На початок хороша новина: як ми вже говорили, спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва, очевидно, залишиться. Має лише бути прийнято Закон про спрощену систему оподаткування.

Малесенький нюансик: єдиний податок не входить до переліку податків і зборів, встановлених Законом від 25 червня 1991 року №1251-XII "Про систему оподаткування". Крім того, статтею 1 цього Закону визначено: "Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування."

А єдиний податок встановлено указом Президента. І змін до Закону про систему оподаткування не внесено. Цією ж статтею встановлено: "Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають."

То що -- єдиний податок незаконний?

У певному сенсі так. Але тільки в тому сенсі, що він не встановлений законом. Насправді ж пункт 4 Перехідних положень Конституції надавав Президенту право протягом трьох років після набрання чинності Конституцією видавати схвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради.

Чи був одночасно поданий відповідний законопроект, сказати не можу, але менш ніж через рік після видання Указу Президента від 3 липня 1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" Указом від 28 червня 1999 року №746/99 його було викладено у новій редакції. Очевидно, якби такий законопроект був поданий до Верховної Ради, то й переписувати Указ наново не було би потреби.

Проекти законів про спрощену систему оподаткування до Верховної Ради подавалися, але не Президентом, а депутатами. Останній з цих законопроектів, за №6477 і під скромною назвою "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку сплати єдиного або фіксованого податку, а також страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне забезпечення та державне пенсійне страхування суб'єктами спрощених систем оподаткування, обліку та звітності", був внесений 11 січня 2004 року народними депутатами С. Терьохіним та В. Пинзеником. Тобто це не був власне проект закону про спрощену систему.

Інститут проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого, який давав юридичний коментар до цього законопроекту, до його позитиву зміг зарахувати лише те, що "Законопроект спрямовано на врегулювання питання сплати суб'єктами господарювання, які обрали особливу систему оподаткування, зборів до різних фондів." І все. Далі на двох з половиною сторінках -- негатив і зауваження до законопроекту. На відміну від позитиву, цілком конкретні.

Варто зауважити, що попри свою скромну назву законопроект Терьохіна і Пинзеника містив цілком самостійні положення, які не вносили змін до положень інших законів. Тобто за суттю своєю це був усе-таки проект закону про спрощену систему.

Не буду перелічувати, що негативного знайшов Інститут Ярослава Мудрого у цьому законопроекті. Якщо ви читаєте ці рядки, то ви маєте Інтернет, а якщо ви маєте Інтернет, то ви можете знайти цей коментар на сайті самого цього інституту або Верховної Ради.

Головне -- що від спрощеної системи оподаткування за цим законопроектом залишалася лише назва. Бо він передбачав, що платник єдиного податку, крім власне єдиного податку, окремо сплачує внески до: Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності; Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; Пенсійного фонду України.
І подає відповідну звітність.

Просто як борщ. Чи лишалися ще якісь податки і збори, які суб’єкт такої "спрощеної" системи все-таки не повинен був платити, значення вже не має. Бо і цих внесків і звітності за цими внесками досить, щоб позбавити таку "спрощену" систему" будь-якої привабливості для платника. Очевидно, саме про це і йшлося панам Терьохіну і Пинзенику.
На щастя, Верховна Рада цей проект відхилила.

Зараз у Верховній Раді залишилися три проекти законів про спрощену систему. Це законопроект №2138, поданий М. Катеринчуком 5 вересня 2002 року, законопроект №4186, поданий 24 вересня 2003 року С. Слабенком, і законопроект №4186-1, поданий 21 липня 2004 року М. Оніщуком і В. Майком.

Оскільки Інститут Ярослава Мудрого не дав своїх коментарів на ці законопроекти, спробуємо проаналізувати їх бодай побіжно.

Законопроект Оніщука і Майка

Найсвіжішим є законопроект Оніщука і Майка, поданий невдовзі після закінчення короткої епопеї з впровадженням ПДВ-рахунків.

Для фізичних осіб (а нас найбільше цікавлять саме приватні підприємці) цей законопроект скорочує кількість найманих працівників, включаючи членів сім’ї, з 10 до 5 осіб. Тож якщо підприємець має, наприклад, три кіоски, де в нього працюють, скажімо, по три продавці день через два , і якщо раптом двоє з цих продавців підуть у декретну відпустку, то взяти двох нових він не зможе, бо це вже буде 11 осіб: адже ті, хто в декреті, не переривають з ним трудові відносини. Це зараз так. А за законопроектом Оніщука і Майка цей підприємець не зможе мати навіть двох кіосків з шістьма продавцями. Тільки з чотирма і один у резерві.

