е) уроки “першого старту” на порозі (?) другого
Може видатися дивною прискіплива журналістська увага до партії, котра, подібно як ПРП, довший час майже не створювала вагомих інформаційних приводів. Проте днями такий привід був створений черговим з їздом партії та його «історичним» рішенням про перейменування, яке дістало вельми неоднозначну оцінку політиків й оглядачів.
Неординарний крок «бджілок» засвідчує, крім усього іншого, їх намір перервати довготривалу сплячку й набути нової, нетрадиційної для себе політичної якості. Наскільки реалістичними є подібні наміри? Чого не зробила партія в попередньому своєму воплоченні й що мала би зробити тепер, аби черговий спалах її активності не завершився черговим анабіозом абощо?
В українських умовах не має перспективи політична потуга, яка виявляє масову активність лише в недовгі періоди елекційних змагань, що між ними на реалізацію програмних положень працює (якщо дійсно працює) сама тільки її парламентська фракція. Годі втримати популярність партії, яка не має концепцій роботи депутатських представництв у місцевих радах, діяльності первинних організацій та окремих симпатиків – і не переводить ці концепції у життя.
Практика засвідчує, що інтерес українського політика до долі своєї партії є величиною змінною, хоч скільки енергії та ресурсів не були ним свого часу витрачені на партійні справи. Однак серед партійного загалу завжди знайдуться особи, саме зараз готові розбудовувати партію, вести її вперед і, відповідно, робити з нею свою політичну кар єру. Такі повсякчас, незалежно від позиції «грандів» мусять мати відкрите поле для діяльності . Немислимо-бо уявити собі, щоб німецька ХДС, британські консерватори чи шведські соціал-демократи пішли з політичної сцени через збайдужіння кількох бодай найвидатніших діячів цих формацій, як то часто трапляється в українському політикумі.
Формування стабільної партії вимагає демократизації її внутрішнього життя, зокрема – диверсифікації центрів дії, впливу, обміну думками. Бажано, щоб кожна партійна організація повсякчас мала в роботі декілька різних проектів – як спущених «згори», так і розвинених з власної ініціативи. Це може бути, приміром, партклуб, група підтримки депутата, моніторинг ситуації в регіоні, випуск партійної преси тощо. Демократизації має зазнати й матеріально-фінансова база – інакше кажучи, існування власних незалежних джерел фінансування місцевих організацій та проектів у рамках єдиного для всіх Статуту мусить допускатися й заохочуватися.
Позірним протиріччям до потреби демократизації (але лише позірним!) виглядає потреба запровадження ефективної кадрової політики. Партія мусить визнати, що її членом може стати не кожний перший-ліпший, а лише особа, що відповідає певним вимогам. (Це потрібно бодай для того, щоб утруднити проникнення небажаних для партії елементів на хвилі пошуку незалежних джерел фінансування…) У середовищі власників партквитків має послідовно скорочуватися обсяг пасивного членства, не обтяженого на протязі років жодною партійною діяльністю. «Примусові» навантаження можуть когось попервах і відштовхнути від партії, однак безплідність і незапотребуваність відштовхують людей, зрештою, набагато більше, ніж корисна праця.
У демократичній формації закономірно послаблюються такі чинники єдності її рядів, як диктат проводу й централізований розподіл коштів. Відтак мусить зрости значення скрепів іншого роду. Неперервним процесом має стати ідеологічна діяльність партії. З одного боку, на грунті концепцій вільного й захищеного підприємництва слід розробляти ідеї, привабливі для непідприємницьких верств громадянства, а з другого - має прийти усвідомлення неоднорідності українського бізнесу, а відтак демагогічна «підтримка підприємництва» взагалі мусить змінитися «адресними» апеляціями до конкретних верств бізнесового класу.
Чи має перспективу проект «ПРП-2»? Мусимо врахувати, що його реальні чи потенційні розробники працюватимуть на ниві, добряче потовченій їх попередниками, проте до пуття так ніким і не засіяній. Над ними тяжітимуть, безперечно, численні неуспіхи дотеперішніх спроб створення підприємницької партії на класовій, а не клановій основі, які відохотили тисячі підприємців від політичної активності. Але, з другого боку, соціальна та ідейна ніша такої партії донині залишається, по суті, незайнятою! Наважимося зробити прогноз: заволодіти цією нішею всерйоз і надовго вдасться або партії, котра витворить у своїх лавах прообраз-філію правдивого громадянського суспільства (в цілій Україні наразі нечинного), або ж узагалі нікому – допоки прогресуюче «згортання» вітчизняної демократії не усуне цю проблему з порядку денного як українського бізнесу, так само й української політики.
ІА "Вголос": НОВИНИ