уявімо собі шеренгу людей, які тримаються за руки. дурак – це крайня людина в цій шерензі. всі інші – середні люди. середні, бо – посеред інших. обидві руки середньої людини (так-сяк, але) тримаються за руки інших людей. тоді як у крайньої людини одна рука теліпається в повітрі. і робить при цьому смішні, але водночас організовані жести.
між людьми – лад. такий-сякий, але все ж лад. у дурака – частково теж лад. частково – “щось інше”. що саме? візьмемо, слідом за структуралістами, що лад є символічним ладом. тоді оце “щось інше”, те, чим оперує вільна рука дурака, буде ладом уявного.
отже, нехай в одній руці – символічний лад, в іншій – лад уявного. тут приходить лакан і каже: уявне не витримує одкровень символічного (семінар 7, “етика психоаналізу”). ми на це лакану відповідаємо: лад уявного або й справді всихає поруч із силою символічного ладу; або ж приваблює символічне до себе, натягує на себе, натягується на нього, стає його продовженням. це – момент народження поета з духу дурака. дурак тут покидає роздоріжжя. він уже – не “просто дурак”. у першому випадку – при всиханні – він стає одноруким коматозником (one-armed duck fucker’ом з “dumbland” лінча); у другому випадку він стає поетом. інституціоналізованим дураком.
поезія, народжуючись із духу дурака, всихає в (за)дусі поціновувача. у суспільному ладі, що продовжує існувати до даного історичного моменту, поціновувач часто і є тою другою з краю людиною, яка тримає дурака за одну руку. тримаючись за руку поціновувача, дурак отруюється поціновувачем.
поціновувачів, мабуть, є двоє. перший – це реліктовий connossaur, персонаж із 19 століття, поціновувач “прекрасного” і “піднесеного”. другий – це персонаж уже 20 століття, вироблений на кінематографічній фабриці, з ампутованим симулякром вертикалі: поціновувач “не нудного”. і перший, і другий поціновувач, кожен по-своєму, фіксований на межах; фіксація на межах обов’язково нав’язується панівним ладом. передусім, це – межі між виробником і споживачем. але загалом цих меж (розділів, відчужень) є безліч.
старий поціновувач прив’язаний до меж продукту дурака, він “оцінює” продукт строго в його межах, “оцінює твір”. новий поціновувач “оцінює” відрізок власного календарного часу; з острахом “оцінює”, чи не (ку)марно цей відрізок часу витрачений. старий поціновувач буде із продуктом до кінця; новий тримає тремтячий палець на пульті, готовий, щойно виникне загроза нудьги, переключити канал.
що трапляється, коли всі поціновувачі переключають канал, і друга рука дурака стає теж вільною? свобода, екс-таз, ви-ступ (за межі ладу)... а далі? згортання в коло, насичення собою, самотруєння? або падіння назад, прислуговування, щоб рука іншого повернулась (нехай миттєво)? а може, відрощування собі шести рук, становлення-тарганом (кіборг замза)? і, нарешті, сценарій відпадання як трансцендування – з подальшим оберненням відпалої скелі, вкрай нелюдської/мертвої для ладу, каменем спотикання, радикальним одкровенням для всякого ладу?
для того, щоб свобода дурака була не актом випаду в ніщо, а мала тяглість практики, повинна існувати довіра до сили, яка втримуватиме цю свободу (в т. ч. свободу уяви) безперервно. ця сила повинна переважати силу капіталу, символічного ладу тощо. увага, запитання: де і які такі сили є?
Тело и Тесто
між людьми – лад. такий-сякий, але все ж лад. у дурака – частково теж лад. частково – “щось інше”. що саме? візьмемо, слідом за структуралістами, що лад є символічним ладом. тоді оце “щось інше”, те, чим оперує вільна рука дурака, буде ладом уявного.
отже, нехай в одній руці – символічний лад, в іншій – лад уявного. тут приходить лакан і каже: уявне не витримує одкровень символічного (семінар 7, “етика психоаналізу”). ми на це лакану відповідаємо: лад уявного або й справді всихає поруч із силою символічного ладу; або ж приваблює символічне до себе, натягує на себе, натягується на нього, стає його продовженням. це – момент народження поета з духу дурака. дурак тут покидає роздоріжжя. він уже – не “просто дурак”. у першому випадку – при всиханні – він стає одноруким коматозником (one-armed duck fucker’ом з “dumbland” лінча); у другому випадку він стає поетом. інституціоналізованим дураком.
поезія, народжуючись із духу дурака, всихає в (за)дусі поціновувача. у суспільному ладі, що продовжує існувати до даного історичного моменту, поціновувач часто і є тою другою з краю людиною, яка тримає дурака за одну руку. тримаючись за руку поціновувача, дурак отруюється поціновувачем.
поціновувачів, мабуть, є двоє. перший – це реліктовий connossaur, персонаж із 19 століття, поціновувач “прекрасного” і “піднесеного”. другий – це персонаж уже 20 століття, вироблений на кінематографічній фабриці, з ампутованим симулякром вертикалі: поціновувач “не нудного”. і перший, і другий поціновувач, кожен по-своєму, фіксований на межах; фіксація на межах обов’язково нав’язується панівним ладом. передусім, це – межі між виробником і споживачем. але загалом цих меж (розділів, відчужень) є безліч.
старий поціновувач прив’язаний до меж продукту дурака, він “оцінює” продукт строго в його межах, “оцінює твір”. новий поціновувач “оцінює” відрізок власного календарного часу; з острахом “оцінює”, чи не (ку)марно цей відрізок часу витрачений. старий поціновувач буде із продуктом до кінця; новий тримає тремтячий палець на пульті, готовий, щойно виникне загроза нудьги, переключити канал.
що трапляється, коли всі поціновувачі переключають канал, і друга рука дурака стає теж вільною? свобода, екс-таз, ви-ступ (за межі ладу)... а далі? згортання в коло, насичення собою, самотруєння? або падіння назад, прислуговування, щоб рука іншого повернулась (нехай миттєво)? а може, відрощування собі шести рук, становлення-тарганом (кіборг замза)? і, нарешті, сценарій відпадання як трансцендування – з подальшим оберненням відпалої скелі, вкрай нелюдської/мертвої для ладу, каменем спотикання, радикальним одкровенням для всякого ладу?
для того, щоб свобода дурака була не актом випаду в ніщо, а мала тяглість практики, повинна існувати довіра до сили, яка втримуватиме цю свободу (в т. ч. свободу уяви) безперервно. ця сила повинна переважати силу капіталу, символічного ладу тощо. увага, запитання: де і які такі сили є?
Тело и Тесто
ІА "Вголос": НОВИНИ