Як же нам, журналістам Західної України, бракуватиме тієї опозиційності, яка нас тримала на плаву при старому режимі! Як нам бракуватиме такого щемливого відчуття, що наша регіональна журналістика − єдиний острівець свободи слова на всю країну! Як нам бракуватиме плівок Мельниченка і жучків на редакційних телефонах! Що ж нам, вічно опозиційним західноукраїнським журналістам, робити, коли свобода слова, за яку ми нібито боролися, перемогла?

Місія проти месії

Один мій колега півночі не спав після того, як змусив себе зняти помаранчеву стрічку зі свого портфеля. Інші журналісти лише тепер відчули, що їм не личить приходити на прес-конференції у помаранчевих светрах і шапках із життєстверджувальним написом “Так”. Зняти светр чи шапку − простіше всього, і природнє потепління тут ні при чім. Набагато важче зрозуміти, що свобода слова не полягає в тому, що про своїх треба писати лише добре, а чужих нещадно критикувати... Правда життя така: львівська (та й західноукраїнська) журналістика збереже своє лице тільки тоді, коли вичавить із себе помаранчевий сік. Навіть усупереч внутрішнім переконанням. В іншому випадку вона може припинити своє існування − її розчавлять київські або ж російські видання.

Навряд чи нова влада буде наказувати міліціонерам відривати голову “зарвавшимся” журналюгам і навряд чи їх товктимуть бітами по ребрах. Усе значно гірше − бо на прю вийшли Місія проти Месії. Місія журналістів бути опозицією до будь-якої влади − проти популярності нового президента, який для багатьох є месією. І найгірше те, що ця битва розгорнеться на очах читачів-глядачів-слухачів, симпатії котрих щонайменше в Галичині ні в кого не викликають сумнівів. Звідси випливають підозри − об’єктивна критичність до Ющенка може сприйнятися як прихильність (чи не дай, Боже, причетність!) до опозиції в особі двічі несудимого Януковича. А це вже майже те саме, що прийти на зібрання “клюмби” у Львові без помаранчевої стрічки. Мазохізм якийсь.

Ющенко буде тиснути

Читачі дійсно можуть розчаруватися в газетах, які помаранчевий колір змінять на об’єктивний. Із цим погоджується Степан Курпіль, голова Львівської обласної організації Спілки журналістів і керманич “Високого замку”. “Щось схоже моя газета пережила 2 роки тому на парламентських виборах. Ми відкрито підтримували “Нашу Україну”, але разом із тим серйозно розкритикували список Ющенка. У нас через це впав тираж, бо читачі цю критику сприйняли не як бажання застерегти Ющенка, а радше нашкодити йому. Але, переконаний, усе одно читачі оцінять розумну позицію газети, навіть якщо вона їм не подобається. Звичайно, критика заради критики не має сенсу. Журналісти повинні помічати неправильні кроки Ющенка і можливі зловживання − словом, не дати новій владі псуватися, бо абсолютна влада розбещує владу абсолютно”.

− В усіх країнах є певний тиск на пресу, і це нормально, бо політики за своєю природою завжди хочуть контролювати ЗМІ, − каже Олег Базар, головний редактор “Львівської газети” (за даними сайту “Вголос”, цю газету придбав гендиректор компанії “Інтермаркет”, яка об'єднує в собі супермаркет “Арсен” та мережу “Барвінок” Роман Шлапак). − Але такого брутального тиску з допомогою прокуратури, податкової чи навіть фізичного насильства, як це було, вже не буде. Я не люблю слів “опозиційна” чи “провладна” преса, бо тоді це вже засоби масової пропаганди, а не інформації. Мені більше до вподоби слова “об’єктивна критика”. Саме так треба ставитися й до Ющенка − прискіпливо стежити і критикувати за помилки. Важко сказати, як це сприймуть читачі, яким ми подобалися лояльним ставленням до опозиції, але здорові ЗМІ мають критикувати будь-яку владу.

− До кого тепер бути в опозиції помаранчевим журналістам − питання до них, − вважає ведучий “П’ятого каналу” Микола Вересень. − Наші сусіди поляки вже мали великі проблеми. Там і влада, і журналісти прагнули в Євросоюз, і це унеможливлювало критику. Це дійсно проблема − коли мета в опозиційної журналістики і влади співпадає. До України ця ситуація ще не докотилася і не знаю, чи докотиться. Від Ющенка я не маю жодних чітких очікувань. Це питання самоорганізації самих журналістів, а не Ющенка. Якщо він забуде, що існує телебачення, радіо і газети, то це відіграє для журналістики позитивну роль. Наскільки я спостерігав за Ющенком, його попередні дії вказують, що він і не знає про існування преси навколо. І це добре.

