Пане Андрій, ви пропрацювали в облдержадміністрації більше п’яти років, з яких три з половиною на посаді начальника управління внутрішньої політики. Ваше звільнення для всіх стало несподіванкою. Яка ж причина Вашого рішення залишити роботу у Львівській обласній держадміністрації?

Якщо відповідати жартома, то виникла ситуація, коли “верхи” не хочуть (чи не вміють) по-новому керувати, а “низи” не можуть по-старому жити. Але, звичайно, тут був цілий комплекс причин. Насамперед, це невизначеність політики облдержадміністрації. Як орган державної влади ми в рамках чинного законодавства мусимо реалізовувати політику Президента та Уряду. Не дивлячись ні-нащо. А багато хто сидить під портретами Кучми, а працює в іншому напрямку. Ми відмовчуємось у багатьох важливих, суспільно резонансних ситуаціях, коли народ хоче почути і взнати позицію влади, губернатора з того чи іншого питання. У цьому плані нині, на мою думку – величезний провал.
Основне завдання очолюваного до недавна мною управління – об’єктивно інформувати керівництво області та центральні органи влади про ситуацію та події на Львівщині. Останнім часом профільним заступником губернатора інформаційні потоки в Київ, скажімо так, почали цензуруватись. Маленький приклад: відбулось віче за участю двох тисяч осіб – в інформації переправляють на 300, викреслюють критичні гасла. Складається враженння, що боїмось усіх – кабміну, Адміністрації Президента, опозиції.

Тобто, як я зрозумів, головна причина вашої відставки – небажання дезінформувати Київ?

Хай буде і так. У кожній країні державна служба має бути взірцевою інституцією, у якій панує патріотизм, моральність, відданість національним інтересам. Чиновник повинен усвідомлювати, що він працює для людей, які платять на його утримання податки. Громадяни наймають службовців для роботи на державу і на спільноту. Таку філософію я прийняв для себе і намагався її дотримуватись. На мою думку, сьогодні щодо кадрового менеджменту в обласній адміністрації існують серйозні проблеми. За неповних півроку звільнилось чотири начальники управління, з яких три – з гуманітарної сфери. Це керівники управління культури, преси та інформації, внутрішньої політики, зовнішньоекономічної діяльності та іноземних інвестицій. Практично всі пішли за власним бажанням. Хіба це не тривожна тенденція? Хіба це не привід для керівництва серйозно задуматись?
На роботу в адміністрацію я прийшов наприкінці 1998 року із журналістики на запрошення тодішнього керівництва. Мені сказали: “Ти владу критикуєш, а спробуй у ній попрацювати”. От я і пробував цілих п’ять років. Вважаю, що це був для мене найкращий період в плані професійного досвіду. Як і в газеті, я кожному керівнику, кожному голові облдержадміністрації намагався говорити максимально правдиво про ситуацію в області та країні, викладав своє бачення, щодо тих чи інших процесів. І в принципі, завжди керівництво з увагою мене вислуховувало... Хоча часто рішення приймались з огляду на інші інтереси.

Чи правильно трактувати ситуацію у Львівській обласній раді як конфлікт між Партією регіонів та СДПУ(О)?

Категорично ні. У різних політико-промислових груп області є різне бачення майбутнього місця Львівщини у загальноукраїнських процесах. Обласна рада відіграє у них далеко не останнє місце. Сьогодні для багатьох вона стала своєрідним останнім плацдармом, закріпившись на якому, можна розвивати наступ далі. Шкода, але робота ради стала страшенно заполітизованою. Енергія депутатів йде на непотрібні розборки, вияснювання хто більше любить Україну. Звичайні люди знають лише частинку цього айсбергу. А які справжні мотиви тих чи інших вчинків відомих наших діячів? Треба дивитись, якою людина була протягом усього свого життя, а не те у якій політичній групі вона сьогодні, часом ненароком, опинилась. Можливо це і загостро сказано, але перебування у “Нашій Україні” не є індульгенцією від корупції, зради, брехні, махінацій.

Аналізуючи впродовж кількох років діяльність вагомих партій нашого регіону, яка з політичних організацій грає на Львівщині „першу скрипку”?

