Історія про те, як депутатська більшість укотре допомогла меру Садовому зневажити закон.
„Зрада – справа часу” – Кардинал Рішельє.
Відверто кажучи, я готувався до чогось подібного. Ну скільки можна, врешті-решт?! "Замахали” ви вже нас, – скаржилися депутати в кулуарах. – Садовий ледь не на кожну сесію виносить питання "Ратуші", і всі розуміють, що хоче він її не роздержавити, не реформувати, а банально ліквідувати. Або принаймні вигнати тебе". Отже, я був готовий. Насамперед до якогось вчинку, який у народі називають словом "підлість". І не помилився...
У порядку денному сесії у пункті „19" було зазначено: "Про функціонування газети "Ратуша". Доповідає Остап Процик". Напередодні сесії ухвали щодо газети "Ратуша" в секретаріаті не було. Не роздали її депутатам і на початку сесійного засідання.
На мої лобові запитання, а про що, власне, йтиметься і чи дадуть нам дофінансування на друге півріччя, багато народних обранців опускали очі і якось винувато бурмотіли: "Будемо думати. Ти ж сам розумієш – є певні домовленості..."
Дехто конкретизував: "Садовий далі намагається “нагнути” депутатів. Шок настав, коли перед дев’ятнадцятим питанням мер Садовий раптом сказав з трибуни: "Голосування по "Ратуші" буде в закритому режимі". Яке голосування?! Аж тут працівники секретаріату почали розкладати на столи ухвалу, в якій чорним по білому було написано: "Про функціонування газети Львівської міської ради "Ратуша".
З метою належного функціонування газети Львівської міської ради "Ратуша", керуючись п.8 ч.1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, міська рада ухвалила: 1. Звільнити з посади редактора газети Львівської міської ради Савельєва Миколу Володимировича
2. Призначити на посаду редактора газети Львівської міської ради Вовк Ярославу Василівну.
3. Контроль за виконанням ухвали покласти на постійну комісію культури, дозвілля, промоцій, засобів масової інформації та туризму. Міський голова А. Садовий.
Яка ще Слава Вовк? Вона працює в газеті "Ратуша"? Пройшла співбесіду в депутатських комісіях? Чи може відповідає за "належне функціонування"? Яке "звільнення"?! На підставі чого? Адже ще в березні 2007 року роботу редактора ЛКП ЛМР газети "Ратуша" Савельєва М.В. (а це я і є) депутатська більшість Львівської міської ради визнала задовільною!
Упродовж трьох місяців, що минули, я не викрадав автотранспорт, не поминав ім’я Господнє надаремне, не розмальовував стіни графіті і навіть якось купив бомжеві морозиво! То в чому справа?
Трохи розвиднілося, коли з уст Андрія Івановича долинуло: "Голосуємо в закритому режимі на прохання самих депутатів". Це нагадало мені той вид страти, коли катам роздають десять рушниць, одна з яких заряджена холостим набоєм. І кожен потім зможе відповісти на закиди: "А може, саме я і не став причиною кінця жертви, ви звідки знаєте"?
Одинокий голос депутата Сергія Смірнова про те, що твориться щось не вельми законне, потонув у похмурому мовчанні депутатського загалу. Поодинокі депутати підходили і втішали: "Нічого, Миколо, може проскочиш? Сам розумієш – кулуарні домовленості". "Здали тебе", – прокотилося хвилею рядами журналістів...
"Ратуша" вже тривалий час дозволяє собі речі, стовідсотково дозволені їй законом і поняттям "журналістська честь", які проте не вписуються в поняття мера про табуйованість. Ми писали про те, що фірмі "Епіцентр" надали землю за цінами, в кілька разів меншими, ніж фірмі „Метро” (це питання особисто лобіював перед депутатами мер Садовий), про те, що з львів’ян і далі безбожно деруть за воду по 1 грн 84 коп. за куб, хоча, згідно з рішенням Господарського апеляційного суду, ця ціна вже понад рік мала б бути 1 грн 15 коп., а влада міста нічого не робить, щоб відновити справедливість.
