Звільнення генерального прокурора України без визначення підстав його звільнення, може вважатися способом впливу на генерального прокурора України та засобом втручання в його діяльність. Про це йдеться в постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2005 року за позовом Святослава Піскуна до Президента України про визнання звільнення Піскуна з посади генпрокурора неправомірним.

Як зазначається в документі, Шевченківський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Піскуна до Президента України.

У постанові зазначається, що позивач просив визнати неправомірним та скасувати Указ Президента України №1441/2002 від 14.10.2005 "Про звільнення Піскуна з посади Генерального прокурора України". Піскун мотивував це тим, що зазначеним Указом його було безпідставно звільнено з посади генерального прокурора України, всупереч діючому законодавству України та Конституції України, а тому просив поновити його на посаді.

За поясненнями позивача та його представників, вони не оспорюють право Президента України на звільнення генерального прокурора України, а оспорюють законність вищезазначеного Указу Президента України відносно безпідставності звільнення позивача, зазначається в постанові.

Також в судовому засіданні Піскун та його представники зазначали, що в день видання вищезазначеного Указу позивач був тимчасово непрацездатним за станом здоров'я та отримав лікарняний лист.

У постанові суд зазначає, що, відповідно до статті 122 Конституції України, строк повноважень генерального прокурора України – п‘ять років. Згідно з цією статтею Конституції та згідно зі ст. 2 Закону України "Про прокуратуру", Верховна Рада України може висловити недовіру генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі: закінчення строку, на який його призначено; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Проте, посилання на підстави для звільнення генерального прокурора України, передбачені в ст. 122 Конституції України, та ст. 2 Закону України "Про прокуратур", в оспорюваному Указі відсутні, підкреслює суд.

Стаття 43 Конституції України та ст. 5-1 Кодексу законів про працю, гарантують громадянам захист від незаконного звільнення, тобто звільнення, яке відбулося не на підставі закону.

Стаття 19 Конституції визначає три невід'ємних умови для законності дій чи рішень: вони мають відбуватися на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Але, в даному випадку визначення в Указі законних підстав для звільнення позивача відсутні.

“А тому суд вважає, що звільнення генерального прокурора без визначення підстав його звільнення, може вважатися способом впливу на генерального прокурора України та засобом втручання в його діяльність, оскільки створює залежність генерального прокурора України та його дій чи рішень від відповідної посадової особи – відповідача по справі”, йдеться в постанові.

Також у документі зазначається, що суд не може прийняти посилання представників відповідача на те, що посада генерального прокурора України є політичною, оскільки це суперечить нормам ст. 121 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 5, 6, 7 Закону України "Про прокуратуру" відносно переліку функцій прокуратури України, непідвідомчості та незалежності прокуратури органам влади, крім Верховної Ради України та передбаченого ст. 122 Конституції України тільки одного випадку конституційної відповідальності і тільки перед Верховною Радою України, що було визначено в рішенні Конституційного Суду України №8-рп/2002. Крім того, стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в роз'ясненні поняття "публічна служба", відокремлює політичні посади та прокурорів.

А тому, суд приходить до висновку, що Указ Президента України №1441/2002 від 14 жовтня 2005 року “Про звільнення Піскуна з посади генерального прокурора України” є протиправним, а права позивача підлягають захисту шляхом скасування зазначеного Указу та поновлення позивача на посаді генерального прокурора України з 14 жовтня 2005 р.

При цьому, зазначається в постанові, суд також визнає загальновідомою обставиною і такою, що не потрібно доказувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 грудня 2004 року (справа №2-4541) по спору між тими ж особами та відносно тих же підстав звільнення позивача. Зазначеним судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, встановлено, що звільнення позивача з посади генерального прокурора України за Указом Президента України без зазначення будь-яких підстав є порушенням ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”, а тому, відповідно до вимог ст. 72 КАС України, зазначена обставина не підлягає повторному доказуванню.

Суд постановив:

Позовні вимоги Піскуна Святослава Михайловича задовольнити.

Визнати протиправним Указ Президента України №1441/2002 від 14 жовтня 2005 року "Про звільнення Піскуна з посади Генерального прокурора України" та скасувати його.

Поновити Піскуна на посаді генерального прокурора України з 14 жовтня 2005 року.

Рішення про поновлення на посаді Піскуна підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Шевченківського районного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

УНІАН

ІА "Вголос": НОВИНИ