− А чому преса мусить бути опозиційною до влади, якщо вона працює за законами і моральними критеріями? − дивується декан факультету журналістики ЛНУ ім.Франка д-р Михайло Присяжний. − Основне завдання журналістів − не критикувати, а давати об’єктивну, достовірну і, можливо, навіть некоментовану інформацію. Цю формулу я вважаю найбільш прийнятною в нових умовах. У Німеччині провідні газети продають сторінки уряду, де він публікує свої релізи та офіційну інформацію. А на решті шпальт − дають повну та аргументовану інформацію. Франс Прес чи Рейтер ніколи не дадуть інформації, якщо не отримають підтвердження бодай із трьох джерел. Про це треба думати в першу чергу.

З вогню − та в полум’я

Трансформація газет уже розпочалася. Проте вона обмежилась лише тим, що на провладних ЗМІ пройшла переоцінка цінностей і вони почали показувати більш об’єктивну інформацію. На цьому тлі так звані опозиційні телеканали та газети виглядають значно гірше − там працюють усе тими ж методами, що і при старому режимі. Візьмемо телеканал “Ера”, який у своєму завзятті допомогти Ющенкові, здається, зробив йому ведмежу послугу. Це вже помічають навіть такі опозиційні журналісти, як Олена Притула, головний редактор інтернет-видання “Українська правда”: “Чесно кажучи, для мене незрозуміло, як у нинішніх умовах можна запрошувати в студію представників тільки однієї сторони – сторони Ющенка! Як раніше “1+1” бул ударником в інтерпретації темників, так тепер “Ера” дає новини суто антиянуковицького змісту”. Звичайно, можна це списати на те, що апетит приходить під час їди, але тенденційність − вона і в Африці тенденційність.

У схожому стилі по інерції продовжує працювати вже легендарний “5 канал”. Журналіст радіо “Свобода” Олексій Починок вдало зазначає: “Дуже часто, коли канал намагається подавати дві точки зору, позиція ведучого є очевидно заангажованою − він ледь не вилазить зі шкіри, щоб показати, кого він підтримує”. Від більш різких стріл на адресу “5 каналу” його рятує те, що цей канал фактично зробив інформаційну революцію − вічна честь і хвала! − та ще й силами симпатичних хлопців-ведучих. Інша річ, що вони в кадрі сиділи не стільки як професіонали, скільки як громадяни-патріоти. Однак громадян-патріотів уже починають переганяти професіонали з телевізійної служби новин “1+1”...

Остап Дроздов

Авторитетно

Свободи ЗМІ у вас ще немає

Ослаблення жорсткого контролю над ЗМІ можна тільки вітати. Та попри це переслідування журналістів продовжуються. Українська влада дійсно послабила свою залізну хватку, проте лише трішки. ЗМІ почали більше місця приділяти Ющенку, та це пов’язано не стільки зі свободою друку, скільки з переоцінкою багатьма ЗМІ політичної кон’юнктури. Про справжню свободу ЗМІ говорити ще не доводиться.

Рейчел Денбер, в.о. виконавчого директора відділення Міжнародної організації з прав людини “Хюман райтс вотч”

Треба боятися перефарбованих

Відбудеться різке перефарбування багатьох у помаранчевий колір. Я був на з’їзді “Пори” і підтримав ідею, що ми повинні щоденно боротися проти всіх залишків старого режиму в Україні. Бо якщо вони, “перефарбувавшись”, залишаться при владі або присмокчуться до неї, то з часом знову повернуться темники, переслідування журналістів і багато інших “принад” режиму, який вдалося подолати.

Юрко Покальчук, письменник


Свобода слова в цифрах (за даними Центру Разумкова)

25% українців оцінили рівень свободи слова на двійку; кожен шостий − на “1”, оцінку “задовільно” поставили третина респондентів. Вищими балами оцінили рівень свободи слова 20,7%: “добре” − 13%; “відмінно” − 7,7%. В середньому вийшло 2,7 бали, тобто нижче “задовільно”. На питання “Чи існує в Україні політична цензура?” ствердно відповіли 46,4%, “скоріше існує” − 27,2% (причому за останні два роки твердо переконаних в існуванні політичної цензури побільшало на 10,4%!). Практику замовних матеріалів у ЗМІ визнають 80,6% опитаних. 78,7% вважають професію журналіста в Україні небезпечною (на Сході Україні таких людей − 86,6%). Найімовірнішим наслідком критики може бути фізична розправа над журналістом − так уважають 63% опитаних, психологічний тиск на журналіста та редактора − 60%, економічні санкції до ЗМІ − 50% і лише 5,3% переконані, що жодних наслідків критика не спричинить. Майже половина респондентів (49,9%) позитивно поставилися б до страйку журналістів проти цензури. Понад третину (35,6%) поставилися б до страйку нейтрально.

ІА "Вголос": НОВИНИ