Висміяли жалюгідність широкорозрекламованого „шоу Ґофа” і висловили нерозуміння, чому мільйонними сумами, виділеними на святкування Дня міста, має розпоряджатись якась щойно створена з ініціативи мера Садового громадська організація, котра „платить за консультації спеціалістам десятки тисяч гривень”. Натякнули колишньому лідеру "Самопомочі" А. Садовому, що незле було б, коли газета „Поступ”, до якої мер мав безпосередній стосунок, розрахувалася з боргами перед партнерами.
Нагадали міському голові, що за рік свого правління зі своїх передвиборних обіцянок він не виконав майже нічого, про що, один із небагатьох мерів в Україні, не відзвітувався. Описали історію неграмотних дій місцевої влади під час "прихватизації" Львівського аеропорту й перипетії неморального отримання службових квартир людиною з "команди" Садового Марією Желіско.
Здивувалися, чому сервісному центру "Діамант", який є офіційним дилером "Тойоти", за 10 автівок дали ділянку, продавши яку, таких машин можна було б купити 20? Кореспонденти "Ратуші" стали активними учасниками журналістської акції "Анти руїна", вимагаючи покарати винних у варварському нищенні площі Ринок. Може це неправильно? Чи ми отримали масу судових позовів, які звинувачували б нас в упередженості і фальшуванні фактів?
Дивно, але ці публікації не викликали страшного ажіотажу й обурення в депутатському корпусі, й народні обранці чомусь не зажадали відповідей на всі ці запитання. Бо обурюватися щодо дій чи бездіяльності мера депутатам просто невигідно. Насамперед – економічно...
Нещодавно Президент Ющенко заявив про існування в державі такого поняття як "політична корупція". Поясню: "здав" Мороз "помаранчевих" – став спікером, "здав" Кінах "помаранчевих" – став міністром економіки, "здав" нардеп фракцію – отримав кілька мільйонів доларів. Дозволю собі продовжити цей ряд: "здали" деякі депутати редактора газети, котра пише про мера "беку" – отримали право забудувати елітні особняки на "Знесінні", хапнути вигідні ділянки в місті під забудову, "правильно" поділити бюджетні кошти, пролобіювати низку питань, завдяки яким вони завтра куплять новеньке "Субару". "Вчасно зрадити – не зрадити, а передбачити", – гасло, на жаль, стає домінуючим і в міській політиці.
Після невмотивованого винесення на голосування та власне самого голосування з приводу мого звільнення (в бюлетені було зазначено: "Чи підтримуєте ви ухвалу?") в пана Садового вкотре стався "облом": до потрібного результату не вистачило два голоси – треба 46, а проголосували 44. Я поспішив подякувати депутатам за те, що вони не погодилися обміняти частку свого благополуччя на частку своєї совісті. Поспішив...
Вдруге ставити на голосування кадрове питання на цій самій сесії не можна. Але цей гордіїв вузол шанувальник демократії пан Садовий розрубав просто: він закрився з лідерами фракцій і вже вночі, коли все добре засинає, а лихе прокидається, відшукав не лише три голоси, які (на його думку) мали б поставити крапку у творчій "ратушанській" біографії нерозумного редактора. Від тієї години з’явилося "садовістське" ноу-хау – повторні кадрові питання, що по-злодійськи вирішуються у сутінках без представників преси і під пильним поглядом непересічного юриста Гелени Пайонкевич, котра нині стоїть на важкому шляху: обґрунтувати порушення закону, не особливо переймаючись його буквою.
Вона не може не розуміти, що зняти мене з посади редактора з формулюванням "з метою належного функціонування газети "Ратуша" – це виставити себе, як юриста, на посміховисько. Втомлені депутати, втомлені лідери фракцій, втомлений, але впевнений у перевазі принципу доцільності над принципом законності мер, принцип кулуарних перемовин – "ви – нам, ми – вам" стали добрим підґрунтям для вердикту.
Коли о 23.10 з трибуни пролунало, що позиція депутатів різко змінилася – за якихось кілька годин депутати вже зуміли полюбити і проголосувати "за" заступника міського голови п. Василя Косіва (на денному засіданні таких було на кілька десятків менше) і розлюбити редактора міської комунальної газети Миколу Савельєва (теж пана), то це вже нікого не здивувало. Сором не дим – очі не виїсть, чи не так, непродажні ви наші?