Гаразд, проїхали, не на кіосках тримається економічна міць держави. Хоча це стосується малих виробничих підприємств так само, як і кіосків.

У статті 2 цього законопроекту сказано, що він не поширюється на "суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які здійснюють торгівлю підакцизними товарами, крім пива". Цікаво, що депутати використовують суто журналістський зворот "підакцизні товари". У законі годилося б розшифрувати, що це таке, оскільки поняття "підакцизний товар" у законодавстві не визначено. Далі те саме говориться про "виробників, імпортерів та експортерів підакцизних товарів".

Законопроект окремо забороняє застосовувати єдиний податок філіям та відокремленим підрозділам юросіб, які самі не є платниками цього податку.

Розчулює стаття 3, яка не тільки дозволяє фізособам "самостійно обирати форму сплати єдиного податку відповідно до статті 1", а ще й "одержати свідоцтво платника єдиного податку". До чого це, незрозуміло. У статті 1 ніяких таких особливих форм сплати єдиного податку для фізосіб не встановлено: єдиний податок він єдиний податок і є. Очевидно, так незугарно депутати хотіли висловити те, що в чинному Указі про спрощену систему висловлено фразою "Суб'єкти малого підприємництва -- фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку".

Далі у третій статті власне єдиний податок за фіксованою ставкою від 20 до 200 грн. обмежується для фізосіб обсягом виручки 100 тис. гривень за рік. За кожну найману особу доплачується 20% ставки, а не 50%, як зараз. Але якщо виручка становить від 100 до 500 тис. грн. на рік, то ставка податку становить 5% від суми виручки. Окремо за найманих працівників при цьому не сплачується.

Маленький плюсик -- звіт дозволено подавати до 20-го числа наступного місяця після закінчення податкового періоду, а не до 5-го, як зараз.

Законопроект закріплює існуючий зараз порядок авансової сплати єдиного податку фізособами за наступний місяць до 20 числа поточного місяця. Зауважу, що такий порядок не встановлений в Указі про спрощену систему: він був запроваджений виключно авторитетом Азарова. В Указі говориться, що "Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України." А вже податкова "роз’яснила", що сплачувати податок треба на місяць наперед, посилаючись при цьому на собою ж затверджений Порядок видачі свідоцтва платника єдиного податку. Така-от юридична еквілібристика.

Крім того, встановлення авансової сплати податку для фізосіб є дискримінуючим, оскільки юрособи сплачують цей податок за підсумками місяця. І далі: "Платники податку - фізичні особи, за себе сплачують окремо внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі, встановленому окремим Законом".

Я от що не розумію. Чому в нас Пенсійний фонд є державою в державі? Чому не можна платити пенсію прямо з бюджету? Чому не можна прямо з бюджету платити лікарняні, декретні, допомогу на дітей, на поховання, на безробіття і таке інше? Чому не можна, щоб податок на прибуток чи податок з доходів зразу був таким собі єдиним податком, щоб не платити окремо численних нарахувань і відрахувань? А от ні -- створюється окремо Пенсійний фонд, окремо -- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, окремо -- Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності (дізнаюсь, хто придумав оце "страхування України", -- плюну межи очі), і знову ж таки окремо -- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (а от за "професійні захворювання України" варто і в пику дати). Кожен зі своїм правлінням, головами, регіональними управліннями, секретарками, автомобілями для керівництва і т. д. Кожен зі своєю звітністю. І потім ці люди звинувачують "єдиноподатників", що ті "крадуть гроші з бюджету"!

Що цікаво -- податок від фізосіб має зараховуватися до державного бюджету повністю, а від юросіб -- тільки 47 відсотків, а решта -- до місцевого бюджету. Тобто поділити між центральним і місцевим бюджетом вони можуть, а між бюджетом і Пенсійним фондом -- ні?

Десь на цьому місці можна й припиняти аналіз з вердиктом: "Це не спрощена система оподаткування". Але давайте все-таки додивимося до кінця.

Бо в самому кінці для підприємців приготовано сюрприз: "У разі порушення вимог, визначених статтею 1 Закону, під час перебування на спрощеній системі оподаткування, суб'єкт малого підприємництва втрачає право на застосування спрощеної системи оподаткування протягом наступних 2 років."

