Однією з таких організацій, створених у Львові переселенцями з півострова, є «Кримська хвиля». Кореспондентка «Вголосу» розпитала співкоординатора цієї громадської організації Енвера Бекірова, з чим зіштовхуються переселенці по прибутті до Львова, як їм тут живеться та на чию допомогу вони можуть розраховувати.

Енвере, що підштовхнуло вас до створення громадської організації «Кримська хвиля» і чим вона власне займається?

Я разом зі сім’єю приїхав до Львова 1 квітня. З першого ж дня я набігався по кабінетах, аби отримати хоча б якусь інформацію щодо реєстрації, поселення, та й взагалі життя у Львові. Це зайняло багато часу, та й для людини, яка приїхала в стресовому стані, це дуже складно.

Люди приїжджають сюди з двома сумками в руках і з купою дітей, у них заблоковані платіжні картки, вони виїхали невідомо куди – головне, щоб подалі від війни і окупації. Я зіштовхнувся з тими ж проблемами і зрозумів, що люди мають отримати тут підтримку і не відчувати розгубленості, бо вони все-таки залишаються громадянами України.

Виходячи з власного досвіду, можу сказати, що держава не готова до такого соціального явища, як переселенці. Вона як була не готова чотири місяці тому, так і зараз ситуація не змінилася. На жаль, до сьогоднішнього дня не існує жодної державної програми, яка б конкретно давала директиви чиновникам на місцях – на які права можуть розраховувати переселенці, на який житловий фонд розраховувати, яким чином будуть організовані медичне обслуговування, доступ до навчання і решта не менш важливих питань.

Так, зараз ці всі проблеми вирішуються завдяки добрій волі чиновників на місцях, завдяки бажанню звичайних мешканців, бізнесменів і підприємців. Але не завдяки державній допомозі.

Тому, розуміючи цю ситуацію, розуміючи, що є великий пласт проблем, до яких держава не готова, я і ще декілька моїх колег з чіткою і активною громадською позицією, вирішили організувати зустріч мешканців Криму, які переїхали на Львівщину. Нашою метою було познайомитися, дізнатися скільки нас є, які виникають проблеми, як ми можемо самостійно їх вирішувати. Ми вже тоді розуміли, що треба створити якийсь орган, якусь організацію.

Перша така зустріч відбулася у квітні у Шевченківському гаю. Ми зібралися всі разом, нас тоді було небагато, близько 70-ти людей. Ми підготували невеликі анкети, щоб люди могли залишити свої координати, вказати кількість дітей, наявність якихось особливих потреб, у кого яка спеціалізація, щоб зрозуміти, які в нас трудові ресурси. На цю зустріч хтось прийшов просто пасивно посидіти, комусь було просто цікаво, але хтось і справді розумів, що він може взяти в свої руки частину проблем людей, кортрі сюди переїхали.

Так у нас народився невеликий актив. Потім була ще одна зустріч в університеті імені Франка, на якій ми вперше оголосили, що є ініціатива створити громадську організацію. На цій же зустрічі ми вирішили назвати нашу організацію «Кримська хвиля», бо тоді і справді йшла хвиля переселенців з півострова у Галичину.

У зв’язку з тим, що наші земляки одразу після прибуття до Львова їдуть у розташований на вулиці Митрополита Андрея, 10 департамент соцзахисту населення, ми попросили у його працівників виділити нам окремий кабінет. Ми хотіли там розмістити наш координаційний центр з телефонами «гарячої» лінії, де ми могли б формувати ту інформаційну базу і надавати ті послуги, які необхідні переселенцям, і які департамент не охоплює.

Департамент соцзахисту Львівської облдержадміністрації пішов нам на зустріч, і так у нас з’явилася аудиторія, де ведеться оперативна робота, проводимо зустрічі й круглі столи. Також нам виділили приміщення у дворі, там ми облаштували склад, де зберігається гуманітарна допомога для переселенців.

Чого найбільше потребують переселенці?

Найбільше, що нам необхідно, це одяг, білизна, взуття. Кожного дня люди привозять нам ці речі на вулицю Митрополита Андрея, 10. Тут наші волонтери все сортують по окремих позиціях, щоб не забирати в людини час, і щоб самим бачити що де лежить, а не годину шукала другий черевик.

Часто нам привозять не лише одяг, а й продукти харчування, дитячі ліжечка, побутову техніку. Ми змогли прийняти і розподілити велику кількість холодильників, пральних машинок. Як правило, ця вся побутова техніка вже була у використані, але збереглася у робочому стані і була непотрібною людям.

