229-ма голосами нардепи схвалили законопроект №7164, продовживши на рік особливий статус для Донбасу. Що ж він нам пропонує?
1. Амністію путінським бойовикам.
2. Розвиток російської і знищення української мови на Донбасі.
3. Імунітет депутатам, яких оберуть терористи.
4. Призначення бойовиками керівників органів прокуратури і судів і створення з них самих «народної міліції», підпорядкованої винятково місцевій владі (тим же путінським ватажкам).
5. Україна гарантує прямі зовнішні стосунки Донбасу з РФ – тим самим фактично визнає відсутність кордону з Росією.
6. За все вищезгадане платить Україна.
Тоді ж 233 депутати підтримали у першому читанні законопроект №7163 – Поршенковий план реінтеграції Донбасу. Що тут?
1. РФ не зафіксована як реальний окупант.
2. Дата початку окупації не визначена.
3. Межі окупованої території не визначені.
4. Узаконено шкідливі для України підписані бойовиками Мінські угоди.
5. Дозволено торгівлю з окупантами.
6. За всі соціальні проблеми непідконтрольних Україні територій відповідальна Україна.
То ж який наслідок обіцяють Україні пропоновані Президентом закони? Чи сприятимуть вони вирішенню конфлікту на Донбасі? Про це «Вголос» запитав у директора центру Українські студії стратегічних досліджень Юрія Сиротюка, політологів Тараса Загороднього та Михайла Басараба і доктора юридичних наук Степана Гавриша.
Особливий статус Донбасу пролонговано ще на рік. Що це означатиме для України?
Юрій Сиротюк:
№7164 фактично встановлює окупацію Донбасу російськими бойовиками, відстоює інтереси російської мови, гарантує створення так званої народної міліції, народної прокуратури, відсутність кордонів з Росією. Жоден з пунктів цього закону не показує шляху до відновлення суверенітету України. Навпаки, якщо вони таки будуть реалізовані і Донбас таким чином повернеться до складу України, то це буде камінь на шиї плавця.
У нас закінчувався термін чинності попереднього закону і питання статусу Донбасу залишалося невизначеним. Однак, Україна замість того, щоб запровадити з окупантом візовий режим і звернутися по допомогу до міжнародних інстанцій, оцими квазі-змінами до законодавства сама себе заганяє в пастку. Росія давно забрала б собі Донбас так, як зробила це з Кримом. Але Крим для них виявився валізою без ручки, що коштує шалених грошей. Величезну промисловість Донбасу вони просто знищили, тому це й стане новим тягарем. Зараз їм потрібно запхати Донбас назад в Україну, але на своїх умовах. А це – російські бойовики, кілька мільйонів оброблених пропагандою агресивно налаштованих виборців, це амністія всім злочинцям, які зможуть роз'їжджати всією країною. Це розриватиме Україну зсередини. І цей закон їм це гарантує. Вже скоро Росія сидітиме збоку і вимагатиме від України виконання її ж закону. Тоді вже вони звертатимуться до Ради безпеки ООН із заявами, що Україна порушує чинні закони, значить, треба впровадити проти неї санкції.
Отак здавати Донбас Росії – пастка для наших зовнішніх інтеграційних намагань і втрата державності. От уявіть, що РФ забере війська і оголосить про проведення виборів. Там оберуть отих російських сепаратистів спочатку до місцевих рад, тоді до Парламенту. І будемо мати повернення до 2003 року, тільки тоді прихильники Януковича будуть з автоматами. Деокупація означає понесення кримінальної і політичної відповідальності для тих, хто служив окупантам. А цей закон навпаки – обіцяє для них амністію.
Тарас Загородний:
Слава Богу, Росії бракує розуму, щоб припинити військові дії. Інакше ми б мусили оголошувати амністію, проводити вибори серед терористів до того, як отримаємо контроль над тими територіями. Добре, що цей наш закон реально не діє. Поки що.
Степан Гавриш:
Цей закон демонтує українську державність і дає можливість тримати питання у режимі низької інтенсивності, що гарантує безпеку кризовому Заходу. А Захід готовий попри всі його голослівні заяви щодо захисту українського суверенітету, погодитися зі ситуацією, якої досягнув Путін, готовий залишити Крим під контролем РФ на невизначений час. Відкрито вони цього не підтверджуватимуть, але й не робитимуть нічого, щоб це змінити. Вони згодні на те, щоб на території Донбасу утворилося дві автономії й Україна відгородилася від них новою лінією кордону. Ситуація реально може бути заморожена, найболючіші санкції можуть бути скасовані, міжнародну співпрацю може бути відновлено. А Україна… опиниться в ситуації, коли Захід якось фінансуватиме боротьбу з корупцією й на тому все.