Дуже цікаво. Бо ми думали, що стаття 1 встановлює не вимоги до суб'єктів малого підприємництва, а умови, за яких такий суб’єкт може перейти на сплату єдиного податку. Зрештою, і самі автори законопроекту у статті 6 стверджують: "У разі недотримання критеріїв, встановлених статтею 1 цього Закону, платник єдиного податку зобов'язаний перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу)".

І тут раптом мені кажуть, що якщо я візьму на роботу шосту продавщицю замість тієї, яка пішла у декрет, або якщо я отримаю 500 001 гривень виручки за рік, то це значить не тільки, що я буду змушений перейти на звичайну систему оподаткування з наступного кварталу і знов вернутися на єдиний податок у наступному календарному році (переходити з системи на систему можна раз на рік), а й що мені два роки спрощена система буде заказана.

То критерії чи вимоги? Чи до десятої статті автори вже забули, що вони написали в першій?

Ні, це не наш проект. Має бути краще, ніж було за Кучми, а не гірше.

Законопроект Слабенка

Цей законопроект мені подобається значно більше. По перше, за цим законопроектом пенсійний внесок сплачується у складі єдиного податку у розмірі 46,7% ставки єдиного податку, а внески до соцфондів -- у розмірі 11% (у тому числі до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань -- 1,4%, до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття -- 4,6%, до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності -- 5%).

Так, це саме те, про що в цілій цій спрощеній системі оподаткування і йдеться! Замінити різні податки, збори і внески одним-єдиним єдиним податком!

Далі ще краще. Законопроект ліквідовує податкову дискримінацію між фізичними особами -- підприємцями і юридичними особами. Фізичним особам на єдиному податку дозволяється мати до 50 найманих працівників і до 3 мільйонів гривень виручки на рік (Указ про спрощену систему дозволяє мати тільки до мільйона виручки) -- так само, як і юридичним, за умови сплати єдиного податку у відсотку від виручки -- 6 або 10 відсотків відповідно при сплаті ПДВ окремо і без ПДВ.  "Так не буває, на чомусь нас тут ловлять", -- скажете ви.

Анітрохи. Цей законопроект набагато ліберальніший порівняно з чинним Указом про спрощену систему. Єдині, чиї права дещо обмежено порівняно з Указом, -- продавці на ринках та майстри народних промислів. Їм дозволено мати тільки 5 найманих працівників. Але зате для них не встановлено обмеження виручки, а раз нема обмеження виручки, то вони взагалі звільняються від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат, що й встановлено абзацом 1 статті 6! Уже тільки за це всі ринкові торговці мали би йти під Верховну Раду і кричати: "Дайош законопроект Слабенка!". І ставка єдиного податку для цих категорій платників є меншою -- від 20 до 100 грн. на місяць. Нагадую, що ринкові торговці сплачують ще й ринковий збір, який є місцевим збором відповідно до Закону про систему оподаткування і від обов’язку сплати якого платники єдиного податку не звільнені. Для решти фізосіб фіксована ставка становить від 50 до 300 грн. за календарний місяць.

Тут, звичайно, виникають питання. Бо якщо у 46,7% від 300 грн. розмір страхового внеску, який хоче мати Пенсійний фонд (зараз це 83,84 грн.) вміщається легко, то зі 100 грн., не кажучи вже про 20 грн., виходить сума, яку Пенсійний фонд вважати пенсійним внеском відмовляється і має в тому деяку рацію. Але ставки можна підправити, головне -- принцип. А принцип у цьому законопроекті розроблено непоганий.

Як і розглянутий вище законопроект, цей також закріплює авансову сплату єдиного податку фізособами (щоправда, не всіма, а тільки тими, хто сплачує фіксовану ставку). Це погано в принципі. Поясню чому. Об’єктом оподаткування (до речі, що саме є об’єктом оподаткування, в проекті виписано не чітко) є виручка від реалізації товарів (робіт, послуг). Тому не може бути сплати податку тоді, коли нема ще об’єкта оподаткування -- цієї самої виручки.

З іншого ж боку природа єдиного податку при фіксованій ставці така, що він сплачується незалежно від наявності виручки, тобто об’єкта оподаткування.

У питанні підакцизних товарів (у законопроекті це словосполучення раз вживається, а раз подається в розшифруванні) цей законопроект також ліберальніший порівняно з Указом про спрощену систему. Він дозволяє торгувати виноробними та слабоалкогольними виробами і пивом, тютюновими виробами в межах діяльності у сфері громадського харчування, і фасованими фабричним способом пально-мастильними матеріалами.