Є й трохи інша проблема: нам легко допомагати тим переселенцям, що мешкають у Львові. Але ж  люди розселені по всій області, у них обмежений доступ до наших послуг. Але ми все одно намагаємося передавати їм ці речі громадським транспортом.

На сьогоднішній день більше ніж 2 тисячі людей мають доступ до нашого пункту отримання і розподілу гуманітарної допомоги.

До речі, щодо поселення, у нас був випадок, коли групу з трьох жінок і восьми дітей поселили в лікарню Охматдит. Ці люди у стресовому стані приїхали зі східних регіонів, із зони бойових дій. У них на 11 людей було 400 грн., не було навіть запасного одягу. Вони й зараз живуть в лікарні, але ж там постійно приходять хворі люди.

Ви співпрацюєте з якимсь міжнародними організаціями?

У нас є досвід співпраці з міжнародним фондом ЮНІСЕФ. Ми створюємо для них заявки, де вказані необхідні потреби переселенців, і на основі цього вони формують гуманітарну допомогу для нас, ми тут її отримуємо і роздаємо.

Також в нас є досвід співпраці з фондом Служби економічної допомоги Угорщини. При підтримці угорського консульства в нас була можливість сформувати перелік потреб для переселенців. На виділених нам угорцями 130 тис. грн. ми закупили продукти харчування, господарську групу товарів, посуду, і для кожної сім’ї ми змогли сформувати певний продуктовий набір, чи тих необхідних речей, яких вони потребують у побуті.

Спільно з фондом КАРІТАС ми організували і психологічну допомогу: двічі на тиждень сюди приходить психолог і розмовляє з людьми. Насправді переселенці перебувають у стресовому стані, багатьом потрібна підтримка, якісь поради. Також у нас працює телефон довіри.

А як допомагає вам місцева влада?

Останнім часом чиновники на місцях почали розуміти, що є необхідність у координації дій, у створенні органу, у якому були би представники всіх структур, що надають допомогу переселенцям. Й особливе місце у цих координаційних органах має бути віддано громадським організаціям, які за 4 місяці взяли на себе великий обсяг роботи  з переселенцями.

Потрохи ситуація змінюється. 22 липня у нас було розширене засідання координаційного штабу з питань переселенців. Нас туди запросили вперше.

Енвере, окресліть основні проблеми, які сьогодні виникають у переселенців?

Є три головних проблеми. Перше і поки що основне питання – це тимчасова реєстрація. Будучи людьми, які зберегли громадянство України і приїхали з окупованої території на материкову частину, ми позбавленні звичайних прав громадян України. Виходить, що ми «бомжі», держава на сьогоднішній день не має механізму тимчасової реєстрації.

До прикладу, звичайний переселенець приїхав сюди і у нього не має довідки про тимчасову реєстрацію хоча б на 6 місяців. Без неї він не може працевлаштуватися, не може організувати тут підприємницьку діяльність і платити податки у місцевий бюджет. Те ж саме стосується медичного обслуговування і навчання. Так, люди на місцях йшли нам назустріч і допомагали.

Нам обіцяли, що людей будуть реєструвати. На вулиці Богдана Хмельницького відкрили паспортний сервіс – єдиний на Львівщині, який надає послуги переселенцям. Так, є люди які вже зареєструвалися, але навіть фізично потрібно кілька років, щоб зареєструвати всіх переселенців. Офіційно нас налічується більше 3700 людей, а неофіційно – близько 11 тисяч. Це переселенці з Криму і східних областей.

Так-от, один працівник, який там сидить, він просто фізично не зможе справитися з тією роботою навіть за декілька років. Сьогодні навіть немає розробленого бланку тимчасової реєстрації, який людям можуть видавати. Чиновник мають повноваження це зробити, але не спішать.

Друге питання – це тимчасове поселення переселенців. Ми вимагаємо створити робочу групу, яка би зайнялася вивченням об’єктів довготермінового поселення людей.

Третя проблема – це розблокування рахунків переселенців у «ПриватБанку», щоб люди мали хоча б якісь кошти.

Розумієте, кримчани і надалі продовжують переїжджати на Львівщину. Але якщо переселенці зі східних регіонів чекають закінчення АТО, то кримчани на Львівщині надовго, бо допоки Крим не буде українським, повертатися туди люди не хочуть.

Звісно, є частина сімей, які повернулися у Крим. Це, як правило, багатодітні сім’ї.  Вони не мали тут на що жити, тому вирішили повернутися, бо там у них є  хоча б будинок і якесь звичне оточення. Але більшість людей не хочуть назад, вони шукають тут роботу і якось це все тягнуть на собі. На жаль, у Львові дуже маленькі зарплати, але люди стараються якось крутитися і виживати, хоча насправді дуже важко.

Розмовляла Ольга Куровець, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