Колишній народний депутат, бізнесмен і почесний президент ФК “Карпати” Петро Петрович Димінський, якого ще недавно називали “сірим кардиналом” Львівщини, схоже, тепер продовжить бій за місце під політичним сонцем, прикриваючись “дахом” своїх донецьких друзів.
Петро Петрович, що величає себе першим галицьким олігархом, програв боротьбу за крісло в парламенті, а наприкінці квітня поступився в битві за вплив в області. Втративши значну частину свого бізнесу і розсварившись із провідними місцевими політичними силами, Димінський змушений шукати соратників і заступників на Сході.
Без крісла голови
Останній бій Диминський програв своєму давньому головному й непримиренному опонентові - нинішньому голові Львівської облдержадміністрації, “нашоукраїнцю” Петру Михайловичу Олійнику: новим головою облради обраний протеже Олійника Мирослав Сеник. А тепер уже колишній голова облради, “бютівець” Михайло Сендак, посаджений на цю посаду після минулих виборів за активного морального та матеріального лобіювання його кандидатури Диминським, поступився Сенику за набраними олосами з рахунком - 31:63.
Це поразка, імовірно, є особливо прикрою для Димінського, адже співвідношення депутатів у Львівській облраді між “Нашою Україною” і БЮТ становить 44 до 41. Виходячи з того, що всього депутатів тут тепер 120, мабуть, що Олійник-Сеник зуміли загітувати не тільки представників інших фракцій, але й десяток бютівців. Сендак звинувачував опонентів з “Нашої України” у тому, що вони за кожен голос проти нього обіцяли бютівцям по 10 тис. доларів. На це мало хто звернув серйозну увагу – сума ж бо смішна в політичних торгах такого масштабу.
Не допоміг Димінському в боротьбі за головне крісло в облраді й нехитрий відволікаючий маневр зі своїм молодшим товаришем по парламенту, а нині також екс-нардепом Олегом Тягнибоком. Напередодні першої сесії Димінський привселюдно заявив, що новий спікер облради повинен бути тим людиною, що зуміє об'єднати всіх, оскільки в команді “помаранчевих” згоди немає. Але лідер ВО «Свобода» Тягнибок виявився під час виборів тільки третім зайвим, об'єднавши голоси всього лише одинадцяти вільних від зобов'язань обласних депутатів.
Видатки на імідж
Найбільш категоричні експерти поспішили із прогнозом, що почесному президентові ФК “Карпати” Петру Димінському відтепер уготована доля гравця першої, а не вищої політичної ліги. Навіть якщо йому й удасться вивести свою футбольну команду у вищий дивізіон, до чого вона формально є дуже близькою. Тому що самими тільки футбольними дивідендами у великій політиці ситий не будеш. Про це яскраво свідчить досвід заможніших “футболістів” - братів Суркисів. Та й накопичення, зроблені в нафтобизнесі, у Петра Петровича повинні колись закінчитися. Принаймні, після недавньої покупки його бізнес-партнером Ігорем Єремеевим 41% акцій НПК “Галичина” (м. Дрогобич Львівської області), що належать фінансовій групі “Приват”, у майбутньому на “нафтогривні” президентові “Карпат” сподіватися не варто. Оскільки нафтопереробний комплекс тепер повністю під контролем єремеєвської групи “Континіум”, яка не має особливого сенсу ділитися заробітками з Петром Петровичем. Не буде більше в Дымінського й банківських доходів - 98% акцій “Індексбанку”, раніше начебто підконтрольного екс-депутатові, продані французькому банку Credit Agricole S . A . А чи вистачить виручених коштів для повернення у елику політичну гру - питання аж ніяк не риторичне, адже в українській політиці все дуже подорожчало.
Скептикам Димінський радить не турбуватися про його фінансове становище: мовляв, річний бюджет “Карпат” становить 4,5 млн. доларів, що відповідає рівню вищої ліги. Вражає й особистий автопарк Петра Петровича - іншого такого “Бентлі”, здається, немає ні в кого. У братів Арфушів був, та й той згорів. Про інші атрибути добробуту Димінського можна тільки здогадуватися. А для діалогу із громадськістю в нього, кажуть, є у Львові телеканал, газета й інформагентство. З Пінчуком і Ахметовим, звичайно, не зрівнятися, але для “промивання” мізків на Львівщині, у принципі, вистачить. Що ж стало основним приводом для сумнівів творців суспільної думки у вдалому політичному майбутньому успішного підприємця, що відверто визнає себе першим галицьким олігархом? Якщо коротко - проблема в непередбачуваності й нелогічності поведінки Петра Петровича. Зайва епатажність. А це завжди шкодить іміджу й збільшує непотрібні видатки.