Дещо насторожує пункт про ведення книги обліку доходів (він, як було сказано вище, не стосується ринкових торговців і майстрів народних промислів). В Указі про спрощену систему було передбачено книгу обліку доходів і витрат. Автора ж цього законопроекту витрати платника податку не цікавлять. У принципі, це нормально, бо облік доходів ведеться для того, щоб знати, чи нема перевищення дозволеної суми, а податок сплачується власне від виручки, а не від перевищення доходів над витратами, себто прибутку. Насторожу є інше. "В книзі обліку доходів на підставі первинних документів у хронологічній послідовності відображаються доходи, отримані такими платниками податку." І от до цього податкова може вчепитися і зобов’язати всіх, хто зобов’язаний вести облік доходів, мати ці первинні документи. Якщо розрахунки ведуться безготівковим розрахунком через банк, таким документом є банківська виписка. А якщо, припустімо, підприємець має овочеву крамничку, то він згідно з Указом про спрощену систему не зобов’язаний мати касового апарата (реєстратора розрахункових операцій). А цей законопроект дозволяє такому підприємцю не мати ще й розрахункової книги (слід сподіватися, що йшлося про книгу обліку касових операцій. Ну чому законодавці ніяк не вивчать термінології, яка вживається в законодавстві?).

Це, загалом, найслабше місце цілої спрощеної системи, точніше -- найслабша точка оборони малих підприємців перед податківцями. Бо ніщо в принципі не заважає цьому підприємцю покласти виручку від бульби і моркви зразу собі в кишеню і купити в сусідньому магазині в такого самого підприємця кіло ковбаси, нічого в книгу доходів не записуючи. Ніяких первинних документів тут нема -- або ж таким документом є власне книга доходів. А записувати кожен пучок петрушки в оту "прошнуровану і пронумеровану" ніяк не можна, бо вона має всього 900 рядків -- грубо кажучи, по три рядки на торговий день при одному вихідному на тиждень.

Тому по-людськи було б податківцям вкупі з депутатами просто визнати, що підприємець, який разом з жінкою, тещею і сином тримає овочевий магазинчик, не може мати півмільйона виторгу за рік. І не питати з них "підтвердних документів".

Але тут постає проблема з отим сусіднім магазином -- ковбасним. Бо якщо на буряках і моркві мати 500 тисяч на рік складно, то на ковбасі вже набагато простіше (нагадую, йдеться про виторг, а не про прибуток). Це, знову ж таки дуже грубо, десь по 200 грамів ковбаси щохвилини і так цілий рік. Щоправда, ковбасою я ніколи не торгував, тільки цукерками, макаронами, кетчупом і чаєм, та й то вже дуже давно, тому мені важко оцінити, наскільки це реально. Те саме, що й про ковбасу, можна, мабуть, сказати і щодо деяких інших дорогих товарів.

Але ми тут обговорюємо конкретний законопроект, а не сутність спрощеної системи оподаткування, чи не так? Тому якщо законодавець не розробив механізму контролю за дотриманням встановленої ним же межі виручки, то не справа податківців такі механізми вигадувати -- хіба що таке завдання покладено на них відповідним законом. А законопроект зобов’язує ДПА встановити форму та порядок ведення такої книги обліку доходів -- не більше того. Крім того, в законопроекті сказано, що книга обліку доходів ведеться "на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій". Зрозуміло, що продаж пучка кропу за 50 копійок є господарською операцією. А от чи такі операції мають хронологічно відображатися в самій книзі обліку доходів, чи окремо має бути ще й касова книга, неясно.

У чинному ж Указі про спрощену систему записано: "Суб'єкт малого підприємництва — юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу". Фізичних осіб це не стосується.

Загалом коментований законопроект, безумовно, вимагає доопрацювання, зокрема у зв’язку з останніми змінами в законодавстві. Потрібне також доопрацювання в деталях -- про дещо вже говорилося вище, але таких моментів є більше: автор, наприклад, вживає поняття "касовий метод" (причому так і пише його у лапках), але не пояснює, що він під цим розуміє. Однак автор виявляє розуміння самої сутності спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, що виражається у спрощенні обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва, зменшенні витрат коштів і часу на ведення обліку діяльності з боку суб’єктів малого підприємництва і витрат на контроль за цим обліком -- з боку податкових органів.

На сайті Верховної Ради нема інформації про те, яка була подальша доля цього законопроекту після того, як він був одержаний, але судячи з того, що пізніший проект Оніщука і Майка має той самий номер з позначкою "прим", він не пройшов навіть Комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Тому розглянемо найцікавіший для нас проект.