Михайло Басараб:
Президентська команда переконує, що цей законопроект ще рік не працюватиме так само, як і не працював з 2014 року. Тоді, однак, виникає запитання: кого ми здурили, ухваливши цей закон поспіхом? Себе, росіян, західних партнерів? І одразу інше запитання. Навіщо ухвалювати законопроект, який точно не працюватиме? Ці запитання очевидні. Так само зрозуміло, що в ухваленні законопроектів була чиясь величезна зацікавленість.
Йдемо далі. Україна явно не зацікавлена надавати особливий статус Донбасу. Тим більше, ми розуміємо, що цього статусу з самого початку вимагали не «донбасяни», а Кремль. Тому робимо висновок, що особливий статус для ОРДЛО вимагали або у Москві або на Заході. Зрештою, нас не повинно це особливо хвилювати. І тут немає великої різниці, звідки саме надійшов ультиматум. Ясно одне – особливий статус для Донбасу став компромісом у перемовинах між Заходом і Росією. Але це питання стало компромісом через одну просту причину – поступливість української влади. Якби ми послідовно наполягали, що на Донбасі російське вторгнення, а не громадянський конфлікт, то так само мали б усі підстави відкидати будь-який особливий статус для місцевих мешканців.
Під час голосування в Раді спікер Парубій горлав обуреній опозиції, що вона не хоче визнати Росію агресором. Але ж в законі цього не прописано…
Юрій Сиротюк:
Росія як агресор прописана лише в преамбулі, яка є вступом, а не діючими нормами! Тобто це такий собі «віршик» перед законом, а вся суть – в статтях. Якби Україна справді хотіла визнати РФ агресором, то в 1 статті закону треба було б розривати Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997-го (а він досі чинний!), розривати дипломатичні відносини, висилати з України російських дипломатів, впроваджувати візовий режим. От США і Румунія з РФ не воюють, а вже повисилали їхніх дипломатів. Нам не треба оголошувати РФ війну, якою так лякає Порошенко, – варто лише робити ті кроки, які робить будь-яка країна, на яку напав агресор. Саме агресор повинен відповідати за утримання людей на окупованих ним територіях, а не Україна, що пропонується цим законом. Акт виписаний так, що Росія не нестиме жодних міжнародних правових наслідків за свої дії. Ці два закони – геополітична дипломатична пастка для України, яка може мати для нас дуже тяжкі наслідки.
Із закону вилучили згадку про Мінські домовленості, замінивши їх на резолюцію Генасамблеї ООН, яка знову-таки посилається на Мінські домовленості. Чому ж ті угоди намагаються протягнути за будь-яку ціну?
Юрій Сиротюк:
Мінські угоди не працюють взагалі, як і Нормандський формат. Франція і Німеччина дивляться на Україну крізь призму інтересів Росії. Ми завжди мали можливість скористатися правом почати процедуру консультацій щодо виконання Будапештського меморандуму. Україна могла вимагати розширити Мінський формат, включивши до нього США та Британію. Україна мусила за увесь цей час здійснити якийсь адекватний дипломатичний маневр…По факту – нема нічого. Мінські угоди – то був договорняк «обраних» ніким не уповноважених людей. Тепер їх протягують з усіх сил і кричать, що то опозиція – агенти КДБ. Та нехай розсекретять архіви КДБ – Україна нарешті побачить, де ті агенти.
Тарас Загородний:
Мінські домовленості – це тиск з боку Заходу. Але всі вже давно зрозуміли, що самій Україні вони ніяк не вигідні. Ясна річ, їх не можна включати у законодавче поле. Давно очевидно, що наші Західні партнери намагаються вирішити свої проблеми та відстояти свої інтереси завдяки нам. Конфлікт якось мінімально нормалізують і знімуть санкції в інтересах Росії.
Та й хто узагалі писав цей текст? Місяць тому наші високопосадовці заявляли, що він готовий на 99%. Місяць тому. А далі він де був? Я впевнений, що його узгоджували із західними посольствами, які саме наполягали на Мінську. Як правильно зазначала сама РФ, їм вигідні Мінські домовленості.
Степан Гавриш:
Мінські домовленості – дуже важкий якір, який може потягнути Україну на дно. Це крок до федералізації, зважаючи на спробу Росії використати ще й закон про прискорення створення на Сході такої собі воєнної культурно-етнічної проросійської автономії (№7164).
Зараз їх намагаються протягнути другою резолюцією ООН 2015-го року. У березні 2014-го була прийнята перша резолюція – виписана блискуче для України. Там чітко фіксувалася воєнна агресія РФ проти України з посиланням на статут ООН, на Будапештський меморандум, на Гельсінські угоди, на великий договір про партнерство між Україною і Росією. Оце юристи Президента не наважилися використати в цьому законі, взявши 2-гу резолюцію. В юридичному плані закон є нікчемним, ним можна з легкістю маніпулювати будь-яким чином. Невипадково реакція Москви на нього була відверто в'ялою.
