Про якісь неприємні випадки у Галичині кажуть: «Так сі стало». Як наприклад, про те, коли Ікар не послухався батька, полетів до сонця. Воно розтопило віск, що скріплював пір’я штучних крил. Неслух вбився. Так сі стало і нема на то ради. Поза всіма правилами державного будівництва виникла Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК). Це був абсолютно нелегітимний орган влади, створений за ініціативи Леніна. Вже потім він був затверджений постановою Ради народних комісарів 20 грудня 1917 року для боротьби… З ким тільки не боролася зграя зграя озброєних люмпенів, декласованих елементів на чолі з міжнародним авантюристом Дзержинським. Коли світ зрозумів, що має справу зі справжньою бандою на державній службі, ВЧК у 1992 році перетворили на Державне політичне управління – страшилку, завданням якої було придушення контрреволюційних виступів, боротьба зі шпигунством, виконання спеціальних доручень Радянського уряду щодо охорони революційного порядку. А головне – боротьба з правдою, з фактами, розповсюдження дезінформації по всьому світу, паплюження передових ідей, вбивство лідерів національних рухів і т.д. і т.п. Одним словом злочинна зграя має майже столітню історію. І їй є чим похизуватися. До слова, найбільш яскравим, всебічно обдарованим бандитськими навичками її представником виявився… президент країни, що справа від усієї співдружності держав. Так сі стало, і нема на то ради? Але ж через цього «героя» перекинувся місток від дикунства азіатського феодалізму до сьогодні. І розповсюджується пандемічно всім світом. Тепер це називається «руським миром», «рашизмом» уже дуже по сучасному.
Тричі брала участь у поділі Польщі імперіалістична Росія. І втрималася на її території включно зі столицею аж до закінчення Першої світової війни. У1920 році намагалася захопити Варшаву вже агресивна більшовицька Росія. І в 1939-му тепер вже у спілці з Гітлером знову поділила країну. А в 1944 році, коли народ Польщі ще знемагав у неволі ворога, Московщина уявила себе велетнем світового масштабу. Це неважко пригадати. Про ці події писав у своїх спогадах кореспондент британської корпорації Бі-Бі-Сі в Москві в роки останньої війни Олександр Верт. У книзі, виданій у Москві, він згадував, що радянські Білоруські фронти разом з військом Польським вступили на територію Польщі ще в середині літа 1944 року. Вийшли на берег Вісли і стали саме навпроти Варшави. Ворожі армії розділяла тільки ріка. Це протистояння тривало до 17 січня 1945 року, дня визволення міста. А за цей час у Варшаві 1 серпня 1944 року спалахнуло повстання проти гітлерівців. Це була спроба польського емігрантського уряду в Лондоні і підлеглій йому Армії Крайовій, що створилася в 1941-1942 роках, стати першими у числі визволителів Варшави і не допустити встановлення комуністичного панування в Польщі. Зрозуміло, що нацисти подолали повстанців, знищили тисячі варшав’ян, повністю зруйнували столицю. Радянська сторона пояснювала свою затримку тим, що, мов, чекали, поки Вісла замерзне, щоб переправитися на інший берег. О Верт твердить, що чекали, поки есесівці винищать повстанців, щоб випередити зусилля емігрантського уряду поновити свою владу. Зрозуміло, що журналіст правий і вірно розібрався в обстановці. Тим більше, що уже був знайомий з підступним азіатством радянців. А от деякі замасковані прихильники Армії Крайової, формування якої були розпущені урядом ПНР у 1945 році, ще до цього часу «пускають ешелони під укіс». При цьому безбожно плутають злочини сталінського режиму з боротьбою українського народу за незалежність. Не пам’ятають сучасні диверсанти і про негідні вчинки аківців.
Ветеран Української Повстанської Армії Юрій Борець у своїй книзі «Шляхами лицарів ідеї і чину» згадував: «Польське населення навіть у німецькій неволі мріяло про польську імперію «від моря до моря». Вони не дуже воювали проти поневолювачів-німців, а висилали тисячі вояків підпільної Армії Крайової з метою опанування наших земель для майбутньої Нової Польщі. І лоївки АК на Волині й Галичині поводилися з українцями як ті ж окупанти: мордували священників, учителів, інтелігенцію, а навіть поголовно цілі села і їх палили.
Вкоротці відділи УПА показали тим героям, де раки зимують. Коли стало непереливки, рештки бойовиків АК втекли з Волині й Галичини на території так званого Закерзоння». Далі автор продовжує: «На тих теренах уже діяла широка мережа ОУН. Деколи, для постраху тим польським шовіністам, Головне Командування УПА висилало сюди відділи УПА. Коли поляки почали масове нищення нашого народу, командування УПА вирішило на цій території організувати свою Шосту Воєнну Округу». Йдеться про споконвічні українські землі, на яких українські повстанці боронили українців. Українці Закерзоння у роки війни пережили тяжкі часи – гніт фашистів, вивезення в рейх і концтабори, крім цього кривди і знущання від фолькадойчів і польської партизанки. Найбільше випробування настало з приходом червоної армії. Можна в підсумку відзначити: збройні банди з польського шовіністичного й комуністичного шумування вчинили багато злочинів в українських селах. Ними винищено в Піскеровичах до тисячі осіб, у Павликомі – 300, Люблинці – 200, Берізці – 102 українці. Так було, як кажуть, так сі стало. Це була війна. Кожна нація боролось за місце під сонцем. Та серед усіх злочинів минулої війни, начебто, не зафіксовано випадків плюндрування українських могил на сучасних польських землях.
Минули віки. І ось у травні 2016 року невідомі спаплюжили дві могили вояків УПА на українському військовому кладовищі в селі Пикуличі поблизу Перемишля. На надмогильні плити сучасні вандали прикріпили скляні рамки з надписами про поховання в цьому місті «бандерівських бандитів…» та зображенням знаку польської Армії Крайової. Разом з цим, ці поховання є легальними, їх встановлення профінансувала польська сторона під наглядом Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Польщі. Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання загиблих в’язнів табору військовополонених Української Галицької Армії, армії УНР, а пізніше і повстанців УПА. За дивним збігом лише протягом двох останніх років , відколи триває українсько-російська війна, зафіксовано шість випадків руйнування українських місць пам’яті на півдні Польщі, поблизу кордону з Україною. Комусь конче потрібно вбити клин у дружні відносини між нашими державами. Прості поляки, здається, добре розуміють кому це вигідно. Нещодавно вони передали українським солдатам прапор Польщі зі своїми підписами. Бо знають, що бійці на фронті в Донбасі відстоюють свободу не тільки України, а й Польщі і всієї Європи проти московської навали. Перефразовуючи, наголосимо: Так сі стало,але є на то рада! Перш за все, не вірмо провокаторам зі злочинної зграї Дзержинського!
ІА "Вголос": НОВИНИ