Про це повідомляють у пресслужбі суду. 

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу представниці позивача, подану на рішення місцевого суду, яким її довірителеві відмовлено у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення.

Апелянтка просила скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, перш ніж висловити позицію у цьому спорі, надавав сторонам час для пошуку компромісу, який буде прийнятним для їх обох.

Суд з’ясував, що рівнянин Володимир Киянов після розірвання шлюбу зі своєю дружиною Світланою Пастушенко, який тривав 29 років, виписав її зі спірного будинку. Вона продовжує там проживати, попри те, що згідно з договором купівлі-продажу новим його власником став позивач, який був обізнаний про обтяження згідно з судовим рішенням не чинити перешкод відповідачці у проживанні в спірному будинку.

Рішенням місцевого суду у 2021 році частково задоволено позов відповідачки до колишнього чоловіка та визнано її право користування домоволодінням у складі житлового будинку, літньої кухні та прибудинкових споруд і не чинити перешкод у проживанні в спірному будинку.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання за відповідачкою права користування домоволодінням у складі житлового будинку, літньої кухні та прибудинкових адрес та зобов’язання її колишнього чоловіка не чинити перешкод у проживанні в спірному будинку.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду частині вимог відповідачки до колишнього чоловіка про зобов’язання не чинити перешкод у проживанні.

Рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Постанову апеляційного суду в частині вимог відповідачки до колишнього чоловіка про визнання права користування житловим приміщенням Верховний Суд залишив без змін.

Позивач, вважаючи, що відповідачка порушує його суб’єктивні речові права, проживаючи без законних підстав, і чинить перешкоди у користуванні та розпоряджанні майном, у березні 2024 року звернувся до суду з відповідним позовом до відповідачки.

Оскільки конфлікт між сторонами залишився без вирішення, апеляційний суд, зважаючи на вітчизняну та міжнародну судову практику, що застосовується при вирішенні подібних спорів, відхилив апеляційну скаргу представниці позивача та залишив оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. 

Рівненський апеляційний суд вважає відмову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог законною та обґрунтованою, оскільки при прийнятті рішення суд виходив із відсутності правових і фактичних підстав для їх задоволення.

Суду відомо, що відповідачка вселилася до спірного будинку на законних підставах і з 1992 року користується цим житлом, оскільки іншого не має. При цьому рішенням місцевого суду, що залишене без змін постановою Верховного Суду, зобов’язано попереднього власника спірного будинку не чинити колишній дружині перешкод у проживанні в спірному житловому будинку.

Отже, виселення відповідачки без надання іншого житлового приміщення матиме наслідком порушення справедливого балансу, а тому не буде пропорційним до спірних правовідносин, оскільки будинок є єдиним житлом відповідачки та призведе до порушення ст. 8 Конвенції.    

Крім того, місцевий суд правильно зауважив, що законність набуття відповідачкою права користування спірним житловим приміщенням у встановленому законом порядку не спростовано, і вона користується цим житлом на законних підставах. Тобто позивач не довів обставин створення відповідачкою перешкод йому у здійсненні права власності, адже належних та правдивих доказів у їх створенні суду не надав, а матеріали справи не містять.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибність посилань суду на існування заборони чинити перешкоди у користуванні житлом внаслідок невідповідності постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року, то колегія суддів з ними не погоджується через їх необґрунтованість.

Так само не заслуговують на увагу й аргументи заявника про помилковість застосування рішень Європейського суду з прав людини у справах «Кривіцька та Кривіцький проти України», «McCann v. the United Kingdom», «Садов’як проти України», адже спростовуються правильно застосованою судом правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.

ІА "Вголос": НОВИНИ