Я вмію грати за правилами. Ви – депутати, ви – засновники – і тому я вас не чіпаю. Але та ніч показала: правила – для "лохів", справжні "пацани" живуть домовленостями. Як кажуть бандити: "Без дагавору нєма разгавору". Так це ж бандити...
На цій же сесії депутати дружно проголосували за ще один комерційний інтерес: ТзОВ "АрхіБуд" отримало на "Знесінні", майже три гектари землі, ділянку під забудову елітного житла. Маю питання до законослухняних депутатів: на момент голосування начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко погоджувальні документи, які обґрунтовували це виділення, підписала? Відповідаю – ні! То на підставі чого міська рада вже вкотре пішла на грубе порушення закону?
Спробую пояснити: це – звичка. Спершу без погоджувальних документів псевдореставрують площу Ринок. Що депутати? Може, вони лягають під екскаватори? Ні. Може, когось покарали після журналістської акції протесту "Анти руїна"? Ні. Питання просто "заговорили". Згодом – вулиця Руська. Потім – площа Соборна. Тепер – ландшафтний парк "Знесіння". Що далі?
Я бачу взаємовідносини депутатів з мером зі середини і не перестаю дивуватись. "Не допустимо муніципальних облігацій"! Через два тижні – та, будь ласка, Андрію Івановичу! Що нам – шкода? „Не віддамо ділянку "Діаманту"! Через якийсь час: та прошу – беріть, добродії! Які порахунки між достойними львів’янами!
"Не потрібно Львову сотні нових чиновників, 20 затвердимо, а решту – обґрунтуйте, Андрію Івановичу, бо де ж візьмемо на таку ораву гроші"?! На останній сесії депутати вже не вимагаючи жодних пояснень (все ж зрозуміло і так!) голосують за те, аби в мерії додалось ще 177 (!!!) чиновників або, як сором’язливо називає їх Садовий, "райців". Звідки взяти кошти? А кого це особливо хвилює? Ще раз можна підняти тарифи, чи не так, посполиті?
Не затвердимо заступником Василя Косіва! Через кілька годин із різницею в десятки голосів (61 голос із 75 присутніх в залі — "за") це затвердження проходить вночі в дусі глибокого "одобрямса" і під оплески!!! Хіба це – позиція?!
Це звичайна поза: мовляв, бачиш, які ми грізні? Ти з нами, Андрію, не жартуй! "Ой, боюсь, боюсь!", – робить вигляд Садовий, що страшенно перелякався, а сам подумки сміється над захланністю і корисливістю й нагинає, нагинає, нагинає... Краяни, один філософ казав, що на зламаних людей ще більш болісно дивитися, ніж на побитих...
Тепер про так звану "депутатську толерантність" до Львівського бургомістра. Поясніть мені, політично неграмотному: за яким принципом формувалася більшість міської фракції БЮТ?! Люди, які навіть під приїзд свого лідера Юлії Тимошенко не змогли заблокувати трибуну міськради! Які просто не привчені протистояти меру, бо вже давно полум’яно і пристрасно возлюбили одне одного!
Котрі позиціонують себе як опозиція на всеукраїнському рівні, але не здатні на будь-який сміливий вчинок як партія тих, хто мав би впроваджувати програму БЮТ не лише на словах чи на "Знесінні", а й поряд із "Опорою" чи з протестуючими проти свавілля влади львів’янами! Звичайно, є там і ті, хто має власну позицію, але домінування у фракції "кроківці" робить її звичайним садовістським придатком, що за влучним висловом екс-мера Буняка "не здатний створити в житті навіть собачої буди"!
Попри дружні стосунки з багатьма членами міської фракції "Нашої України", хочу запитати в її лідера п. Трача: чи правду кажуть злосливці з інших фракцій, що саме "нанайці" додали п. Василю Косіву левову частку голосів на "нічних чуваннях" у мера? Якщо це так, то чи не видається вам, що в передвиборний період негоже виставляти самих себе у ролі клоунів? А що скажуть "нагорі"? І чи варті ті нещасні преференції з боку мера вашій політичній структурі того, щоб так ганебно "втрачати політичне обличчя"? Ой, як соромно... Чи може, це вже звикле?