Коли краще бути 71-м, ніж 9-м
Показовим прикладом стала заочна перепалка Диминського з Юлією Тимошенко напередодні виборів. Почалося з того, що Петро Петрович раптом заявив громадськості про свою відмову від 71-номера в списку БЮТ у Верховну Раду через те, що Юлія Володимирівна, на його думку, не є самостійною політичною фігурою. У відповідь на такий укол «внутрішній голос» Тимошенко - депутат Андрій Шкіль - досить грубо повідомив публіці, що Петру Петровичу варто було б звернутися до окуліста, тому що ні 71-го, ні будь-якого іншого номера в парламентському списку БЮТ ніхто навіть не мав наміру йому пропонувати. Незважаючи на те, натякнув Шкіль, що Петро Петрович цього дуже хотів. “Це нормально, - сказав Шкіль, - коли людина з мінусовим рейтингом на Львівщині не потрапила в список політичної сили, що опирається на Західну Україну”.
Остання фраза схожа на відвертий ляпас. І в очах галичан, які активно підтримали БЮТ на виборах 26 березня, ця словесна дуель закінчилася не на користь Диминського. Більше того, багато хто з них сильно засумнівалися в правдивості чуток про те, що Петро Петрович нібито раніше субсидіював “леді Ю” декількома мільйонами благодійної допомоги.
Як би то не було, побивши горщики з БЮТ, Димінський спочатку для пристойності мужньо оголосив, що надає людям зі своєї команди самим вибирати між роботою в штабах БЮТ і співробітництвом з тією політичною силою, з якої він піде на вибори в парламент. А потім інтригу розв'язав банально: повідомив, що він буде дев'ятим номером у списку партії “Еко+25” - політпроекті “Індустріального союзу Донбасу”, який, за чутками, був підтримуваний Сергієм Тарутою і Віталієм Гайдуком. Їх невиразна виборча кампанія на Львівщині запам'яталася хіба що забавним “приколом” невідомого й погано знайомого з особливостями російсько-українського перекладу політтехнолога, який написав на біл-борді українською: “Не помились!” Не всі виборці розуміли: чи то їх так закликали - “не помилитися”, чи то їм жартівливо повідомляли, що представники “Еко+25” не дружать із умивальником. Підсумковий результат був для партії мінусовим.
“Львівобленерго” поза грою
Перед виборами Петро Петрович заявив, що якщо програє, то більше ніколи в житті не займатиметься політикою. Дотримати цю обіцянку, мабуть, йому буде ще важче, ніж гравцям “Карпат”, які поклялися своєму президентові, що цього року золоті медалі першості в першій лізі вони покладуть у кубок України, а через два роки будуть грати в Лізі чемпіонів. У всякому разі, з боротьби за вітчизняний кубок львів'яни вибули, двічі гідно поступившись київському “Динамо”. Для кожної з команд першої ліги результат дуже гарний, але не для амбіційного Димінського. Адже справа не тільки в спортивному протистоянні - в останні рік-два Петро Петрович відомий в українському футболі як заледве чи не єдиний борець з порядками, заведеними тут братами Суркісами. Словесні перепалки між ними час від часу перекочовують із газетних шпальт у різні футбольні комісії. А оскільки, подейкують, і газет, і комісій наразі більше на стороні Суркісів, то Димінському доводиться миритися з поразками й платити штрафи.
Однак деякі спостерігачі вважають це протистояння радше справді спортивним, ніж політичним або бізнесовим. Хоча б тому, що Петро Петрович ніде привселюдно не висловлювався проти, наприклад, енергетичного правління Суркісів у Львові. Маючи всього лише 27% акцій “Львівобленерго”, структури Григорія Михайловича правлять тут бал з повним розмахом, часто ігноруючи інтереси інших співвласників підприємства. А щоб не муляти очі багатьом львів'янам, здебільшого “помаранчевим”, два представники “Львівобленерго” стали депутатами облради від “Нашої України”. Тобто, юридично оформилися соратниками Петра Олійника, до якого в Петра Петровича, як відомо, стійка антипатія. Зрозуміти поведінку Димінського у цій ситуації заважає заплутане переплетення інтересів. Адже забрати Олійника з посади губернатора - мрія Димінського з того самого дня, коли він не зумів посадити в це крісло своєї людини після президентських виборів 2004 року. На думку експертів, саме цю мету ставили перед собою ті, хто оприлюднив аудиозаписи розмов, з яких випливало, що нова влада у Львівській області нібито готова була пробачити особливо одіозних представників влади старої. Але за більші гроші.
