і неземних стихій. Прийняття християнства в Русі трохи змінило контекст свят — Купала теж не оминуло. Його присвятили Різдву Іоанна Хрестителя. Поєднання язичницької та християнської традицій сформувало рідний етнічний дух, що зберігає зв’язок до сьогодні.
Традиції, обряди, заборони
Святкування відбуваються як у невеликих селах і містечках, так і в обласних центрах. Основні події розпочинаються в другій половині дня, адже лише ближче до вечора «виходить» уся нечисть. Плетіння вінків із польових квітів, купальські пісні й танці, пошуки цвіту папороті, стрибки через вогонь — невіддільна частина свята.
Традиційно такий вечір люди проводять біля води. Проте, залежно від місцевих звичаїв, дозволялося або заборонялося купатися у водоймах. Вважали, що вода може очистити, якщо скупатися «з сонцем», або ж русалки затягнуть, жадаючи жертви в містичну ніч. Не всі виходили з води на рано, хто наважився зануритися у Купальську ніч.
Дівчата плетуть вінки з дванадцяти різних польових квітів і трав. Кидають своє плетиво у річку, і за течією чи проти неї має його знайти та перехопити молодий парубок — це й буде їхня доля. Якщо ж вінок тоне, то не до добра. Дівочі ворожіння в цю ніч розповідають значно більше, ніж у будь-яку іншу.
Вогнище — один з основних елементів. У ньому спалювали всі гріхи, а під час стрибків очищувалися від відьомських очей, вроків та всього злого. Спочатку стрибали наймужніші, сміливі та молоді, а потім — усі інші. Якщо хлопець із дівчиною стрибали, тримаючись за руки, і не розривали їх, то всі чекали згодом весілля.
Легенда про цвіт папороті й досі залишається загадковою. Знайти квітку — справжнє щастя. Та чи вдалося це комусь? На пошуки радять вирушати на самоті, а якщо пощастить знайти — повертатися, не оглядаючись.
Доцільність святкування
Після початку повномасштабного вторгнення розпалювати велике багаття забороняли майже повсюдно. Святкування змінювало вигляд через обставини завжди, але сенсу ніколи не втрачало. Зараз же все більше згадують давніх купальських пісень аби якомога відродити той дух Івана. Єднання коло вогню має свою незнищенну силу, проте чого в цьому святі більше християнського чи нечистого?
Керівник департаменту інформації УГКЦ отець Ігор Яців стверджує: «Якщо мова йде про культуру, звичаї, традиції – то це цілком нормально, бо з цього складається культурне буття нашого народу. Але якщо люди в це вкладають якийсь містичний сенс, то це – ідолопоклонство».
Вірити чи не вірити, святкувати чи ні – вибір кожного. Але відчути дух свята Івана Купала варто кожному хоч раз у житті. Ця атмосфера – незабутня, а магія витає з-поміж усіх й усюди. Можна віддавати шану цьому дійству з минулого, але не варто перетворювати це в ідолопоклонство!
Анастасія Томин, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка
ІА "Вголос": НОВИНИ