Проект першого заступника Голови Державної податкової адміністрації

Звичайно, цей проект закону "Про розвиток спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та врегулювання спірних питань у сфері діяльності суб'єктів малого підприємництва" є найстаршим з усіх, що тут розглядаються, і на час подання цього проекту Микола Катеринчук не займав цієї посади. Але він займає її зараз, тому цікаво і повчально знати його погляди трирічної давності.
Даруйте довгу цитату, але хочу почати коментар законопроекту одним реченням з нього:

"При цьому, якщо в установчих документах юридичних осіб, які мають ознаки суб'єкта малого підприємництва, передбачені пунктом 1.1. статті 1 цього Закону, лише передбачені види діяльності, якими займаються довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, але вони ними не займаються у своїй підприємницькій діяльності, а також не провадять на практиці діяльність у сфері грального бізнесу, не здійснюють обмін іноземної валюти, не виробляють та не імпортують підакцизні товари на практиці - це не може являтися підставою для заборони на перехід вказаних юридичних осіб на сплату єдиного податку у відповідності до норм цього Закону."

Надзвичайний зразок юридичної недорікуватості! Воно, звичайно, зрозуміло, про що йшлося, і зміст норми є радше лояльним до платників податку -- але як сказано! Трапляються і такі перли, як "внереалізаційні доходи".

Тим не менше, законопроект є на диво ліберальним порівняно не тільки з Указом про спрощену систему, а й із законопроектом Слабенка.

Отже, що у цьому законопроекті є цінним для фізосіб-підприємців -- він не встановлює межі доходу, при перевищенні якого слід перейти на звичайну систему оподаткування зі сплатою податку з доходу. Мало того, він не встановлює й обмеження на кількість найманих працівників, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, та членів сім’ї, які беруть участь у такій підприємницькій діяльності.

Для юридичних осіб такі межі встановлено. Це 500 тисяч євро та 50 осіб на рік.

Цікаво, чому Микола Дмитрович вирішив встановити межу в євро, а не в національній валюті України? Що це -- недовіра до гривні взагалі чи лише до економічної політики тодішнього Президента? У кожному випадку застосування іншої валюти, ніж гривня, в нормативно-правовому акті, що не стосується безпосередньо питань зовнішньоекономічної діяльності, є невиправданим.

А в перерахунку в гривні виходить та сама сума, що наведена в законопроекті, який ми розглядали вище. Просто Катеринчук без змін запозичив відповідне положення Закону від 19 жовтня 2000 року №2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва", тоді як Слабенко потрудився перерахувати наведену там суму у гривні.

А загалом, це просто дурість. Замість того, щоб просто і елегантно цим самим законом внести зміну до Закону про підтримку малого підприємництва і перевести у гривні суму, згаряча подану в євро, Катеринчук у пункті 3.4 розписує цілий складний механізм "контролю за розміром валового доходу, встановленого у ст. 1 цього Закону на рівні 500 000 євро" з перерахуванням гривень та іншої ніж євро валюти у євро за курсом НБУ на день отримання. Уже саме це значно ускладнює так звану "спрощену" систему оподаткування для юридичних осіб.

Визначення суб’єкта малого підприємництва також походить із Закону про підтримку малого підприємництва. Цікаво, що виданий в 1998 році Указ про спрощену систему встановлює обмеження на кількість працюючих для фізичних осіб, а виданий на два роки пізніше Закон про підтримку малого підприємництва -- ні.

І це вже занадто. Бо якщо такого обмеження не встановити, то що завадить якому-небудь Ахметову чи Порошенку зареєструватися приватним підприємцем і платити єдиний податок за повною ставкою за себе і по половині ставки -- за найманих працівників? А не про це ж ідеться.

До речі, про ставки. У 2002 році Катеринчук пропонував ставки для фізосіб у межах 125 -- 275 грн., а для юридичних осіб такі самі, як і встановлені Указом про спрощену систему. Такі самі залишилися і відсотки перерахування коштів до центрального та місцевого бюджетів, Пенсійного та соціальних фондів.

А загалом, за винятком вищезгаданих та ще кількох другорядних положень законопроект повторює Указ про спрощену систему. До речі, вставки в текст указу яскраво виділяються кострубатою мовою, зразок якої наведено вище.

Ну і нарешті -- погана новина. Усе вказує на те, що перший заступник Голови Державної податкової адміністрації Микола Дмитрович Катеринчук не буде таким ліберальним у питаннях спрощеної системи оподаткування, як народний депутат Микола Дмитрович Катеринчук.

ІА "Вголос": НОВИНИ