РФ свого часу якраз підготувала цю резолюцію, а Україна приєдналася і навіть не спробувала внести будь-які зміни. Вона закріплює Мінськ як документ міжнародного характеру. Саме ця резолюція дала можливість бойовикам ДНР відкривати свої представництва по всій Європі. Якщо Україна продовжуватиме проштовхувати цю тему, то це загрожуватиме парадом суверенітетів, виникненням досить серйозних центробіжних тенденцій, де регіони намагатимуться, як у Каталонії, провести демократичні референдуми і оголосити автономію.
Там є підписи Захарченка і Плотницького, Росія виступає нібито тільки спостерігачем, про що й заявляє цілому світу, а він не може їй нічим заперечити. У зв'язку з цим не діють й Женевська і Гаазька конвенції щодо війни. На жаль, вони й не згадані у президентському законі.
Які ще приховані рифи є у цьому законі?
Юрій Сиротюк:
Закони надають широкий люфт для застосування сили на розсуд Генштабу. А начальником Генштабу хто керує? Петро Олексійович Порошенко – Верховний головнокомандувач України. Це зроблено для того, щоб діючий режим, втрачаючи підтримку людей, міг застосовувати військову силу проти будь-кого.
Також вони узаконюють торгівлю з ОРДЛО, яку раніше нібито заборонила РНБО. По факту, вона працювала й донині, іще й через треті країни. Окрім того, Україну роблять відповідальною за соціальне становище. Росія знищила частину Донбасу, Україна продовжувала його годувати, підтримувала торгівлю, ще й має платити – та то цілковитий абсурд.
Тарас Загородний:
А може б вони прописали, з якого числа була окупація? Які території ми визначаємо окупованими? Для чого це висунено на розсуд Генштабу? Україна, припустимо, просунеться вперед, і що, ми нову якусь конфігурацію визначатимемо? Якщо вони хочуть посилатися на Мінські домовленості, то Дебальцеве вже не буде окупованою територією – бо захоплене ж після Мінська. Там узаконюється торігвля з Донбасом, створюється спеціальний об'єднаний штаб, який навіть не обговорює, як відбуватиметься торгівля, а визначає, хто саме торгуватиме.
У законі немає Криму. Чому?
Юрій Сиротюк:
Отак Україна дала сигнал для Заходу, що у неї різне ставлення до окупованих частин Донбасу і Криму. Відповідно, це сигнал Європі, що нас Крим не цікавить. А це породжуватиме хвилю зм'якшення політики щодо Криму. От щойно РФ забере свої війська, а Україна виконає свій закон – всі відразу забудуть, що Крим під Росією і агресор позбудеться санкцій.
Тарас Загородний:
Це величезний недолік. Тут знову ж таки хитрий тиск західної дипломатії, яка тягне до «балтійського сценарію». Коли СРСР в 40-х роках окупував Прибалтику, США не визнавали ті території частиною СРСР. Але це упродовж 50 років не заважало їм торгувати, співпрацювати і розвивати повноправні стосунки. За такої перспективи відділяти Крим взагалі неприйнятно. Тут треба об'єднувати в одне питання і тиснути на Захід. Бо якщо ми поведемося на це – загримимо у величезну пастку. Якщо, не дай Боже, ми розведемо це питання – Донбас ніколи не закінчиться. Тут витвориться вже карабаський сценарій. Продовжуватимуть стріляти, гинутимуть й далі наші хлопці, а РФ буде вигідно, щоб ця гнійна рана не заживала. Тоді і ймовірність виведення військ буде нульова. Ми мусимо дотиснути це питання і зважати на свої інтереси, а не думати кому, що і як сподобається за кордоном.
У цьому законі є хоч якийсь позитив?
Степан Гавриш:
Цей закон не встановлює факт війни з Росією, не говорить про те, що Україна змінює свої відносини з Росією і переходить у режим воєнного стану. Він має радше політично-піарний характер, аніж реально-системний, стратегічний. Ясно, що це компроміс людей, які хочуть зберегти себе при владі, але розуміють, що залишати політику дискусій довкола відновлення суверенітету такою згубною, як вона є, вже неможливо. Реально проблему він не вирішить. У ньому немає жодного місця, яке мало б практичний характер. Немає чіткої позиції про збройну оборону країни. Немає ні слова про створення резервної армії, про створення військ територіальної оборони, немає ні слова про відновлення воєнної промисловості. Це лише певна пауза, яка спрямована на позірну діяльність дипломатії.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