Картина порушує низку традиційних питань, які знаходяться в екзистенційному периметрі: сенс, майбутнє, самотність.

Події фільму розгортаються на тлі моря, яке для героїв є синонімом свободи. Люба разом із чоловіком Кирилом, сином та подругою Мартою втекли сюди від надокучливого, великого світу та проблем, які він приносив. Тут їхні крихітні світи співіснують розділені ледь вловимою межею сусідства. Вони обтяжені переживаннями, тривогою один за одного, і разом з тим, стають повнішими від радості за гармонію, в якій перебуває сусід.  Тут в аскетичному просторі, герої мають змогу бути собою. Проте не для всіх це є автоматичною передумовою для щастя.

Тридцятивосьмирічна Марта, в минулому вчителька із фізики, тут у місці свободи, знайшла себе у риболовлі. Щодня ця красива жінка вдягає важкий рибацький плащ та виходить на світанку в море. Для героїв фільму дари моря не лише харч, але й джерело прибутку, яке допомагає їм вижити у цій безлюдній обітовані. Мартині зустрічі з морем видаються глядачеві чимось сокровенним. Здається, сюди вона приходить, аби зустрітись насправді із собою. Море як самозанурення. Як пірнання у себе. Як знеболювальне. Іноді як забуття. У цих німих кадрах глядач водночас зчитує неприховану тривогу. Напруженість рис обличчя героїні свідчать про те, що зовсім  скоро відкриється причина цього неспокою. Так і є. У нехитрій сюжетній лінії невдовзі виявляється, що причиною внутрішніх терзань героїні є, здавалось, банальний, як для такої самодостатньої жінки, страх самотності. Плин років, відчуття одинокості навіюють на неї справжній жах. «Невже я завжди буду одна? Невже мені не буде кому готувати млинці вранці?», – запитує Марта у Люби.

Люба, яка знайшла себе у материнстві, яка спізнала радість гармонії у шлюбі, щиро співпереживає подрузі. Вона робить невдалі спроби допомогти Марті «відволіктись». Проте жінка їх рішуче відкидає, бо прагне справжніх стосунків, шукає свого. І одного дня таки знаходить.

Під час риболовлі Марту із берега окликнув турист, аби зробити вдалий кадр: «Тут так красиво світло падає, можна я вас сфотографую?». Через великий капюшон і нежіночий плащ, він прийняв Марту за чоловіка.

Туристу із Івано-Франківська, який представився письменником, вдалось розв’язати внутрішній конфлікт Марти. Він обіцяє жінці, котра з головою пірнула в кохання, залишитись поряд. Для Марти це те справжнє, яке так чекала. Жінка оживає. Чуттєва ідилія відкривається глядачеві в найповніших барвах ніжності та піднесеності. Проте триває недовго. Адже зранення Івана та комплекс невдахи на фоні сильної Марти загострюються і чоловік втікає назад до Франківська.

Здавалось би, екзистенцій на криза Марти мала б після втечі Івана поглибитись ще більше, проте жінка не здається, вона їде до нього у Франківськ. «У нас все буде добре», – скаже вона йому перед тим як поїде додому.

Сюжетна лінія стрічки відкриває нам оголені характери людей із типовими проблемами. Головні персонажі пропонують глядачеві пройти їхній шлях разом, ненав’язливо запрошуючи до свого світу. Ці люди дійсно красиві. Вони вміють приймати іншого із його слабостями і при цьому щиро любити. Вони красиві  у своїй відважності творити зміни, вести боротьбу  і продовжувати рух. Вони красиві, бо дозволяють собі бути щирими із світом та з самими собою.

Роксолана Савчин, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