Поети - дивізійники.

Частина третя

Українська поезія - різнопланова. Поезія українських дивізійників, в цілому, це поезія, що, за висловом Івана Багряного, ототожнювалася з мечем. Дивізійники були вояками і їхнє основне кредо (в мечі і слові)- вільна Батьківщина. У своїй поезії вони стверджували дійсність і мрію. Проти них був весь тодішній світ, але вони у слові, як там, в окопах під Бродами, і в прориві під Княжим, стали на захист своєї Батьківщини. Наші поети - дивізійники не були заражені ідеями нацизму і  вони не виступали за поневолення якогось народу, а мріяли про свободу своєї землі і свого народу. Це найбільш зафіксована ідея,  зрештою і мета їхньої поезії. Було ще особисте, але воно було лише похідним від цієї мети.

Микола Угрин - Безгрішний, відомий педагог,письменник та громадський діяч(1883-1960) у своєму вірші »Марш Дивізії «Галичина» писав:

Дивізіє, гей рідна мати

Новітня Січ Ти є для нас .

І треба, треба теє знати

Чого від нас жадає час.

Москва лютує в Україні

Руйнує, палить все кругом

Вмирають діти на руїні

Сумує  Київ над Дніпром.

Комуна, нащадки гунів

Лиш муки й смерть готують нам

Кобзар порвав останні струни

Ще лиже ката свій же хам…

…Відомий український митець, художник Володимир Каплун, що на еміграції проживав в Аргентині, теж був дивізійником і поетом. Зберігаю його рукопис  під назвою «Від 1944-1991…». Захоплений німцями він зумів перейти до Дивізії і пройшов з нею нелегкі фронтові дороги і полон. Про це його рядки:

І так почалась «епопея»

моя, в дивізійних рядах,

Спочатку: в вишкільних таборах,

А згодом: в фронтових боях…

Німеччина,Чехія, Польща

Й Словаччина -знані мені…

А потім Словенія й Фельдбах,

(Хвилини трагічні…Сумні…)

Тринадцять уламків гранатних

Дістав там я в ногу ліву

І думав, що вже її втратив

Та, радий був, що живу…

Уже в полоні, в Ріміні, В.Каплун редагує сатиричну газету «Оса», яка допомагала українським воякам вистояти і в полоні продовжити боротьбу з радянськими репатріаційними комісіями, які старались повернути дивізійників на «родіну», щоб там їх запроторити в Сибір чи знищити.

…Вояк - поет, дивізійник В. Мусій у своєму вірші «Неначе вчора (Борцям під Бродами) писав:

Неначе вчора творилась

                                          гать

З людей і заліза,

Щоб в Україну не лізла

                                         Гадь

Червона люта і грізна.

… Поет – дивізійник Михайло Ліщинський, досвідчений офіцер, завжди був у гущі боїв Дивізії. Вижив.  Представляємо два його вірші «Пелюстку маку, вітре принеси» та «Багнет на кріс». Читаємо:

Пелюстку маку, вітре, принеси…

Що в Жаркові між жита впала,

Бо бачити я хочу, чи вона така, як ті,

Що їх колись, гранати розірвали

Пелюстку маку, вітре принеси…

Таку як та, що при межі в полях

Багром заквітла на чолі стрільця,

Що впав за рідний край там у боях…

Пелюстку маку, вітре,принеси,

Щоб внукам,  як Євшан лишити,

Щоб і вони дорогу там знайшли,-

Де буде бій…останній бій великий.

Підполковник Михайло Ліщинський знав ціну війні і знав мету, за яку йшли в бій його побратими. У своєму вірші «Багнет на кріс» писав:

Багнет на кріс! Ще раз за Україну!

Ще роз багнетом проб’ємо собі шлях,

Ось бачите: горять ворожі танки,

Вони не спинять вже нікого у боях.

Ми зброю - хоч чужу - та взяли,

Слідами ми пішли батьків

 

Війну цю ми не розпочали

І-Боже!- Ти її не докінчив.

Тому клянемось в цю хвилину

На матір нашу-на Вкраїну:

Ми вернимось при повній зброї -

Як сонця схід зійде вогнем.

Ми вернемось кінчати діло.

Почате пламенним мечем.

          Михайло Ліщинський зустрів цей щасливий для нього день, коли Україна стала вільною. І він прибув додому, де не був майже пів століття.

…Василь Де - Ву поет - дивізійник, перебуваючи на постої, в серпні 1944р., після битви під Бродами, відізвався на цю епопею віршем «Брідська Елегія»:

Болота, болота. Скрізь могила одна.

Куди ступиш - то гріб, гробом кожний окоп. Гробом

Кожний ручай…

Де ж ці так?!...

Не питай…Гроби села , городи…

Гріб на гробі…Це Броди.

З Гути чайки летять і квилять, все квилять.

Поет вірить в те, що вони ще повернуться під Броди. Це була тверда,

 непохитна віра, перевірена залізом і кров’ю бо лише місяць пройшов після цієї запеклої битви:

І в нерівнім бою

БРОДИ вмилися кров’ю,

Спіть, Брати, сном благим

Автоматом стальним

Плюнем в очі катам,

Бо присягу ми Вам , в ніч пекельну

склали:

Стати кріпше скали

І крізь бурі - негоди

Знов пробитись під Броди.

У трьох статтях ми згадали ще далеко не всіх поетів - дивізійників. Попереду ще копітка робота.

Серед дивізійників було чимало письменників, які написали і видали прекрасну художню літературу, свої спогади, що нині є цінним джерелом до історії національно - визвольних змагань і нашої військової історії. Один із них - Євстахій Загачевський, львів’янин, який залишив по собі унікальну джерельну літературу.

Вони не можуть бути забутими в незалежній Україні!

Завершимо цикл статей про поетів – дивізійників словами Миколи Вереса:

Гей вставай на зазивність кличів

Жовтих Вод, Конотопу, Полтави,

Піднеси ,Україно, мечі

За життя, за народ, за державу!

Нині ці слова знову стають актуальними.

 

ІА "Вголос": НОВИНИ