Від часів „демократизації” Львівщина уважається ареалом політичного домінування НРУ. Місцева організація Руху, найпотужніша в Україні, розкол партії в 1998 р. сприйняла особливо негативно. Після нетривалої внутрішньої боротьби львівські рухівці в переважній більшості залишилися на боці В. Чорновола, тож новопосталому НРУ(К)-УНР-УНП на своїй „історичній прабатьківщині” довелося починати майже з нуля й діяти в недружньому політичному оточенні. Та все тече, все змінюється...
Нова формація виявилася динамічнішою та фінансово спроможнішою від свого попередника. Під час „касетної революції” в 2001-му УНР досить активно підтримував опозиційні угруповання, тоді як рухівська „стара гвардія” трималася осторонь. Активні прихильники В. Ющенка, „костенківці” від моменту створення блоку „Наша Україна” поставили весь свій потенціал на службу спільній справі. А після нормалізації відносин із НРУ та зміни назви партії (прагнення „ортодоксів” зберегти монополію на розкручений бренд було найбільшим каменем спотикання у „міжрухівських” стосунках) від криги взаємного відчуження лишилися хіба що поодинокі льодинки...
Станом на 1 квітня поточного року ЛОО УНП нараховувала 3010 членів, з них 720 були мешканцями обласного центру. За деякими відомостями, на сьогодні наведені показники зросли майже вдвічі... Чолівка львівських організацій приблизно наполовину складається з представників ділового світу, решта – професійні політики, адміністратори, науковці. Активно діє „Українська народна молодь”, яку в області очолює Р. Даревич. На львівських теренах поширюється 25 тис. примірників партійної газети „Народне слово” зі спеціальним додатком „Львівщина”, орієнтованим на висвітлення подій та проблем галицької „глибинки”.
В обласній раді „народовці” мають лише троє своїх представників, натомість у ЛМР вони диспонують 9-ма мандатами, а член партії В. Тринька очолює бюджетну комісію. Діапазон „зацікавлень” депутатів від УНП є доволі широким: від контролю за діяльністю комунальних підприємств – до політичного поборення міського голови, хоча ідею дострокового припинення його повноважень партія наразі не підтримує.
Офіційним куратором виборчої кампанії В. Ющенка на Львівщині є НРУ, проте 10 районних штабів „Нашої України” очолили саме „народовці”... Організаційна робота в ЛОО УНП стоїть на доволі високому рівні – принаймні якщо порівнювати з місцевими осередками інших політичних конфесій. При тому „костенківці” пишаються своїм демократизмом, який, на їх думку, відрізняє УНП від решти формацій національно-демократичного табору.
Отже картина, на перший погляд, вимальовується ледве не мажорна: молода партія стрімко йде вгору; довготривалий занепад галицької націонал-демократії ось-ось зміниться новим її піднесенням під прапором УНП... Однак основні причини занепаду були насамперед концептуально-ідеологічними! Жоден з відламів національно-демократичного політикуму не запропонував громадськості серйозного аналізу процесів, які відбулися в цілій Україні та конкретно в Галичині після 1991 року й не насмілився критично поставити питання про місце в тих процесах „правого” табору взагалі й власної політичної формації зокрема. Скажемо прямо: політичний провід нічого мудрого не порадив людям саме тоді, коли вони найбільше потребували таких порад! „Заполітизований” на поч. 90-х, наприкінці десятиліття львівський загал уже не мав жодного (!) визнаного політичного авторитета. (Такі соціологічні дані, до речі, наводив ув одній зі своїх праць голова ЛМО УНП Ю. Кужелюк).
Відчуження між загалом та політикумом, яке виникло на цьому грунті, годі подолати за допомогою найвишуканіших політичних та організаційних технологій. Речники УНП охоче розповідають про кількісне зростання лав партії, поширення партійної преси, активність місцевих осередків тощо. Однак у середовищі пересічних львів’ян (чи то пак: електорату) впливи цієї бурхливої діяльності відстежити годі – навіть під час передвиборного посполитого рушення.
Деякі масові заходи, організовувані УНП (як, приміром, відзначення дня Європи) вочевидь балансують на межі дешевого популізму. Важко назвати оптимальним рішенням ЛОО і вибір своїм лідером О. Гудими – як з огляду на загальні „негативи” ситуації, коли регіональною структурою керує діяч, який основний час та сили присвячує київським справам, так, зокрема, й через особисті риси вдачі п. Олекси.
Які перспективи постають нині перед львівськими „народовцями”? Найімовірнішим видається їх подальше „кількісне” зростання без переходу в нову якість. Чи станеться довгоочікуване об’єднання з НРУ або іншими національно-демократичними формаціями? Ризикнемо спрогнозувати, що „природним шляхом” до цього не дійде. Хоча сама ідея єдності національно-демократичного табору залишається привабливою для уенпістів, їм, по суті, нема що взяти в потенційних партнерів по об’єднанню, натомість багато чим довелося б поділитися – джерелами фінансування, посадами в партійному керівництві, нелегкими організаційними напрацюваннями.... Словом, це було би приблизно те саме, як Тайваню об’єднуватися з материковим Китаєм.
Хіба би В. Ющенко, перемігши на виборах, почав творити нову „партію влади”... Тоді на користь об’єднання потужно спрацювали б і авторитет лідера країни, й чималі спокуси опинитися в складі такої партіЇ. Побоюємося однак, що подібна структура виявиться радше партією Жванії й Порошенка, ніж Костенка й Тарасюка..
ІА "Вголос": НОВИНИ