Залежно хто і на що впливає. Є середовища, які близькі до тих чи інших партійних структур. На жаль, у нас в принципі ще не сформувались класичні “ідеологічні” партії. До таких наближаються ліві на чолі з комуністами, соціал-демократи. Решта - по великому рахунку, групи за інтересами. Щодо “Нашої України” – то її ідеологія поки-що, на жаль, незрозуміла. Яким шляхом нашоукраїнці поведуть Україну? Ліберальним, консервативним, християнсько-демократичним, радикальним? Лідери блоку про це мовчать. Любов до України не є ідеологією і це треба усвідомити. В свій час провідною і спрямовуючою силою в області була Аграрна партія. Зараз реально “перша скрипка”, під яку “танцюють” усі сили в області, тимчасово залишилась без скрипаля. На загальноукраїнському фоні Львівщина страшенно фальшивить. Нашу “музику” ніхто не сприймає. Ми граємо давно забуту мелодію. А прогрес не стоїть на місці. З П’ємонту ми повільно перетворюємось на забуту резервацію. Маю на увазі в політичному та економічному сенсі. Нам бракує “сильної руки” і відважного керівництва.

Чи можливий на Львівщині „круглий стіл” політичних партій? Які з партій готові взяти у цьому участь?

А яка мета проведення такого “круглого столу” ? Де він стоятиме і хто за нього сяде? СДПУ(О) і “Наша Україна”? Між ними і так проходить активний “діалог”. У Львові є лише філії політичних партій – обласні парторганізації та обкоми, які в більшості своїй не представлені в місцевих радах. Все вирішуєються у Києві. А львівіські політики та представники влади й так продуктивно спілкуються. В обласній адміністрації традиції проведення “круглих столів” за участю лідерів обласних парторганізацій практикуються ще з часів губернаторства Степана Сенчука. Остання така зустріч за участю Олександра Сендеги відбулась, здається у листопаді минулого року. Проходила вона на “Львівській пивоварні” і присвячена була проблемам промисловості Львівщини. На ній були і комуністи, і націоналісти, і центристи. Ніхто не сварився і всі активно “інтегрувались”. Чув, що зараз планується “круглий стіл” з проблем аграрної реформи. Коли починається боротьба за владу, про що можуть говорити потенційні суперники? Президентська кампанія чудовий період для змагання політичних сил, ідей, команд. І нехай виборці самостійно роблять свій вибір. У нас сьогодні жодна політична партія не виступає проти незалежності України. У кожної лише своє бачення розбудови державного організму. І якщо, хтось програє, то не треба ображатись на конкурента, а визнати його перевагу. Майже як у спорті, хіба що удари нижче пояса в політиці більш розповсюдженіші.

Як розгортатиметься на Львівщині ситуація у передвиборчий період?

Думаю, що боротьба буде жорстокою. Не все так просто з ніби-то всезагальною підтримкою галичанами Ющенка. Міфи легко руйнуються. Все залежить від того, який виборчий сценарій запропонують політичні сили, що сьогодні представлені у Верховній Раді. Львівщина – це своєрідний полігон для багатьох. Тут проходять обкатку ноу-хау виборчих технологій. І не зовсім відповідає дійсності та теза, що на область махнули рукою “регіони” чи “трудовики”, бо це ніби-то не їх територія. Тут сходяться інтереси багатьох груп. Сьогодні, на мою думку, головними гравцями в області стають СДПУ(О) та кола, які близькі до “Нашої України”. Партію Регіонів намагаються репрезентувати ті представники львівської управлінської еліти, які колись були близькі до аграріїв, народних демократів. Вони нині, декларуючи формальну прихильність “Нашій Україні”, спільно з керівництвом обласної ради свої погляди і надії скеровують на сьогоднішнього керівника українського уряду.

Ваші прогнози щодо відставки Сендака, Сендеги та Буняка.

Давати прогнози ― річ невдячна. Рано чи пізно усі названі вами керівники залишать свої кабінети. У формулі їх перебування на займаних посадах є занадто багато невідомих чинників, на які ні Сендак, ні Буняк, ні Сендега не можуть вплинути. Найважливіше, щоб керівник завжди пам’ятав, що після службових автомашин та гарних кабінетів, треба буде повертатись до “нормального” життя і спілкуватись з людьми, щодо яких можливо часом поступав несправедливо.

Чим ви думаєте займатись після роботи в адміністрації?Ваш досвід став би у нагоді для любого виборчого штабу.

Зараз я прийняв рішення повернутись у журналістику. Працюю у “Вечірній газеті” заступником головного редактора. Щодо політичної діяльності, то кілька цікавих пропозицій вже було. Наразі мушу все зважити.

А у владу повертатись не збираєтесь?

На все воля Божа. Я готовий повернутись на державну службу. А поки-що – короткий тайм-аут.

ІА "Вголос": НОВИНИ