Дві смерті в одній справі
У ролі місцевого майора Мельниченка виступив гендиректор футбольного клубу “Карпати” Богдан Федоришин. Ролі зввинувачених призначалися для Олійника і його політичного партнера, екс-губернатора й екс-голови облради Степана Сенчука. Далі події розгорталися, як у детективі. Наприкінці листопада минулого року Степана Романовича Сенчука, президента багатогалузевої корпорації “Еколан”, розстріляли з автомата. А за кілька днів до 26 березня від серцевого нападу раптово помер Богдан Федоришин - до цього він боровся за крісло міського голови Львова.
Димінський в убивстві Сенчука звинувачує Олійника, а після смерті Федоришина погрожує розсекретити третю частину підслуханих розмов, після яких губернаторові, упевнений Петро Петрович, залишиться один шлях - у відставку. А ще він заявляє, що на нього, учасника цих розмов (виявляється, це він особисто вислухував нарікання на складне життя, розшукуваного Інтерполом екс-начальника львівських міліціонерів Олега Сала), також готувався замах. Дивно, що Олійник, вважаючи розмови фальсифікованими, навіть не звернувся з позовом до суду на ініціаторів їхнього оприлюднення, обмежившись газетними репліками.
Якщо бути логічним, зараз Димінському зовсім нема рації баритися з “третім аудіосеріалом”, але він поки що тримає паузу. Чи то звинувачувальний фактаж на адресу Олійника не дуже переконливий, чи то є якісь інші, безпечншіі й вигідніші варіанти розвитку політичних баталій. На користь другої версії свідчить те, що Димінський після виборів нового голови облради Мирослава Сеника зненацька почав публічно хвалити його. Мовляв, не Сеник є людиною Олійника, а навпаки: Олійник - Сеника, оскільки років надцать тому Сеник був мером Червонограда, а Олійник - його заступником. Похвалив Петро Петрович і депутатів облради за нібито дуже гідний вибір. “Із приходом Мирослава Петровича на Львівщині почнуться зміни до кращого”, - заявив він.
Політична пенсія відкладається
Схоже, що Петро Петрович робить ставку на можливу ескалацію напруженості між старими соратниками - Олійником і Сеником. А останній відразу ж після обрання сказав, що облрада буде активніше впливати на облдержадміністрацію, зокрема - пропонувати й затверджувати кандидатури заступників губернатора. Друг-Губернатор у відповідь скромно промовчав. Може, Мирослав Петрович незабаром згадає, як керував Петром Михайловичем у Червонограді?
Ну, а примирення між Олійником і Димінським напевно не відбудеться за будь-яких розкладів. Занадто багато різного посуду побито. Губернатор, між іншим, іноді розповідає, що зараз уже шкодує про те, що колись, будучи мером Червонограда, рятував Димінського від розорення й нібито навіть уберіг його від місць, як кажуть, куди Макар телят не ганяв. А от обізнані джерела впевнені, що чорна кішка пробігла між ними тоді, коли Димінський і Олійник були в Червонограді партнерами по бізнесу й не поділили, умовно кажучи, першого мільйона. Спільно зробленого чи то на експорті вугілля, чи то на експорті металу.
Як би не розвивалися події, ні в кого зараз немає сумнівів у тому, що Петро Димінський, який нещодавно розміняв шостий десяток, на політичну пенсію не збирається. Схоже, що він - людина азартна і чим більше програє, тим сильніше хоче відігратися. З огляду на, що Димінський в 2005 році купив депутатську картку для голосування у Верховній Раді за 200 тисяч доларів (у чому сам зізнався на одній із прес-конференцій), а потім заявив про готовність витратити 20 млн. доларів для скупки всіх місцевих ЗМІ, можна припускати, що грошей на реванш він не пошкодує. Причому, не обов'язково своїх. Цілком можливо, що ІСД зробить Димінського своїм уповноваженим у західному регіоні й з радістю оплатить його кишенькові (за донецькими мірками) видатки.
ІА "Вголос": НОВИНИ