Про це «Вголосу» розповіла вчителька Уляна Семківська, яка вже п’ятий місяць поспіль стоїть коло сітки та нав’язує на неї стрічки.
Маскувальних сіток багато не буває
Вона згадує, що повномасштабне вторгнення росії в Україну розпочалося у четвер, 24 лютого. А вже в понеділок, 28 лютого вона відгукнулася на заклик пароха своєї церкви і вчилася плести маскувальні сітки. Зізнається, що найважче у плетенні – витримати кілька годин, стоячи або сидячи перед сіткою.
«Спочатку витримуєш тільки одну годину. Згодом можеш вже дві години. А найдовше мені вдається плести чотири години поспіль. Болять руки, шия, спина. А ось навчилася я плести буквально за годину», - каже пані Уляна.
І додає, що тут раді бачити усіх, хто має можливість виділити для плетіння хоча б годину.
Волонтерка розповідає мені легенду, згідно з якою павуки сплели павутиння у вході в печеру, де ховалася Матір Божа з Сином. І це їх врятувало від переслідувань ворогами.
«А в наших українських реаліях таким павутинням є маскувальні сітки. Ми віримо, що вони захищають наших воїнів від ворогів», - каже Уляна Семківська.
Капелан 125 бригади територіальної оборони ЗСУ отець Ярема нещодавно повернувся від своїх підопічних, які захищають цілісність України від російського агресора. Він розповідає, що в церкві, де він є помічником настоятеля, маскувальні сітки почали плести ще у 2014 році. Але у лютому цього року він помітив велику кількість переляканих та розгублених парафіян. То ж найкращою справою, на його думку, було чимось зайнятися.
«Ми почали закликати людей залучатися до плетіння сіток. Це була своєрідна психологічна реабілітація. Люди збиралися до спільноти, вони не були у важкі часи самотні. Також їхні руки були задіяні, а голова в цей момент відпочивала», - говорить отець Ярема.
Проте потрібність у маскувальних сітках він відчув саме коли відвідував бійців львівської тер оборони, які зараз перебувають майже на «нулі».
«Ми передали їм різні речі: воду, їжу, персональні передачі. І – сітки, які сплели наші дівчата. То саме за сітки командири дуже дякували. І просили, щоби ми надалі плели сітки та молилися за наших хлопців», - каже капелан.
Основу для сіток – плетуть, тканини - фарбують
Парафіянка церкви Олександра Ряба каже, що у церкві досі висить оголошення, в якому батьків, які привели дітей до катехитичної школи, ставали до сіток та плели. Каркаси робили в столярному цехові при храмі. А ось з сітками цього року сталися проблеми.
«Волонтери, які плели з 2014 року, замовляли сітки у Харкові. Але коли ми зараз зателефонували туди, то нам сказали: «Яка сітка? Нас – бомблять!». Тому доводилося позичати між парафіями», розповідає вона.
Чоловіки-рибалки відривали від серця, але прали свої старі рибальські сітки і віддавали волонтеркам для основ. Одного разу принесли новісіньку сітку з етикеткою. Волонтери відразу почали розпитувати де таке добро купили. Але виявилося, що то завбачливий господар 20 років тримав рибальську сітку і не користувався нею.
Також вчилися руками плести ці сітки. Це дуже повільний процес, але – роблять.
Інший парафіянин, закрійник, побачив як жінки ріжуть тканину на смужки ножицями, то віддав свій електричний закрійний ніж. Той, хто пробував різати тканину ножицями, знає як потім болять руки й які мозолі натираються. А якщо немає нарізаної тканини, то й робота з плетіння не робиться – всі чекають.
«Цей закрійник інколи питає: можна я ввечері заберу свій електричний ніж, а зранку принесу?» - сміється пані Олександра.
З часом з’явилася проблема з тканинами потрібних кольорів. Тому у храмі купили стару пралку, в якій перуть та фарбують ті тканини та старий одяг, який приносять люди для маскувальних сіток. До того парафіянки фарбували у себе вдома у баняках.
Волонтер Петро Соколов возить ці сітки нашим бійцям. За його словами, сітки роблять на замовлення бійців різного розміру. Так, вже ховають від ворожого ока кілька сіток розміром 6 на 8 метрів, сплетених руками львів’янок.
«Наші зустрічі дуже короткі. Передаємо те, що привезли, пояснюємо як користуватися деякою технікою. І бачимо радість в очах наших хлопців від того, що їх підтримують», - каже він.
Вузлики на перемогу України
Пенсіонерка Ольга Нікітіна почала плести маскувальні сітки тільки коли змушена була евакуюватися до Львова з Харкова.
Розповідає, що про ранок 24 лютого 2022 року російські окупанти сповістили її своїми бомбардуваннями. І не могла повірити ані своїм очам, ані своїм вухам: так званий братній народ прийшов з війною у її хату.
«Я була вдома. О 5 ранку загриміли вибухи. Літали літаки й бомбардували нас. Я була шокованою», - розповідає вона.
Десять днів харків’янка ховалася у квартирі, тому що бомбосховища поблизу нема. І тільки коли у їхньому подвір’ї розірвалася російська ракета й вибуховою хвилею вибило вікна й у будинку стало неможливо жити, пані Ольга разом з сусідами схопили свої речі і побігли на залізничний вокзал. Добиралися до Львова різними електричками з надією знайти тут прихисток. Їхали майже в нікуди. Хоча у Львові мають знайому.
Через кілька днів, оговтавшись від пережитого, пані Ольга з сусідкою почали шукати де б могли стати корисними. Дізналися, що при одному з львівських храмів плетуть сітки, прийшли, навчилися і тепер щодня намагаються приходити плести.
«Зараз я тут плету з думками: хоч би когось тут захистило те, що я роблю. І це придає мені сили», - зізнається вона.
Хоча від цієї роботи болять і руки, і шию, і спина. Але для волонтерки це малий біль, який можна витерпіти. А ось у серці її великий біль за Україну.
Пані Ольга каже, що після нашої перемоги планує повернутися додому у Харків. Хоча побоюється, що від її будинку вже нічого не залишилося – він стоїть прямо при в'їзді до міста.
А поки що зав’язуючи вузликами стрічки на сітці, наближає нашу перемогу.
Читайте також у «Вголосі:
У Львові просять заборонити роботу торгових центрів під час повітряної тривоги
Чого очікувати Україні від вступу Фінляндії та Швеції в НАТО
Як львівський активіст змушує державні органи дотримуватися законодавства про мову
ІА "Вголос": НОВИНИ