У мене склалися хороші стосунки з цілою низкою міських депутатів й вони підтвердять – я можу помилятися, але ніколи не поводив себе підло і по-шахрайськи. Воюю з відкритим забралом і, на відміну від оточення міського голови, котре завжди випереджає у цьому протистоянні, бо ще має крок на непорядність, не завдаю ударів у спину. Сьогодні не можу втриматися, аби не поставити кілька запитань, на які, відверто кажучи, не розраховую отримати відповіді...
Власне, про взаємовідносини депутатського корпусу і ЗМІ. Коли відомий психолог пан Березюк (за сумісництвом він ще й керівник департаменту "Адміністрація міського голови") усю зиму не перераховував редакції кошти, і у нас через непроплати відключили газ (узимку!!!), Інтернет, телефони, чи хтось із депутатського корпусу забив у набат? Відреагував на наші публікації, звернення й особисті волання?
Когось схвилювало, як без фінансування виходила газета, за що ми жили три місяці, що їли, як грілись окропом, як страшно і болісно хворіли наші дівчата-журналісти (чи сиділа одвічний критик "Ратуші" пані Полякова колись увесь день у кімнаті, де мінус 5 зі всіма відповідними наслідками)?
Так, потім (коли потепліло) створили депутатську комісію по п. Березюку і які результати її діяльності? Може, він зазнав хоча б морального осуду за свою злочинну щодо людей бездіяльність?! Нічого. Бо у Березюка є індульгенція: він із оточення того, хто розподіляє блага.
Може, „Ратуша” отримала хоча б від однієї депутатської комісії відповідь на наші питання, чому впродовж півроку в газеті міської ради не надрукували жодного оголошення про аукціони, конкурси, регуляторні акти? Ні. Усі ці бюджетні кошти за оголошення пішли в комерційне видання, бо у них, за словами п. Остапа Процика, "нижчі ціни на рекламу".
Брехня! Постійна, суцільна і ніким не покарана брехня! Адже "Ратушу" до тендера із визначення „більших – менших цін” взагалі ніхто не залучав! Депутатський корпус і мер так захопилися кадровими призначеннями, що на останній нічній сесії "забули" дати "Ратуші" дофінансування на друге півріччя! Чи не чесніше і гоноровіше було б видання просто ліквідувати, аніж отак ганьбитися і опускатись? „Ай-я-яй! – можуть сказати зараз деякі депутати. – А ми й не знали”. Земляки, не дуріть бодай самих себе – усе ви знали. Просто вам вигідно було не знати.
Пресу владоможці віддавна звикли сприймати як "другу найдревнішу" професію, холуїв, прислужників, плебс і лакеїв, тому конфлікт між "Ратушею" і мером – не конфлікт між Савельєвим і Садовим. І йдеться тут не про мою посаду (як казав звільнений директор дому глухонімих до своїх пацієнтів: "Ви ще про мене почуєте"!).
Мова про інше. Під час ексцесу з попереднім мером п. Буняком у коментарі інформагентству з мене якось вирвалось: "У кожного свій маленький Майдан". Я свій наразі не зрадив. Згадайте ж, як ми всі пліч-о-пліч стояли з вами, панове депутати, у 2004-му на великих і маленьких майданах і до хрипоти верещали: "Ющенко, Ющенко!!!"
Тоді вірилося, що це прийшла нова епоха, епоха нових людей, нових взаємовідносин, нової влади, нового розуміння того, що таке демократія, що таке вільна преса. Здавалося, що настав кінець "дерибанам" і "відкатам", "касам", "рішалам" і продажним політикам, котрі готові за добру копійчину зрадити свої переконання і поступитися совістю. Невже тоді ми всі помилилися і замість вбити дракона знову стаємо його частинкою?
І не треба ображатися на сказані тут гіркі слова: врешті-решт я є часткою тієї громади, яка вас обрала в раду, аби ви захищали, зокрема, й мої інтереси. Пригадайте, що говорив на власній інавгурації всенародно обраний міський голова Андрій Садовий: "Ми повинні стати слугами для львів’ян". Саме тоді я вперше серйозно стривожився: чомусь на інтуїтивному рівні не люблю слуг і прислужників...
P.S. Наступного дня після "нічних чувань" до мене підійшов один із депутатів міської ради: "Миколо, на мене не ображайся. Я голосував так, як вирішила фракція. Нічого особистого – це просто бізнес..."
ІА "Вголос": НОВИНИ